Поняття прав, свобод і обов’язків людини і громадянина

2. Поняття
прав, свобод і обов’язків людини і громадянина

Основні права людини — гарантовані
міжнародно-правовими актами загальносоціальні (природні) і рівні можливості особи,
що відповідно до досягнутого рівня еволюції людства здатні забезпечити її існування
і розвиток.

Ознаки
основних прав людини

Це можливості які:

1. походять з природи людини, виникають природнім шляхом, а не за допомогою
   держави.
2. не
   потребують обов’язкового нормативного закріплення у національному законодавстві.
   Регламентуються та охороняються міжнародно-правовими актами. Наприклад, Міжнародною
   Хартієї прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю 00Н. До Хартії входять:

– Загальна декларація
прав людини (прийнята Генеральною Асамблеєю 00Н 10 грудня 1948 р.);

– Міжнародний пакт
про економічні, соціальні і культурні права (прийнятий, як і наступні акти, 16 грудня
1966 р.);

– Міжнародний пакт
про громадянські і політичні права;

– Факультативний протокол
до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Загальна декларація прав людини на відміну
від зазначених Міжнародних пактів та Факультативного протоколу не потребувала схвалення
(ратифікації) з боку держав. Норми, що містяться в Загальній декларації, є рекомендаційними.
Вона становить собою систематизацію основних природних прав людини, тобто права
в загальносоціальному (природньому) розумінні.

1. належать людині від народження незалежно від території, національності
   і держави де проживає.
2. покликані формувати і підтримувати в людині почуття власної гідності,
   її індивідуальність.
3. природні (як повітря, земля, вода), а тому невідчужувані, не можуть
   бути «забрані» державою, оскільки не «дані» нею.
4. людина може їх використовувати з метою задоволення своєї потреби, чи
   утримуватися від їх реалізації.
5. залежать (у плані здійснення) від можливостей суспільства — рівня його
   економічного, політико-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, рівень
   розвитку суспільства не залишається незмінним, як і потреби самої людини;
6. мають правовий характер, оскільки закріплюються в міжнародному та національному
   законодавстві. Визнання, дотримання, охорона .і захист державами (у результаті угод)
   основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, — показник того, що вони
   не тільки стали об’єктом міжнародного регулювання, але і міжнародними стандартами.

Права людини і права громадянина
— тісно взаємозв’язані, однак не є тотожними поняттями. Якщо права людини закріплені
в міжнародно-правових актах, то права громадянина
– це права людини, закріплені у законодавстві держави, громадянином якої він є.

Відмінність
між правами людини і громадянина:

Права людини і права громадянина
в ідеалі — повинні збігатися.

Права
особи – це права людини і громадянина у конкретних соціально-економічних, політичних
умовах. Залежать від особистих характеристик індивіда: соціальної зрілості,
здатності користуватися, виконувати обов’язки тощо.

Близькими за змістом до прав
людини є поняття:

Свободи людини – це права людини,
але з мінімально регламентованою законодавством поведінкою особи, забезпечені з
боку держави, перш за все, невтручанням будь-яких соціальних суб’єктів у процес
їх реалізації (наприклад, свобода совісті – це право людини
сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, розповсюджувати релігійні,
нерелігійні або інші переконання, діяти відповідно до них).

Разом
із правами та обов’язками, свободи утворюють поняття об’єктивного (позитивного)
права, бо є певним видом правової норми, що закріплені у чинному законодавстві.
Разом із правами, без обов’язків, свободи утворюють поняття суб’єктивного права,
оскільки закріплені в об’єктивному праві, як можливості суб’єкта поводитися певним
чином у межах, що визначені правовою нормою.

Законні інтереси – це передбачені
об’єктивним правом юридичні значущі та виправдані домагання особи на соціальні блага,
не охоплені безпосереднім змістом прав і свобод громадян. Для них характерно:

• на відміну від прав і свобод їх зміст не є конкретно
  визначеним законодавцем;
• це юридично передбачені можливості (правові дозволи)
  суб’єкта користуватися певними благами (наприклад, мати необхідні ліки в аптеках,
  сплачувати справедливі податки), але межі реалізації яких не є визначеними, та не
  забезпечені обов’язками інших осіб;
• так само, як права і свободи захищаються державою. На
  практиці для їх захисту використовують аналогію права або закону.
• правозастосовчі органи для з’ясування
  їх змісту застосовують розширене тлумачення норми права.