Склад і зміст правовідносин

Склад
правовідносин – сукупність основних елементів правовідносин і
спосіб юридичного зв’язку між ними з приводу соціального блага або забезпечення
будь-яких інтересів.

Склад правовідносин:

– суб’єкти
правовідносин;

– об’єкти
правовідносин;

– зміст правовідносин.

Суб’єкти
правовідносин – індивіди, організації або спільності, які на
підставі норм права можуть бути учасниками правовідносин – носіями суб’єктивних
прав та юридичних обов’язків.

Види суб’єктів правовідносин:

– фізичні
особи (громадяни, іноземні громадяни, особи з подвійним громадянством (біпатриди), особи без громадянства (апатриди));

– юридичні
особи (товариства, установи та ін.);

– соціальні
організації (держава, органи держави, громадські об’єднання, трудові колективи, органи місцевого самоврядування та ін.);

– соціальні
спільності (народ, нація, населення, територіальні громади та ін.).

У межах однієї галузі права або міжгалузевого комплексу
виділяють також загальні та спеціальні суб’єкти.

Соціально-юридичні властивості суб’єктів
права:

Правосуб’єктність
– здатність виступати суб’єктом правовідносин, що складається з правоздатності та дієздатності.

Правоздатність
– здатність особи мати права та обов’язки. 

Дієздатність
– здатність особи своїми діями набувати і здійснювати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Включає в себе угодоздатність і деліктоздатність.

Угодоздатність
– здатність особи укладати угоди.

Деліктоздатність
– здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинене правопорушення.

Об’єкти
правовідносин – матеріальні, духовні та інші соціальні блага,
які служать задоволенню інтересів та потреб громадян та їх організацій, з приводу
яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої суб’єктивні права та
юридичні обов’язки.

Види
об’єктів правовідносин: 

– матеріальні
блага – речі, кошти, цінності, земля, надра, територія та інші матеріальні цінності.

– духовні
блага – творча діяльність людини та її результати.

– дії суб’єктів
права – будь-які юридично значимі вчинки людей.

– результати
діяльності суб’єктів права – конкретні акти юридично значимої поведінки.

{lang_content_nav}
правовідносин – конкретна поведінка суб’єктів правовідносин та
її юридичне закріплення нормами права у вигляді суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Структура змісту:

– юридичний (суб’єктивне право та юридичний обов’язок); 

– фактичний (реальна поведінка суб’єктів).

Суб’єктивне право – це вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що
забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави.

Структура суб’єктивного права:

– праводія, тобто право поводити себе відповідним чином (право на свої дії); 

– правовимога, тобто право вимагати відповідної поведінки від інших суб’єктів, як мають юридичні обов’язки (право на чужі дії); 

– праводомагання, тобто право звертатися
до держави за захистом свого юридичного права.

Види суб’єктивних прав:   

– громадянські
(особисті) (до них належать права: на життя, свободу і особисту недоторканність; недоторканість житла; охорону приватного життя; таємність листування й телефонних розмов, поштових, телеграфних та інших повідомлень; захист приватного життя особи; визначення національності; користування рідною мовою, а також свобода пересування й вибору місця проживання, свобода совісті (статті 27, 29-35 Конституції України));

– політичні (політичні права пов’язані з наявністю громадянства України та на відміну від особистих прав, адресованих Конституцією України «кожному», належать тільки громадянам. Реалізація цих прав дає змогу громадянам брати участь у політичному житті суспільства, в управлінні державою (статті 36, 38-40 Конституції України));

– соціально-економічні (належать до
таких важливих сфер життя, як власність, трудові відносини, здоров’я, відпочинок, і служать забезпеченню матеріальних, духовних, фізичних та інших соціально-значущих потреб й інтересів особи (статті 13, 14, 41, 42 Конституції України – економічні; 43-49 Конституції України – соціальні), їх реальність робить державу соціальною,
тобто такою, що забезпечує належний рівень
життя людини, її вільний розвиток); 

– культурні (до культурних
прав і свобод належать право на освіту, свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати
своєї інтелектуальної, творчої діяльності (статті 53, 54 Конституції України)); 

– права-гарантії (гарантії конституційних прав і свобод людини закріпленіКонституцією України (статті 55-57, 59, 64). До них належать права на судовий захист, відшкодування матеріальної
та моральної шкоди, знання кожним своїх
прав і обов’язків, правову допомогу, а
також неприпустимість обмеження конституційних
прав і свобод людини та громадянина). 

Юридичний
обов’язок – вид і міра належної поведінки суб’єкта права.

Структура юридичного обов’язку  включає:

– необхідність належної дії, тобто здійснювати певні діяння (активні або пасивні обов’язки);

– необхідність належного
виконання,
тобто реагувати на законні вимоги правомочної сторони;

– необхідність належного
претерпіння,
тобто нести юридичну відповідальність у разі відмови від виконання юридичних обов’язків
або несумлінного їх виконання.

Законний
інтерес – це усвідомлена суб’єктом права необхідність
задоволення своїх потреб способом, що допускається, але прямо не гарантується чинним
законодавством. Суб’єктивне право, юридичний обов’язок і законний інтерес є об’єктами правової охорони.

Правовідносини можуть виникнути лише за наявності необхідних передумов. Під передумовами виникнення, зміни і припинення правовідносин
розуміють певний комплекс різних за змістом взаємопов’язаних юридичних явищ, взаємодія
яких тягне за собою рух правовідносин.

Виділяють загальні (матеріальні)
і спеціальні (юридичні) передумови виникнення правовідносин.

Загальні (матеріальні) передумови виникнення
правовідносин:  

– наявність не менше
двох суб’єктів права як учасників правовідносин;

– об’єкт правовідносин – певні інтереси або блага як матеріальні так і не матеріальні, з приводу володіння якими або захисту яких суб’єкти вступили у відносини між собою.

Спеціальні (юридичні) передумови виникнення
правовідносин:  

– нормативна основа, характерною ознакою
якої виступають відповідні норми права, що регулюють певний вид суспільних відносин;

– правосуб’єктна основа, що визначає здатність
особи до участі в тому чи іншому виді цивільно-правових відносин;

– юридико-фактична основа, тобто певні юридичні факти (фактичні склади) реальної дійсності з наявністю яких норми права пов’язують виникнення, зміну або припинення відповідних прав і обов’язків правосуб’єктної особи (може розглядатись і як передумова правовідносин, і як структурний елемент).