Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) — це галузь криміналістичної техніки, що вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші завдання почеркознавчої експертизи.
Письмо — це засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Роз-різняють смисловий і графічний боки письма. Смисловий бік письма виявляється у мовних засобах і відображає письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків та їх сполучень — почерку.
Почерк — це манера написання, виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукупності загальних та окремих ознак.
Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку.
Почерк людини пов’язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов’язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок).
Графічний навик охоплює три головні групи навичок:
1) технічні (спосіб техніки письма);
2) безпосередньо графічні (вміння зображувати літери (цифри), об’ єднувати їх у слова);
3) орфографічні (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).
Ознаки почерку поділяють на загальні та окремі.
Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:
1) виробленість почерку — відображає здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків та їх з’єднань. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку: вироблений (високий) недостатньо вироблений (середній) невироблений (низький)
2) складність почерку — свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, конфігурацію їх будови. Розрізняють простий, спрощений та ускладнений почерки;
3) нахил почерку — залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів. За нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим та безладним:
4) розмір почерку — визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм):
5) розгін почерку — характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі і визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) — ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній — ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) — ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені:
6) зв ’язність почерку — полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Характеризується як мала (при з’єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з’єднанні від чотирьох до шести) та велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма):
7) натиск почерку — характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків. Визна-чається ступенем:
8) переважаючі форма і напрям рухів — форма рухів буває прямолінійною і криволінійною. Вирізняють округлий (ліво- і правоокруж- ний) та кутастий почерк.
Окрема ознака почерку — це характеристика рухів, що виявляється при виконанні окремих літер чи їх елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:
1) форму траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго-, круго-, петлеподібна);
2) напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право- чи ліво- окружний тощо);
3) протяжність рухів;
4) спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;
5) вид з’єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);
6) кількість рухів;
7) послідовність рухів;
8) розміщення точки перетину рухів щодо лінії рядка або інших елементів знака;
9) складність рухів тощо.
Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при умисному зміненні особою свого почерку.
Судово-почеркознавча експертиза — судова експертиза, основним завданням якої є ідентифікація виконавця рукопису тексту, цифрових записів або підпису. Така експертиза вирішує також деякі неідентифікаційні завдання, а саме: встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або у незвичайному стані виконавця, умисно зміненим почерком із підробленням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної вікової групи.
Методика судово-почеркознавчої експертизи передбачає чотири стадії дослідження:
1) попереднє ознайомлення з матеріалами (вивчення матеріалів кримінальної справи, ознайомлення з документами — речовими доказами і зразками, з питаннями, які поставлені перед експертом, та ін.);
2) роздільне дослідження (здійснюється роздільне вивчення документа — речового доказу та зразків для порівняльного дослідження; провадиться виявлення загальних і окремих ознак письма та почерку); порівняльне дослідження (виявлені ознаки зіставляються; результати порівняння заносяться до спеціальних таблиць — розробок);
3) оцінка наслідків і формулювання висновків (оцінюється індивідуальна сукупність виявлених ознак; експерт робить висновок про наявність або відсутність індивідуальної тотожності).
Існують певні особливості дослідження почерку, який зазнав умисних змін. Найбільш поширеними видами умисного змінення почерку є:
Під час дослідження експерт має виявити ознаки, що виникли внаслідок умисного спотворення почерку. Встановлюються стійкі ознаки та їх достатність для ідентифікації особи, яка писала.