Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.

Глава 4

Суб'єкти і учасники адміністративного процесуального права

 


4.1 Поняття і класифікація суб'єктів адміністративного процесуального права

В юридичній літературі інститут суб’єктів процесуальних відносин достатньо серйозно дослідженій, і в загальній теорії права суб’єктом права визнається учасник суспільних відно­син, який наділений правами і обов’язками та володіє певними ознаками, а саме:

а) соціальними — здатністю, брати участь у суспільних від­носинах як відокремлений персоніфікований суб’єкт, а також вільно виражати і здійснювати власну волю;

б) юридичними — здатністю, відповідно до юридичних норм бути носієм прав і обов’язків, брати участь у правовідно­синах. Ці властивості притаманні усім суб’єктам правових від­носин і наділені правосуб’єктністю, яка включає: правоздат­ність та дієздатність.

Правоздатність — це здатність особи мати процесуальні права та обов’язки у сфері публічних відносин. Правоздатність починається з моменту народження громадянина, якщо це сто­сується фізичної особи, чи з моменту створення (а в деяких випадках реєстрації), підприємства, закладу, установи щодо юридичної особи. Припиняється проавоздатність у разі смерті громадянина, якщо йдеться про фізичну особу, або реорганіза­ції, ліквідації підприємства, установи, закладу.

Дієздатність — це здатність особи самостійно, за власною волею, свідомими діями реалізовувати надані їй процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки у сфері публічних відносин. Дієздатність фізичних осіб виникає (пов’язана) з до­сягненням певного віку, припиняється зі смертю фізичної осо­би. Щодо юридичних осіб, то правоздатність і дієздатність їх виникає і припиняється одночасно. Складовою дієздатності є адміністративна деліктоздатність, тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за порушення адміністративних правових норм.

Слід звернути увагу, що в юридичній літературі поняття «суб’єкти» і «учасники» адміністративного процесу не ототожню­ються. Поняття «суб’єкт процесу» ширше відносно поняття «учас­ник процесу». О. В. Кузьменко зазначає, що суб’єкт адміністратив­ного процесу є носієм прав і обов’язків з реалізації процесуальної діяльності у сфері публічного управління, який здатний надані пра­ва щодо процесуальної діяльності реалізувати, а покладені обов’язки — виконувати, учасник адміністративного процесу — це реально існуючий індивід адміністративного процесу.

Таким чином, суб’єктами адміністративного процесу є осо­би, які потенціально мають право (можуть) бути учасниками процесу за наявності відповідних юридичних фактів, а учасни­ками процесу є особи, які реально беруть участь у розгляді і вирішенні конкретних адміністративних справ, хоча дослідни­ки процесуальних відносин інтенсивно використовують понят­тя «суб’єкти провадження». Мабуть, це викликано тим, що за­конодавець ні в статтях 268—274 КУпАП, ні в статтях 47—68 КАС України не відносить органи і посадових осіб, уповнова­жених розглядати і вирішувати адміністративні справи, суди до числа учасників проваджень.

Водночас компетенція зазначених органів і судів чітко ви­писана і закріплена в главі 17 КУпАП «Підвідомчість справ про адміністративні правопорушення» та в главі 1 розділу ІІ КАС України «Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністра­тивних справ», Законі України від 2 жовтня 1996 р. «Про звер­нення громадян», що свідчить про їх провідну (лідируючу) роль в адміністративних процесуальних відносинах.

Незважаючи на те, що в юридичній літературі досить повно і всебічно досліджена класифікація суб’єктів і учасників ад­міністративних процесуальних відносин, з прикладної точки зору, на наш погляд, доцільно класифікувати учасників проце­су за ознаками їх повноважень та функціонального призначен­ня у розгляді та вирішенні адміністративних справ у публічній сфері. Усіх учасників адміністративного процесу (адміністра­тивних проваджень) можна поділити на кілька груп:

1) особи (органи), які розглядають і вирішують адміністра­тивні справи;

2) особи, які обстоюють в адміністративному процесі осо­бисті права та законні інтереси;

3) особи, які представляють та захищають інтереси інших осіб;

4) особи, які сприяють адміністративним провадженням та здійсненню адміністративного судочинства.

Звісно, що така класифікація досить умовна, проте водно­час унаочнює уявлення про структуру учасників адміністратив­ного процесу або окремого провадження.

 


4.2 Особи, які розглядають і вирішують адміністративні справи

Багатоаспектність та багатовекторність діяльності у публіч­ній сфері породжують різноманітні відносини щодо реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів окремої фізичної чи юридичної особи. Врегулювання цих відносин потребує:

1) створення кола відповідних органів, інших осіб, які б роз­глядали і вирішували справи та здійснювали адміністративні провадження (наприклад створення адміністративних судів чи адміністративних комісій);

2) покладення обов’язків на органи управління, їхніх посадових осіб щодо реалізації прав, свобод і обов’язків фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ, здійснення адміністра­тивних проваджень в управлінській сфері. Наприклад, ст. 213 КУпАП визначено коло органів (посадових осіб), уповноваже­них розглядати справи про адміністративні правопорушення;

3) надання зазначеним органам адміністративних юрисдикційних повноважень, із набуттям статусу органу адміністративно-процесуальної юрисдикції. Тобто надання права органу (поса­довій особі) порушувати адміністративне провадження, здійс­нювати підготовку і розгляд адміністративної справи, виносити у адміністративній справі відповідне рішення (постанову, ад­міністративний акт), а також здійснювати звернення до вико­нання рішення (постанови) чи адміністративного акта.

Сукупність органів (осіб) адміністративно-процесуальної юрисдикції становить єдину систему, за допомогою якої будь-які адміністративні справи вирішуються за загальними прави­лами, що встановлені державою. Однак різноманіття ад­міністративних проваджень, які в літературі за юрисдикційними ознаками об’єднані в групи: адміністративно-регулятивні провадження; адміністративно-судочинні провадження та ад­міністративно-деліктні провадження зумовлюють наявність певної специфіки всієї системи.

Ця специфіка полягає в: а) множинності органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні ад­міністративні справи; б) неоднорідності органів (осіб) ад­міністративно-процесуальної юрисдикції.

Множинність органів (осіб), уповноважених розглядати і вирішувати індивідуальні адміністративні справи, характери­зується тим, що розглядати і вирішувати їх можуть:

— адміністративні суди та суди загальної юрисдикції;

— уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади;

уповноважені органи (посадові особи) місцевого само­врядування;

непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро­мадських організацій, підприємств, установ різних форм влас­ності, у випадках, передбачених законами. Наприклад, органи різноманітних фондів соціального страхування, керівництво підприємств з питань звернення громадян.

Адміністративні суди відповідно до ст. 17 КАС України розглядають і вирішують:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативних ак­тів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; в тому числі й справи щодо оскарження постанов про притяг­нення до адміністративної відповідальності;

2) справи з приводу прийняття громадян на публічну служ­бу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб’єктами владних повноважень із приводу реалізації їх компетенції у сфері управління, у тому числі деле­гованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов’язаних із виборчим про­цесом чи процесом референдуму.

Суди загальної юрисдикції (районні, районні у місті, міські чи міськрайонні (судді) розглядають і вирішують:

1) справи про адміністративні правопорушення (ст. 221 КУпАП);

2) питання щодо покладення обов’язку відшкодування за­подіяної шкоди (ст. 40 КУпАП) адміністративним правопору­шенням.

До компетенції судів (суддів) законодавець відносить най­більш складні справи щодо кваліфікації дій правопорушника; усі справи про проступки, вчинені неповнолітніми, а також справи, у яких виникає необхідність застосування, як правило, стягнень у вигляді: оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра­тивного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністра­тивного правопорушення; позбавлення спеціального права, на­даного даному громадянинові; виправні роботи; адміністратив­ний арешт. Визначаючи компетенцію судів (суддів) загальної юрисдикції, законодавець виходить із вимог Конституції Ук­раїни, що ніхто не може бути заарештований інакше як за вмо­тивованим рішенням суду (ст. 29) та конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду (ст. 41). Проте це зовсім не означає, що суди загальної юрисдикції діють як ад­міністративні органи, і не порушує конституційного принципу розподілу влади. Розгляд і вирішення судами загальної юрис­дикції справ про адміністративні правопорушення становить особливу форму здійснення правосуддя у сфері адміністратив­но-деліктних відносин.

Уповноважені органи (посадові особи) виконавчої влади роз­глядають і вирішують справи:

1) щодо визнання, реалізації і захисту прав, свобод і закон­них інтересів фізичних чи юридичних осіб, у тому числі й на­дання адміністративних послуг;

2) щодо здійснення контрольних повноважень за реаліза­цією та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб;

3) щодо розгляду скарг фізичних чи юридичних осіб сто­совно реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів у зв’язку з розглядом адміністративної справи, у тому числі на рішення, дії чи бездіяльність уповноваженого суб’єкта;

4) щодо розгляду справ про адміністративні правопорушен­ня та притягнення правопорушників до адміністративної від­повідальності відповідно до статей 222-244 КУпАП;

5) щодо розгляду заяв та скарг відповідно до закону Украї­ни «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Уповноважені органи (посадові особи) місцевого самовряду­вання розглядають і вирішують адміністративні справи ті самі, що й органи виконавчої влади в межах своїх повноважень та на відповідній території. Справи про адміністративні правопору­шення вони розглядають і вирішують відповідно до статей 218—219 КУпАП. Водночас розглядати справи про адміністра­тивні правопорушення уповноважені не всі органи (посадові особи) місцевого самоврядування, а лише спеціально створені адміністративні комісії, а також виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад.

Адміністративні комісії утворюються: у районах областей, районах міст Києва і Севастополя — районними державними адміністраціями; у містах, селищах, селах — виконавчими ко­мітетами місцевих рад. Адміністративні комісії вирішують усі справи про адміністративні правопорушення, крім справ, від­несених КУпАП до відання інших органів (ст. 214 КУпАП). Ця особливість відрізняє адміністративні комісії від усіх інших суб’єктів адміністративно-процесуальної юрисдикції.

Непублічні суб’єкти права — органи (посадові особи) гро­мадських організацій, недержавних підприємств, установ різ­них форм власності розглядають і вирішують справи відповідно до Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Стаття 19 цього Закону встановлює, що органи держав­ної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, об’єднання грома­дян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов’язані:

— об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випад­ках, передбачених законодавством України;

невідкладно вживати заходів до примирення неправомір­них дій, виявляти, усувати причини, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушеного права, реальне виконання прийнятих у зв’язку із заявою чи скаргою рішень;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків;

вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян.

Законом регламентується порядок розгляду звернення гро­мадян, строки, відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян тощо.

З цього приводу В. Г. Перепелюк пише: «Зрозуміло, що недер­жавна установа не реалізує суспільний інтерес: її управлінська діяльність буде пов’язана суто з організацією здійснення свого правового статусу, реалізацією певного корпоративного інтересу. Незважаючи на це, Закон України «Про звернення громадян» од­номанітно врегулював процедури в державних і недержавних ор­ганізаціях, що пояснюється тим, що прийняття рішення будь-яким колективним суб’єктом права потребує процедур (чи то пра­вових, чи то усталених на практиці); хід формування волі такого суб’єкта права не є одноманітним через його штучність. Такий суб’єкт є суто правовою одиницею. Публічний інтерес українсь­кого народу в даній сфері виявляється у законодавчому закріплен­ні процедур формування юридично значимої волі даного типу правозастосовувачів —недержавних колективних суб’єктів».

Далі автор підкреслює, що публічні та непублічні справи характеризуються однаковою імперативністю процесуальних повноважень посадової особи, що це не суперечить ч. 1 ст. 5 Конституції України, а керівні органи непублічних організацій не здійснюють владу, забезпечену примусом. Дійсно, це, ма­буть, одне (єдине) із виключень, коли у адміністративних про­цесуальних відносинах стороною владних повноважень висту­пає непублічний суб’єкт права.

З наведеного бачимо, що органи адміністративно-процесу­альної юрисдикції характеризуються неоднорідністю. Вони різ­няться за: а) правовою природою утворення — сфера судової влади; сфера виконавчої влади; сфера місцевого самоврядуван­ня; б) цілями утворення — утворені виключно для здійснення юрисдикційної діяльності, утворені для здійснення як юрис- дикційних, так і інших функцій; в) безпосередньою компетен­цією, яка установлюється законодавцем і закріплюється у зако­нодавчих актах щодо кожного органу окремо.

 


4.3 Особи, які обстоюють в адміністративному процесі особисті права та законні інтереси

Особами, які обстоюють в адміністративному процесі осо­бисті права, свободи та законні інтереси в узагальненому ви­гляді виступають громадяни, державні органи, громадські орга­ни, організації, підприємства, установи, заклади незалежно від форм власності. Як правило, ці особи в адміністративній справі мають особистий інтерес.

Закріплення у законодавстві їх прав, обов’язків та відпові­дальності як учасників адміністративних процесуальних відно­син надає, встановлює їм адміністративний процесуальний ста­тус, певні повноваження і водночас диференціює ці повнова­ження, за якими можна класифікувати осіб, що мають особистий інтерес у справі з урахуванням видів адміністративних прова­джень на відповідні групи.

1. У провадженнях у сфері управління — особами, які мають інтерес у справі, виступають: громадяни, підприємства, органі­зації, установи, заклади, незалежно від форм власності; за уза­гальнюючою назвою — суб’єкт звернення.

Суб’єкт звернення — це фізична або юридична особа, що звертається до органів виконавчої влади, органів місцевого са­моврядування, їх посадових осіб щодо визнання, реалізації та захисту своїх прав, свобод і законних інтересів. Суб’єкт звер­нення може звертатися: а) з заявою щодо визнання, реалізації та захисту своїх прав, свобод і законних інтересів, у тому чис­лі й щодо надання адміністративних послуг або б) зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність органів виконавчої влади, ор­ганів місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх посадових осіб, що порушують або можуть порушити права, свободи і законні інтереси фізичних або юридичних осіб.

Громадяни України також мають право звернутися до ін­ших органів державної влади, об’єднань громадян, підпри­ємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із зауваженнями, скаргами та про­позиціями, що стосуються їх владних повноважень чи статутної діяльності, з заявою або клопотанням щодо реалізації своїх со­ціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. З такими самими звер­неннями можуть звернутися військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, якщо це не сто­сується їх службової діяльності, а також іноземці, які законно знаходяться на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Суб’єкти звернення мають право:

1) вимагати в уповноваженого суб’єкта роз’яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, своїх прав і обов’язків, прав і обов’язків інших учасників адміністратив­ного провадження, а також інформації про процедурні дії та процедурні рішення, прийняті під час здійснення адміністра­тивного провадження;

2) брати участь в адміністративному провадженні особисто або через свого представника;

3) знайомитися в установленому порядку з матеріалами ад­міністративної справи, робити з неї виписки та копії, в тому числі з використанням технічних засобів;

4) бути вислуханими з питань, що є предметом адміністра­тивного провадження, надавати пояснення та інші докази;

5) подавати клопотання про:

— відвід посадової особи суб’єкта владних повноважень;

— залучення до провадження інших учасників;

— витребування додаткових матеріалів;

— призначення експертизи;

надання копій документів, наявних у матеріалах ад­міністративної справи;

— тимчасове зупинення адміністративного провадження;

6) користування послугами перекладача;

7) отримувати примірник адміністративного акта, прийня­того за результатами розгляду адміністративної справи;

8) оскаржувати адміністративний акт, процедурні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

Суб’єкт звернення зобов’язаний:

а) подавати документи, докази та матеріали, необхідні для здійснення провадження;

б) повідомляти про зміну адреси та причини неприбуття на запрошення суб’єкта владних повноважень;

в) добросовісно користуватися належними йому правами та виконувати вимоги, встановлені законодавством.

Особливістю цієї групи учасників (осіб) адміністративного провадження є те, що вони не мають владних повноважень у сфері адміністративної процесуальної діяльності.

У цій групі проваджень особами, які мають інтерес у справі, виступають і заінтересовані особи.

Заінтересована особа — це фізична або юридична особа, права і законні інтереси якої зачіпає або має зачіпати прийнят­тя суб’єктом владних повноважень адміністративного акта.

Заінтересована особа про свою участь в адміністративному провадженні подає клопотання суб’єкту владних повноважень, або може бути залучена до адміністративного провадження за ініціативою суб’єкта владних повноважень, або за клопотанням суб’єкта звернення.

На заінтересовану особу поширюються права і обов’язки, передбачені для суб’єкта звернення.

2. В провадженнях з адміністративного судочинства особа­ми, які мають інтерес у справі, виступають громадяни, держав­ні органи, органи місцевого самоврядування, державні служ­бовці, організації, підприємства, установи, заклади незалежно від форм власності, які в адміністративному судочинстві прий­нято називати сторонами.

Сторонами в адміністративному судочинстві є позивач та відповідач як можливі учасники оспорюваних прав та обов’язків, що виступають суб’єктами публічно-правових відносин. Сто­рони виступають головними учасниками, без яких неможливий сам процес.

Характерною ознакою сторін є те, що вони мають право звер­татися до суду за захистом і навіть тоді, коли особи лише вважа­ють, що їхні права, свободи та інтереси в сфері публічно-право­вих відносин порушено, хоча таке порушення, можливо, і не мало місця насправді. Суд повинен розглянути такий спір, тому, що, крім конституційної гарантії права (ст. 55), на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, ч. 2 ст. 6 КАСУ встановлюється, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді.

Наступною ознакою сторін є також те, що у всіх випадках процес в адміністративній справі ведеться від імені та в інтере­сах сторін. Це правило діє також, коли справу порушує не осо­бисто позивач, а інші особи в його інтересах.

Позивач — це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. По­зивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни Ук­раїни, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, уста­нови, організації (юридичні особи). Позивачем може бути та­кож суб’єкт владних повноважень, у випадках коли позовна заява до адміністративного суду подається на забезпечення ви­конання його повноважень.

Відповідач — це суб’єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАСУ.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об’єднання, юридичні особи, які не є суб’єктами владних пов­новажень, можуть бути відповідачами, відповідно до ч. 4 ст. 50 КАСУ, лише за адміністративним позовом суб’єкта владних пов­новажень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без грома­дянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Сторони користуються рівними загальними процесуальни­ми правами, обсяг яких збігається з правами та обов’язками інших осіб, які беруть участь у справі (ст. 49 КАСУ). Врахову­ючи те, що сторони посідають головне положення в розгляді справи, законодавець наділяє їх додатковими досить важливи­ми процесуальними правами (ст. 51 КАС України), за допомо­гою яких сторони можуть чутливо впливати на хід справи.

Додаткові права сторін за змістом можна класифікувати на дві групи.

1. Право на зміни в позовному спорі.

Позивач має право:

а) змінити підставу або предмет адміністративного позову;

б) збільшити або зменшити розмір позовних вимог;

в) відмовитися від адміністративного позову у будь-який час до закінчення судового розгляду, а в суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду.

Відмова від адміністративного позову тягне закриття про­вадження у справі та закінчення спору у справі. Тому законо­давець чітко врегульовує порядок і наслідки відмови на всіх етапах розгляду справи: під час підготовчого провадження вре­гульовано ст. 112 КАСУ; під час судового розгляду справи — ст. 135 КАСУ; у суді апеляційної інстанції — ст. 194 КАСУ; у суді касаційної інстанції — ст. 219 КАСУ.

2. Право на визнання позовного спору.

Відповідач має право:

а) визнати адміністративний позов повністю або частково в будь-який час до закінчення судового розміру. В разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом може бути прийнята постанова про задоволення визнаних відповідачем позовних вимог відповідно до ст. 164 КАСУ. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову. Порядок визнання ад­міністративного позову врегульовано статтями 112, 136 КАСУ;

б) подати заперечення проти адміністративного позову. За­перечення виражається у відхиленні позовних вимог відповіда­чем з обґрунтуванням відповідними доказами своєї позиції. Підставами для заперечення можуть бути як процесуальні, так і матеріальні обставини. Процесуальні обставини пов’язані з підсудністю справи, матеріальні — пов’язані з відсутністю пра­ва у позивача, відсутністю правового врегулювання матеріаль­них суспільних відносин та ін. Заперечення адміністративного позову, на наш погляд, це фактична відмова, яка має бути викладена у письмовій формі. Порядок прийняття відмови вре­гульовано ст. 112 КАСУ;

в) на примирення. Сторони можуть досягти примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття провадження в адміністративній справі. У такому разі суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. По­рядок ухвалення судових рішень регламентується ст. 160 КАСУ.

До осіб, які обстоюють в адміністративному процесі права і інтереси, належать треті особи.

Третіми особами визнаються учасники адміністративного процесу, які вступають у вже порушену в суді адміністративну справу з метою захисту особистих прав, свобод та інтересів. Це пов’язане з тим, що рішення, прийняте судом, може суттєво вплинути на юридичний інтерес цих осіб, їх правове станови­ще, оскільки їх інтереси залежать від існуючих між ними і сто­ронами правовідносинами. Тому участь у справі третіх осіб обумовлена тим, що вони намагатимуться, щоб було винесено судом таке рішення, яке відповідало б їх інтересам.

Залежно від вимог на предмет спору законодавець розріз­няє два види третіх осіб:

а) треті особи, які заявляють самостійні вимогина предмет спору:

можуть вступити у вже порушену справу у будь-який час до закінчення судового розгляду;

можуть пред’явити адміністративний позов до однієї або обох сторін;

— можуть заявити самостійні вимоги на предмет спору;

— мають право позивача.

Особливістю участі у справі третіх осіб, які заявляють са­мостійні вимоги, є те, що:

їх інтереси повністю або частково будуть протилежними інтересам сторін;

— вони втручаються у спір між сторонами, що вже виник.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи із самостійними

вимогами суперечить інтересам сторін, законодавець встанов­лює, що задоволення адміністративного позову таких осіб має повністю або частково виключати задоволення вимог позивача до відповідача.

Оскільки втручання у спір між сторонами третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, вже відбулися то розгляд справи починається спочатку;

б) треті особи, які не заявляють самостійних вимог на пред­мет спору:

— можуть вступити у вже порушену справу в будь-який час до закінчення судового розгляду;

— вступають у справу на стороні позивача або відповідача;

— можуть бути залучені до участі у справі також за клопо­танням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Виходячи з того, що інтерес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, може бути на боці пози­вача чи відповідача, суд повинен перевірити існування між цією особою та однією із сторін допроцесуальних правових від­носин, а також можливість впливу рішення суду у справі між сторонами на права і законні інтереси в публічній сфері треть­ої особи.

3. В адміністративно-деліктних провадженнях. До осіб, які обстоюють в адміністративно-деліктних провадженнях особисті права та інтереси, належать: а) особа, яка притягається до ад­міністративної відповідальності; б) потерпілий.

Особами, які притягаються до адміністративної відпові­дальності можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, посадові особи, тобто фізичні особи, яким на час вчинення правопорушення виповнилося шістнадцять років. Твердження окремих дослідників про наявність ад­міністративної відповідальності юридичних осіб, що юридичні особи є суб’єктами адміністративних проступків, на наш по­гляд, є передчасним, необґрунтованим.

Особи, які притягаються до адміністративної відповідаль­ності, мають право:

а) знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання. Особа має бути оз­найомлена з протоколом про адміністративне правопорушен­ня, вносити до протоколу певні пояснення, уточнювати обста­вини вчинення правопорушення, давати особисті зауваження щодо відомостей, викладених у протоколі. Особа може відмо­витися від підписання протоколу, заявивши мотиви такої від­мови. Особа, яка притягається до відповідальності має право подавати докази про свою невинуватість шляхом усних і пись­мових заяв, пояснень, вимог призначення експертизи чи залу­чення свідків, витребування довідок, документів тощо;

б) при розгляді справи користуватися юридичною допомо­гою адвоката, іншого фахівця в галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дору­ченням юридичної особи. Право користування юридичною до­помогою має суттєве значення для захисту інтересів особи. Од­нак законодавець надає таке право при розгляді справи. Є дум­ки науковців щодо надання такої можливості ще на більш ранніх стадіях провадження, а саме з моменту складання про­токолу про адміністративне правопорушення;

в) користування рідною мовою, користування послугами перекладача;

г) оскаржити постанову у справі в порядку, встановленому статтями 288, 289 КУпАП;

ґ) бути присутніми при розгляді справи. Під час відсутності цих осіб справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас із метою забезпечення законності й охорони прав особи, що притягається до відповідальності, законодавець уста­новлює обов’язкову присутність її при розгляді справ, пов’язаних із: обігом наркотичних засобів; дрібним викраденням чужого майна; користуванням радіочастотним ресурсом України; неза­конною торговельною діяльністю; дрібним хуліганством; неви­конанням законних вимог працівника міліції та іншими право­порушеннями, перерахованими у ч. 2 ст. 268 КУпАП. У разі неявки чи ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ чи суду, цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу.

Потерпілий — це особа, якій адміністративним правопору­шенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. У разі наявності потерпілого його прізвище і адреса заносяться до протоколу, який підписується особою, яка склала протокол, та особою, яка вчинила правопорушення.

За наявності свідків і потерпілих протокол також може бути підписано і цими особами.

Потерпілий має право знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, оскаржувати постанову у справі про ад­міністративне правопорушення.

В окремих випадках потерпілого може бути опитано як свідка.

Таким чином, законодавець надає досить широкі права і можливості захисту прав, свобод і законних інтересів у сфері публічних відносин.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter