Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

15.4-15.6. Нормативний договір

15.4. Нормативний договір

Нормативний
договір
це угода між двома і більше суб’єктами правотворчості, що
встановлює правові норми,
обов’язкові
для невизначеного кола осіб і розраховані на
багатократне застосування. Нормативний договір є
основною
формою в
системі міжнародного права, і все ширше викори­
стовується в національних системах права (наприклад, Федеральний договір Російської
Федерації у
1992 p.).

Ознаки
нормативного договору
:

1) специфіка
сторін,
які
найчастіше виступають як
носії
публічних інтересів (держава, її органи, соціальні
колективи);

2) створюється
двома і більше суб’єктами правотвор
чості в результаті їхньої взаємної
згоди;

3) має
форму офіційно опублікованого письмового пра
вового акта;

4) містить
у собі нормативно виражені взаємні права і
обов’язки сторін (конвенціональні норми);

5) спирається на особливі
юридичні санкції і особливу процедуру
розгляду спорів, конфліктів;

6) маєпродовжуваний в часі характер. Саме ця ознака дозволяє відрізнити власне
нормативний договір від разо
вих
угод про співпрацю;

7) у вигляді конкретизації
нормативного договору
виступають
підзаконні акти і субдоговори між конкретни
ми юридичними і фізичними особами.

Нормативні
договори разом із правовими звичаями з’яви­
лися як історично перші цивілізовані способи юридичного оформлення і закріплення спільної
діяльності людей на прин
ципах
права. Договір
(consensus) широко
застосовувався в такій розвиненій правовій системі як Стародавній Рим.

Класифікація
нормативних договорів в науці не встоя­
лася,
але їхня специфіка є помітною в різних галузях права.
Тому прийнято виділяти договори
конституційні, адміні­
стративні,
цивільно-правові, міжнародні тощо. Велике
практичне
значення має поділ усіх нормативних договорів
на договори про компетенцію і договори про взаємодію. Договори про
компетенцію відіграють важливу роль у
сфері
конституційного та адміністративного права, визна­
чаючи компетенцію органів державної
влади і розмежову­
ючи
предмети їх ведення. Наприклад, таку роль відіграв
Конституційний договір України від 8 червня1995 p., яким
розмежовувалися предмети ведення і повноваження
найвищих органів державної влади. Договори про взаємо­дію це численні угоди про дружбу і співпрацю між дер­жавами, договори між суб’єктами федерації, генеральні угоди між профспілками та урядом у рамках
соціального
партнерства.

Крім того,
розрізняють координаційні та субординацій
ні нормативні договори. При укладенні координаційних договорів встановлюється рівне
правове положення договір­
них
сторін (наприклад, між державами або суб’єктами
федерації). Субординаційні нормативні договори
уклада­
ються між
нерівними за статусом суб’єктами, наприклад,
між федерацією/конфедерацією та її окремими суб’єктами (наприклад, договори про приєднання
до Європейського
Союзу
нових держав-членів).

За сферою дії
розрізняють міжнародні та внутрішньо­
державні
договори. Міжнародний договір — це угода між
суб’єктами міжнародного права і, в
першу чергу, між дер­
жавами,
покликана регулювати виникаючі між ними від­
носини шляхом встановлення, припинення або зміни
їхніх
взаємних прав і
обов’язків. Існують різні види міжнародних
договорів: двосторонні і багатосторонні; політичні, еконо­мічні договори і договори, що
укладаються зі спеціальних
питань.
У ряді держав (у
т.ч. в Україні) міжнародні дого­вори, в
яких беруть участь ці держави, розглядаються як
складова частина національної правової системи.

Яскраво
вираженим прикладом внутрішньодержавного
нормативного договору
може служити колективний до­говір, що укладається на підприємствах і
установах між працедавцями (адміністрацією) і
працівниками в цілях
регулювання
їхніх трудових, соціально-економічних та

інших відносин.
Зміст колективного договору складають
взаємні
зобов’язання сторін із питань праці, заробітної
платні, відпусток, медичного обслуговування та соціально­го забезпечення у разі втрати
працездатності, скорочення
робочих
місць, із питань навчання новим спеціальностям і
підвищення кваліфікації. Усі умови і зобов’язання сторін,мають
неодмінний характер для підприємств і установ, на які вони поширюються. У них
містяться загальнообов’яз­кові правила поведінки, що мають, проте, строго
обмеже­
ний, локальний характер.

 

15.5. Релігійний текст

Релігійний текст це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної
організації), що містить,
разом
з релігійними, правові норми. Точніше кажучи, в
такому тексті релігійні і правові приписи складають
нероз­
ривну єдність. Прикладом
релігійного тексту може служи
ти Біблія, Тора, Коран,
енцикліки (вселенські послання) римського
папи тощо.

Ознаки
релігійного тексту
як
джерела права:

1) документальний(письмовий) вираз нормативних приписів;

2) богонатхненний
характер.
Передбачається,
що ви
кладені в
релігійному тексті норми стали відомими людям
завдяки одкровенню (діалогу Бога і людини), яке зазнав, пророк, святий, блаженний. Наприклад, Декалог (Десять заповідей), за
переказами, був наданий Мойсею Богом на
горі
Синайській, а він, у свою чергу, ознайомив з ними єв
рейський народ;

3) переплетення правових і релігійних, а
іноді й моральних норм у рамках одного документа. Наприклад, припис
Корану про майнові права жінки
свідчить: «А коли ви від­ даєте їм їх майно, то беріть до них свідків. І
достатньо Ал
лаха як рахівника!»;

4) персональний
характер,
інакше
кажучи, на відміну
від
інших правових форм, релігійний текст поширюється
тільки на віруючих, що належать до
певної релігії (або, конфесії/толку в рамках релігії). Наприклад, індуїзм як
релігія та система права визнає поділ
людей на касти, але він поширюється тільки на індусів;

5) метафорична і, як правило, казуїстична форма викладу приписів. Наприклад, Сунна свідчить,
що пророк

Мухаммед подарував своїй дочці подушку, коли
вона вихо­дила заміж: на основі цієї притчі склався правовий інститут
приданого в мусульманському праві.

Норми, що
містяться в релігійних текстах, неоднорідні
за своїм характером. їх можна поділити на доктринальні
(віроповчальні), етичні, обрядово-богослужебні, правові.
І хоча ці види норм тісно пов’язані
між собою, між ними є
певні
відмінності як за функціональним призначенням,
так і за характером впливу на соціальні відносини.

Правовими
нормами слід вважати релігійні норми, які через їх визнання державою або через
характер самих су­
спільних
відносин, або з інших причин набули властивості
норм права. Такі норми в різних релігіях можуть мати ек­лектичний
характер або утворювати цілі системи.

Релігійні тексти признаються як
нормативно-правові акти в рамках систем
канонічного (християнського) права
і мусульманського права. Крім того, в
Ізраїлі релігійний текст
Тора діє разом зі світським правом. Додатковим стосовно релігійного тексту джерелом
права виступають
його
тлумачення, розроблені богословами, мудрими людь­
ми, церковними авторитетами. Наприклад, як таке
додат­кове джерело тлумачення для Тори виступає Талмуд, для
Корану — фетви, що виражають окремі
релігійно-правові
течії
мусульманського вчення про право (сунітські, шиїт­
ські тощо).

 

15.6. Юридична доктрина

Специфічним
джерелом права, яке існує з найдавніших
часів, є доктрина.
Наприклад, давньоримськими право­знавцями і владою як джерело права визнавалися
відпо­віді знавців права
(responsa).

Юридична
доктрина
це науково оформлені концеп­туальні
ідеї, спрямовані на вдосконалення правового регу­
лювання. У системі національного права України і
деяких
інших країн
юридична доктрина використовується при розробці нових законів. У системі
міжнародного права
юридична
доктрина використовується як самостійне, хоча й допоміжне джерело.

Специфіка цього
джерела полягає в тому, що воно не є
результатом
нормотворчої діяльності органів держави або
певних соціальних спільнот, вираженим у нормативно-правових актах, договорах, судових рішеннях і звичаях.

Юридична доктрина це розроблені та обґрунтовані вченими-юристами положення з проблем
права, які мають
властивості соціального регулятора суспільних
відносин.

Юридична доктрина права
включає обґрунтування і
розробку принципів,
понять, термінів, конструкцій, юри­
дичних засобів, трактувань етимології, генезису, суті, поняття, системи, структури, розробки,
дії, вдосконалення
позитивного права,
наслідків його порушення тощо.

Ознаки юридичної доктрини як джерела права:

1) соціальна значущість. Джерелом права є не будь-яка концепція, а тільки така, яка є теоретико-прикладною розробкою актуальної для суспільства
юридичної проблеми. Наприклад, теорія
розподілу влади, розроблена Дж.Локком і Ш. Л .Монтеск’е, була затребувана
практикою переустрою держави в епоху ранньобуржуазних революцій;

2) наукова
обґрунтованість.
Джерелом права може бути тільки логічно викладена,
аргументована наукова теорія, яка підтверджена
практикою;

3) авторитетність. Необхідно, що доктрина була запропонована висококваліфікованим ученим відповідній доктрині спеціалізації. Наприклад, у міжнародному
праві існує доктрина Кальво про
неприпустимість збройного втручання з
боку якої-небудь держави у внутрішні справи іншої держави з метою стягування з останньої боргів. Автор вказаної доктрини був відомим аргентинським юристом
і дипломатом;

4) практичне значення. Юридична доктрина є джерелом права тільки тоді, коли її можна використовувати для розвитку та/або вдосконалення
законодавства, впорядкування суспільних відносин, не врегульованих правом. Загальновідомою є роль доктрини
природного права для формування інституту прав людини
і громадянина. Проте й у правозастосовчій діяльності
непоодинокими є звернення до доктрини. Наприклад, у судах загального права Англії допускаються посилання на такі
авторитетні видання, як книга Г.Бректона «Про закони
та звичаї Англії». У нашій країні для вироблення рішення правозастосовувачі нерідко звертаються до доктринальних
положень, систематизованих у науково-практичних
коментарях до різних нормативно-правових актів.

За наявності в доктринальних
розробках вказаних ознак
їх можна віднести до
юридичної доктрини як джерела
права.

Єдина думка щодо змісту
поняття «юридична доктрина»
відсутня. Більшість
учених вважають, що доктрина є юри­дичною
наукою, а також актами тлумачення законодавства.
Разом із тим, інші розрізняють поняття «юридична доктри­на» , «акти
тлумачення права» й «юридична наука», визна
чаючи доктрину як новелістичну теорію, що відображає наукову думку, яка
через свою глибину й авторитетність
потребується
суспільною практикою і певним чином впли­
ває на законодавця.

Доктринальні положення
набувають зовнішнього оформ­
лення за рахунок інших правових явищ (у першу чергу судової практики, а
також нормативно-правових актів).
Сприймаючи доктрину, вони деталізують її положення, додаючи їм характер конкретних
правил поведінки.

Роль учених-юристів у
формуванні права, його сучас­
них норм і
принципів велика і безперечна. Але в сучасних умовах
співвідношення науки і чинного права докорінно змінилося. Правом стають лише
норми, прийняті компе­
тентними
органами держави. У сучасних умовах жодне
джерело, підготовлене вченими-юристами, не має загаль­нообов’язкового
характеру і в кращому разі містить реко­
мендації, побажання, як саме слід розуміти ту або іншу норму права, що слід зробити з метою подальшого вдо­сконалення
законодавства. Ці рекомендації можуть вра­
ховуватися і законодавцем, і правозастосовчим органом. Але на рішення законодавця і правозастосовувача
впли­
вають також політична
кон’юнктура, стан законності і
багато
інших чинників.

Отже, юридична доктрина є
неформальним джерелом, джерелом права в ідеальному розумінні. Правосвідомість
юристів, їхні погляди, сформульовані
в наукових концеп­
ціях, впливають на
процес формування і застосування
права.

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+
Попередній розділ