Підсистема політичної комунікації як базис стійкості політичної системи

Підсистема політичної комунікації як базис стійкості політичної системи

Під політичною системою суспільства розуміють сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільнот, форм взаємодій та взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада.

Комунікативна підсистема політичної системи суспільства – це сукупність відносин і форм взаємодії, що складаються між класами, соціальними групами, націями, індивідами з приводу їх участі у здійсненні влади, виробленні та проведенні політики. Політичні відносини є результатом численних і різноманітних зв’язків суб’єктів політики у процесі політичної діяльності. Вступати в них спонукають їх власні політичні інтереси і потреби людей.

Виділяють первинні і вторинні (похідні) політичні відносини. До перших відносяться різні форми взаємодії між соціальними групами (класами, націями, станами та ін), а також усередині них, до других – відносини між державами, партіями, іншими політичними інститутами, що відбивають у своїй діяльності інтереси певних соціальних верств або всього суспільства.

Політична соціалізація: поняття, сутність. Соціалізуючий ефект спрямованого інформаційного впливу

Політична соціалізація — процес залучення особи до участі у виробленні політики.

Громадянське дозрівання, заохочення людини до політики проходить певні вікові стадії. Воно починається вже у віці 3-4 років, коли через сім’ю, ЗМІ, найближче оточення дитина набуває перших знань про політику. На етапі первісної соціалізації діти одержують різні уявлення про правильну або неправильну поведінку, вчинки. Під впливом настроїв і поглядів, що панують у сім’ї, часто закладаються політичні норми і цінності на все життя, які відзначаються неабиякою стійкістю.

Вторинна соціалізація. Політичне виховання і навчання певною мірою відбувається в школі, період перебування в якій становить вторинну політичну соціалізацію. За цей час дитина вивчає основні, загальновизнані в суспільстві цінності і погляди, набуває початкового досвіду соціальної практики, особливо через участь в діяльності дитячих організацій.

Третій етап. Наступний етап політичної соціалізації доцільно пов’язувати з періодом життя від 16-18 до 40 років. У 16-річному віці люди одержують паспорт, і 18-річному віці — юридичне право на участь у політичній діяльності. Водночас вони здобувають ґрунтовні знання в суспільній сфері завдяки навчанню і роботі.

Четвертий етап. Політична соціалізація триває і з досягненням людьми зрілого віку (40-60 років) на їхню політичну поведінку значною мірою впливають життєвий досвід, наявність дорослих дітей, сталість поглядів. Проте і в цей період люди вдосконалюються в політиці, краще й глибше оцінюють суспільно-політичні події, завдяки чому можуть вносити корективи у свої політичні погляди і поведінку.

На процес політичної соціалізації впливають і стихійні чинники: війни, революції, політичні та економічні кризи. Якщо політична система перебуває в стані кризи, відбуваються порушення і серйозні збої в процесі політичної соціалізації. Формуються неправильні уявлення про суспільство, які набувають стійкого характеру. Люди втрачають систему орієнтирів, не мають можливості навчитися стійкої політичної поведінки. У суспільстві виникає ситуація, коли гра йде без правил, що порушує його інтеграцію і стабільність. У випадку неспроможності суспільства вирішити нагальні політичні та інші проблеми в ньому виникають сили опозиційної соціально-політичної та культурної діяльності, які впливають на процес політичної соціалізації.

Процес соціалізуючого впливу може бути представлений таким чином. Звертаючись до комунікаційного каналу, індивід сприймає повідомлення, яке демонструє якусь дію в якій-небудь доступній для сприйняття формі (показ по телебаченню, детальний опис в пресі і т.д.). Поряд з суто інформативною складовою, таке повідомлення зазвичай містить в собі і певні оціночні елементи, здатні впливати на емоційний стан людини, так чи інакше пробуджуючи в ній інтерес до демонстрованих форм поведінки, в тому числі і шляхом безпосереднього показу або умовного позначення можливих їм альтернатив, що не заслуговують в представленому контексті особливої уваги. Іншими компонентами подібного повідомлення зазвичай виступають ті позитивні чи негативні наслідки, які можуть бути викликані демонстрованою дією. Важливим чинником є і ступінь реалістичності відтвореного образу дійсності.

Звертаючись до комунікаційного каналу, людина сприймає або ігнорує пропоновані повідомлення залежно від ступеня їх безпосередньої актуальності, практичної значущості, а також емоційної привабливості. Якщо повідомлення, яке привернуло увагу індивіда, демонструє якусь дію, то ймовірність засвоєння зображуваних форм поведінки героїв оповідання, замітки, статті, радіорепортажу, телепрограми, віртуального сюжету і т.д. залежить, з одного боку, від позитивної оцінки даної дії, з іншого – від ступеня реалістичності представленого в повідомленні подієвого ряду.