1. Поняття, сутність і види допиту

Допит – це слідча (розшукова) дія змістом якої є одержання показань від особи, яка володіє відомостями, що мають значення для розслідуваного кримінального провадження.

Допит являє собою процес передачі інформації про розслідувану подію або пов’язаних з нею обставинах і людях. Ця інформація надходить до допитуваного в момент сприйняття ним тих або інших явищ або предметів, запам’ятовується і потім при допиті відтворюється і передається слідчому.

Для того щоб успішно провести допит, слідчийповинен чітко уявляти собі, яку інформацію і за допомогою яких прийомів і засобів він має намір отримати. Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати, називається предметом допиту. До їхнього числа відносяться обставини:

• пов'язані з самою подією злочину (спосіб, місце вчинення, час, наслідки й ін.);
• доводять або спростовують винність певних осіб і мотиви їх дій;
• впливають на ступінь і характер відповідальності підозрюваного;
• стосуються характеру і розміру збитків,заподіяних злочином;
• сприяють вчиненню злочинного акта;
• будь-які інші дані, значимі для встановлення істини по розслідуваному кримінальному правопорушенню.

Предмет допиту залежить як від процесуальногостановища допитуваного, так і від того, якою інформацією він може володіти.

Залежно від черговості проведення розрізняють первинний і додатковий допит.

Залежно від процесуального становища розрізняють допит: свідка; потерпілого; підозрюваного; обвинуваченого; експерта.

Особливим видом є одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.

Кожен вид допиту має свою процесуальну регламентацію і тактично проводиться по-своєму. Однак існують і деякі загальні положення.

Загальні положення процесуального характеру (ст. 224 КПК України). Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків.

Допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому – понад вісім годин на день.

Перед допитом встановлюється особа, роз'яснюються її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

Під час допиту може застосовуватися фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

Допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам’яті.

За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поставлені додаткові запитання.

Особа має право не відповідати на запитання з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування.

До принципів допиту варто віднести його активність, цілеспрямованість, об'єктивність і повноту.

1. Активність допиту полягає в тому, що слідчий тримає в своїх руках ініціативу, уміло використовує всі необхідні тактичні прийоми. За допомогою всіх наявних у його розпорядженні законних засобів він намагається отримати правдиві показання, а не бути простим реєстратором повідомлених йому відомостей.

2. Цілеспрямованість допиту означає проведення його із заздалегідь визначеною метою, для одержання певної, а не всякої інформації. Цілеспрямованість забезпечується наявністю у слідчого твердого уявлення про предмет допиту.

3. Об’єктивність і повнота полягають в тому, що слідчий не вправі за власним розсудом скорочувати отримані показання, змінювати їх у відповідності зі своїми уявленнями про хід речей, нав’язувати допитуваному ці уявлення. Однією із законодавчих гарантій об’єктивності допиту є заборона задавати навідні запитання, а повноти – вимога по можливості дослівно викладати показання допитуваного в протоколі.