Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Адміністративне право (Семінари)

1. Адміністративно-правовий статус підприємств та установ

2. Об’єднання громадян як суб’єкти адміністративного права

3. Політичні партії

4. Особливості адміністративно-правового статусу релігійних організацій

 


1. Адміністративно-правовий статус підприємств та установ


Підприємства та установи є різновидами організацій, які здійснюють економічні, соціально-культурні та інші функції з метою задоволення матеріальних, духовних та інших потреб громадян, суспільства, держави. Вони не є суб'єктами державного управління і не мають юридично владних повноважень.

Підприємство - це самостійний статутний господарюючий суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку.

Установа є некомерційною організацією, яка виконує соціально-культурні або адміністративно-політичні функції. Установами створюються цінності, загалом, невиробничого характеру.

Підприємства можуть бути унітарними або корпоративними; приватними, державними або комунальними; мати різну організаційно-правову форму. Розрізняються підприємства також за галузевою належністю (промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспортні, підприємства зв'язку, торгівлі і т. п.).

Установи можуть бути державними, комунальними.

Адміністративно-правовий статус підприємств та установ - це комплекс прав і обов'язків, які підприємство чи установа набуває і реалізує в процесі здійснення наступних дій:

- створення підприємства чи установи;

- державної реєстрації підприємства або установи;

- отриманні ліцензії на заняття певними видами діяльності;

- визначенні кола питань і повноважень державних органів по відношенню до підприємства;

- веденні та надання бухгалтерської та статистичної звітності і т. п.

Норми права, що встановлюють адміністративно-правовий статус підприємств та установ, можна розділити на три основні групи:

1) норми, які стосуються підприємств усіх форм власності;

2) норми, що стосуються державних підприємств та установ;

3) норми, які адресуються недержавним підприємствам та організаціям.

Перша група норм встановлює принципи взаємодії підприємств і установ з органами виконавчої влади, які закріплюють невтручання держави в господарську діяльність суб'єктів, державну реєстрацію підприємств і установ, обов'язковість ведення ними бухгалтерського і статистичного звіту, надання державним органам інформації, необхідної для оподаткування і т. п.

Крім цього, встановлюється обов'язок для підприємств та установ усіх форм власності дотримання екологічного, земельного законодавства, правил безпеки ведення робіт, правил безпеки праці, санітарно-епідеміологічних, антимонопольних норм і т. п.

Уповноважені органи виконавчої влади здійснюють контроль за дотриманням відповідного законодавства і в цій частині мають право втручатися в діяльність підприємств і організацій, застосовуючи до них засоби державного примусу в разі невиконання вимог, встановлених законодавством.

Особливість норм другої групи в тому, що вони встановлюють права та обов'язки державних підприємств і організацій, власником яких є держава. У повноваження державних органів входить створення таких підприємств, визначення предмета і цілей діяльності, затвердження статуту, управління організацією, реорганізація та ліквідація.

Посадові особи державних підприємств і установ мають повноваження державно-владного характеру.

Третя група норм встановлює права та обов'язки для недержавних підприємств і організацій, роль держави проявляється тут у встановленні правових норм і контролю за їх дотриманням. Вплив держави більш обмежений, вона не вирішує конкретних питань її установ, визначення предмета діяльності, організації управління. Ці та інші питання вирішують засновники підприємства або уповноважені ними органи, підприємці. Значення таких рішень для державних органів полягає в їх правомірності чи неправомірності як юридичних фактів.

Вплив держави на недержавні підприємства є специфічним, він не має характеру державного керівництва їх діяльністю.

Підприємства та установи можуть створюватися власником, уповноваженою особою, державними органами або органами місцевого самоврядування.

Установчими документами державних підприємств і установ може бути статут або положення. Для недержавних підприємств установчими документами визнаються статут або засновницький договір, або ж наявність та статуту і договору залежно від організаційної форми.

Для державної реєстрації подаються документи, перелік яких встановлений законодавством.

 

 


2. Обєднання громадян як суб’єкти адміністративного права

 

Частина 1 статті 36 Конституції України проголосила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації.

Об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Таким чином, об'єднання громадян може бути визнано таким лише за наявності наступних умов: воно є виключно добровільним утворенням, що створюються на основі спільних інтересів, і лише громадянами для реалізації своїх прав і свобод.

Об'єднання громадян, незалежно від назви, може бути громадською організацією або політичною партією.

Громадською організацією, відповідно до Закону «Про об'єднання громадян» є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Політичною партією є зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка ставить перед собою мету - сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

До громадських організацій частина 3 статті 36 Конституції відносить професійні спілки - добровільні неприбуткові громадські організації, які об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання).

Професійні спілки створюються з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки.

Молодіжні громадські організації є об'єднаннями громадян у віці від 14 до 28 років, мета яких - здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист їх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

На відміну від молодіжних, дитячі громадські організаціїможуть створюватися особами від 6 до 18 років. Метою даного виду громадських організацій є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів цієї категорії громадян, які не суперечать чинному законодавству, а також соціальне становлення їх як повноправних членів суспільства.

До громадських організацій відносять також благодійні організації. Благодійною організацією є недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Віднесення благодійних організацій до організацій громадським може відбуватися лише за умови створення такої організації фізичними особами. Це зауваження необхідно тому, що благодійні організації можуть створюватися і юридичними особами також.

Специфіка об'єднань громадян як суб'єкта адміністративного права виявляється у взаємовідносинах об'єднання з державними органами, насамперед з органами виконавчої влади.

Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів легалізованих в установленому законодавством порядку об'єднань громадян. Відносно окремих їх видів Верховною Радою України встановлюються пільги з оподаткування доходів, надається матеріальна допомога.

Адміністративно-правові відносини в діяльності об'єднання громадян відрізняються в залежності від виду та статусу об'єднання.

Відповідно до ст. 9 Закону «Про об'єднання громадян», вони створюються і діють із всеукраїнським,місцевимта міжнародним статусом.

До всеукраїнських об'єднань громадян належать такі об'єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України, у яких є місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих об'єднань належать об'єднання, діяльність яких поширюється на територію відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об'єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іноземної держави.

У процесі створення та діяльності між об'єднаннями громадян та органами державної влади виникають різноманітні правовідносини. Умовою виникнення адміністративно-правового статусу є його відповідна легалізація.

Діяльність об'єднання може бути легалізована шляхом реєстрації або повідомлення. Реєстраційні відносини носять обов'язковий характер для політичних партій і міжнародних громадських організацій. Така реєстрація відбувається в Міністерстві юстиції України.

Громадські організації та їх спілки мають право легалізувати своє створення шляхом письмового повідомлення відповідних органів влади.

Об'єднання громадян, в силу своєї природи, не мають владних повноважень, але вони наділені деякими правами і обов'язками у сфері виконавчої влади, тому є учасниками різноманітних адміністративно-правових відносин.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян володіють такими правами:

- представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів у державних та громадських органах;

- брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації і т. п.);

- створювати установи та організації…

 

 


3. Політичні партії


Політичною партією є зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка ставить перед собою мету - сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Найважливішими ознаками політичних партій є вплив на формування політичної волі громадян, їх участь у виборах до органів державної влади та муніципальні органи: ці повноваження політичних об'єднань повинні бути неодмінно відображені в їх статутах.

Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України, які досягли 18-річного віку.

Конституція України забороняє утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу шляхом насильства, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення.

Крім цього, Закон України «Про об'єднання громадян» забороняє діяльність об'єднань, метою яких є підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав, обмеження загальновизнаних прав людини, пропаганди фашизму і неофашизму.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Конституції України, Законом «Про об'єднання громадян» політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Конституція України (ч. 5 ст. 37) також забороняє створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

У Законі України «Про політичні партії в Україні» органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати ті чи інші політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям в проведенні їх діяльності. Забороняється також втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків, за винятком випадків, передбачених законом.

Встановлюючи різні обмеження щодо членства, створення об'єднань громадян, держава забороняє встановлення і застосування будь-яких обмежень прав і свобод людини і громадянина у зв'язку з належністю або неналежністю до таких об'єднань.

Так, ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян, а належність чи неналежність до будь-якого об'єднання громадян не є підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою пільг чи переваг. Не допускається встановлення вимоги щодо зазначення в офіційних документах членства (участі) у тому чи іншому об'єднанні. Крім цього, забороняється відмова у прийнятті або виключення з політичної партії особи в зв'язку з його підлогою або національністю. Обмеження щодо членства у політичних партіях окремих категорій громадян встановлюються Конституцією та законами України. Членство в політичній партії є фіксованим, так як громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці.

 

 


4. Особливості адміністративно-правового статусу релігійних організацій


У законодавстві України з питань прав людини і громадянина важливе місце займають закони про свободу совісті та релігійні організації. Правову основу діяльності останніх становлять Конституція України, яка проголошує, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, а також Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991р.

У Законі підтверджуються конституційні положення про те, що жодна з релігій не може бути визнана в якості державної чи обов'язкової, а релігійні організації відокремлені від держави та є рівними перед законом. Тому держава не втручається в законну діяльність релігійних організацій. Але й релігійні організації не мають права втручатися у справи держави, брати участь у виборах в органи державної влади та місцевого самоврядування, в діяльність політичних партій, а також надавати їм матеріальну та іншу допомогу.

Відповідно до Закону, релігійні організації в Україні створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і можуть існувати у вигляді релігійних громад, управлінь і центрів, монастирів, релігійних братств, місіонерських товариств (місій), духовних навчальних закладів, а також об'єднань , які складаються з перерахованих організацій.

Релігійна громада є місцевою організацією віруючих громадян одного й того ж культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об'єдналися з метою задоволення релігійних потреб.

Закон не дає визначення інших видів релігійних організацій, відзначаючи лише, що релігійні управління і центри, монастирі, братства, місії та духовні навчальні заклади діють на підставі своїх статутів, зареєстрованих встановленим чином, тому що вони є юридичними особами. Що стосується релігійної громади, то вона може і не мати статусу юридичної особи, а повідомлення про її створення в державні органи не є обов'язковим.

Адміністративно-правові відносини виникають у процесі державної реєстрації релігійних об'єднань, здійснення ними повноважень юридичної особи, контролю державних органів за діяльністю релігійних об'єднань та їх ліквідації.

Релігійна організація визнається юридичною особою з моменту державної реєстрації її статуту або положення.

Для отримання релігійною організацією статусу юридичної особи громадяни, які її заснували, в кількості не менше десяти, і які досягли 18-річного віку, подають заяву та статут у місцеву державну адміністрацію. Релігійні центри, управління та монастирі, релігійні братства, місії та духовні навчальні заклади подають статут на реєстрацію до державного органу України у справах релігій.

У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію статуту, може зажадати висновок місцевої державної адміністрації, виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради, а також фахівців.

Діяльність релігійної організації може бути припинена у зв'язку з її реорганізацією або ліквідацією.

Реорганізація або ліквідація релігійної організації здійснюється за рішенням її засновників або суду.

У судовому порядку діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках, встановлених у законі, а саме:

- при здійсненні релігійною організацією дій, заборонених законодавством;

- при об'єднанні обрядової або проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, свободу, здоров'я і гідність особи;

- при систематичному порушенні релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів;

- при спонуканні громадян до невиконання їхніх конституційних обов'язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій.

Категорія: Адміністративне право (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter