Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.

Глава 8

Заходи процесуального примусу в адміністративному процесі

 


8.1 Поняття заходів процесуального примусу

Заходи процесуального примусу в адміністративному про­цесі — це способи примусового впливу на учасників процесу з метою забезпечення повного, об’єктивного та неупередженого вирішення адміністративних справ, а також підтримання пев­ного порядку під час їх розгляду.

Застосування заходів процесуального примусу пов’язане з обмеженням особистої свободи і волі громадян — привід, доставлення, адміністративне затримання; вилученням речей і документів, майна; вимогою припинення неправомірних дій; відстороненням водіїв від керування транспортними засобами тощо. Тобто застосування примусу зачіпає суттєві особисті та майнові права громадян. Тому заходи процесуального примусу повинні бути застосовані лише відповідно до їх призначення за наявності встановлених законом підстав і з додержанням від­повідної правової процедури.

У загальному вигляді такими підставами є:

а) протиправне перешкоджання особами здійсненню ад­міністративного провадження;

б) порушення особами встановлених у суді правил;

в) невиконання вимог щодо припинення протиправних дій осіб та фіксування вчиненого правопорушення.

На практиці суд, органи (посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати адміністративні справи, застосовують різноманітні заходи процесуального примусу: привід, доставлення, адміністративне затримання, вилучення доказів для до­слідження судом, попередження, вилучення речей і документів, одержання зразків для експертного дослідження, витребування документів тощо.

Обов’язки, встановлені ст. 134 КАС України, статтями 268—274 КУпАП та іншими законодавчими актами, виконання яких формують правила шанобливого ставлення учасників процесу до органів, уповноважених розглядати і вирішувати ад­міністративні справи, створюють необхідні умови для роботи всіх учасників процесу, сприяють ефективному дослідженню доказів та забезпечують реалізацію прав, свобод і законних ін­тересів усіх зацікавлених осіб.

Водночас застосування заходів процесуального примусу є не обов’язком уповноваженої на це особи, а правом. Її рішення залежить від багатьох чинників, які мають як об’єктивний, так і суб’єктивний характер (поведінка особи, яка вчинила право­порушення, зацікавленість свідка чи особи, яка бере участь у справі, у вирішенні справи тощо). Однак у всіх випадках в ос­нові рішення про застосування заходу адміністративного при­мусу повинна бути сукупність конкретних реальних фактичних даних, що свідчать про необхідність застосування того чи ін­шого заходу. Питання про наявність достатніх підстав кожного разу вирішуються особою, уповноваженою розглядати ад­міністративні справи.

Застосування заходів процесуального примусу забезпе­чується шляхом вчинення особами, уповноваженими розгляда­ти адміністративні справи, відповідних процесуальних дій, на­приклад: постановлення ухвали про привід особи до суду; постановлення ухвали про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; складання протоколу про адміністративне затримання; складання протоколу про прояв неповаги до суду тощо. Саме через дії реалізуються повноваження органів, що розглядають адміністративні справи, про застосування проце­суального примусу.

Отже, заходами процесуального примусу є визначені зако­ном процесуальні дії, що застосовуються судом, органами владних повноважень (посадовими особами), уповноваженими розглядати і вирішувати адміністративні справи, до осіб, учас­ників проваджень, які порушують встановлені правила прова­дження або перешкоджають здійсненню адміністративних про­ваджень.

 


8.2 Види заходів процесуального примусу та їх характеристика

Процесуальний примус тісно пов’язаний з адміністратив­ними провадженнями. Кожному виду адміністративних про­ваджень властиві відповідні заходи процесуального примусу. Наприклад, у провадженнях за позовами немає потреби затри­мання особи з метою забезпечення притягнення її до відпові­дальності. У разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони, позивача, відповідача суд може відкласти розгляд справи, залишити позовну заяву без розгляду чи вирішувати справу на підставі наявних у ній доказів (части­ни 2-4 ст. 128 КАСУ), що не завжди може відповідати інтере­сам учасників у справі, тому законодавець стимулює їх доб­ровільну явку до суду. Інша справа в адміністративно-деліктних провадженнях, у яких ухилення від «спілкування» з уповнова­женими розглядати адміністративні справи органами може призвести до уникнення адміністративної відповідальності.

Тому кожному виду проваджень притаманні спеціальні за­ходи процесуального примусу. В деяких випадках ці заходи за призначенням і змістом співпадають, наприклад: тимчасове ви­лучення доказів; привід. В інших випадках — суттєво різняться: доставлення правопорушника; адміністративне затримання; вилучення речей та документів тощо. Отже, з нашої токи зору, найдоцільніше розглянути види заходів процесуального приму­су відповідно до видів адміністративних проваджень.

У провадженнях у сфері управління заходи процесуального примусу чітко не визначені, крім визначення (закріплення) прав уповноваженого суб’єкта. Проте встановлення заходів ад­міністративного примусу щодо присутності особи при розгляді справи, її відповідальності за ненадання об’єктивних даних, пояснення свідків і таке інше було б корисним для об’єктивного розгляду і вирішення адміністративної справи.

У провадженнях з адміністративного судочинства встановле­но чотири види заходів процесуального примусу (ст. 269 КАСУ):

1) попередження;

2) видалення із зали судового засідання;

3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, ор­ганом владних повноважень;

4) привід.

Попередження — це письмове викладення зауваження до особи про порушення нею порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого. Наприклад, об­разливе чіпляння до учасників процесу, репліки, недотримання тиші у залі судового засідання тощо. Попередження може бути застосоване до будь-якої особи, яка присутня в судовому засі­данні. Застосування попередження оформляються ухвалою суду та робиться позначка в журналі судового засідання.

Видалення із зали судового засідання — це вимога головуючо­го у судовому зсіданні або судового розпорядника до особи, яка повторно, тобто після попередження, вчинила порушення по­рядку під час судового засідання або не виконує розпоряджен­ня головуючого, залишити залу судового засідання.

Видалення із зали судового засідання може бути застосова­не до будь-якої особи, яка присутня в судовому засіданні й порушує встановлені правила. Застосування цього заходу та­кож оформлюється ухвалою суду та робиться позначка в жур­налі судового засідання.

Застосування попередження і видалення із зали судового засідання головуючим у судовому засіданні та судовим розпо­рядником базуються на тому, що на судового розпорядника покладено обов’язок слідкувати за дотриманням порядку осо­бами, присутніми у залі судового засідання, його вимоги є обов’язковими для усіх осіб, які беруть участь у справі, та при­сутніх у залі судового засідання (ч. 2 ст. 64 КАСУ). Це дає під­стави вважати, що судового розпорядника наділено владними повноваженнями щодо забезпечення умов, необхідних для роз­гляду адміністративної справи. Звісно, такими повноваження­ми наділено і головуючого у судовому засіданні, який вживає необхідних заходів для забезпечення в судовому засіданні на­лежного порядку (ч. 3 ст. 123 КАСУ), створює необхідні умови для забезпечення повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин у справі.

Законодавець окремо визначає наслідки для перекладача за порушення порядку під час судового засідання або невиконан­ня розпоряджень головуючого (ч. 2 ст. 270 КАСУ). Отже, у разі вчинення таких дій перекладачем уперше суд може застосувати до нього попередження. Однак після вчинення перекладачем зазначених дій повторно суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача, про що постановлюється ухвала суду і ро­биться позначка в журналі судового засідання.

Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом— це ви­требування судом письмових та речових доказів, які без поваж­них причин не були подані для дослідження судом. Наприклад, неподання нормативного акта органом владних повноважень із метою уникнення дослідження щодо наявності норм, які су­перечать Конституції і законам України, порушують права і законні інтереси фізичних чи юридичних осіб. Витребування доказів здійснюється відповідно до статей 79 і 80 КАС України за клопотанням особи. Однак, якщо докази не подані до суду без поважних причин, суд може постановити ухвалу про тимча­сове їх вилучення для дослідження.

Поважною причиною неподання доказів може бути визна­на обставина, якщо їх подання тягне за собою порушення дер­жавних, корпоративних, громадських інтересів та інтересів особи. Наприклад, документи, фото-, звуко-, відеодокументи, схеми, креслення, малюнки, ескізи, зразки техніки, винаходів тощо), які містять державну, банківську, комерційну, адвокат­ську таємницю, таємницю усиновлення тощо, потребують від­повідного забезпечення для її нерозголошення.

В ухвалі про тимчасове вилучення доказів зазначаються: ім’я (найменування) особи, її місце проживання (перебування) або місцезнаходження, назва або опис письмового чи речового доказу, підстави проведення його тимчасового вилучення, кому доручається вилучення. Ухвала надсилається державному вико­навцю для виконання.

Речові докази після дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, повертаються, а якщо речові докази вилучені з цивіль­ного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються від­повідним підприємствам у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Письмові докази після дослідження також передаються особам, які їх надали, але у справі залишається засвідчена суд­дею копія письмового доказу.

Привід — це примусове доставлення особи до суду керівни­ком органу внутрішніх справ за ухвалою суду. Підставами за­стосування приводу є:

а) обов’язковість особистої участі у справі особи, визнаної судом;

б) неявка належно викликаної особи до суду. Належно викликаною особою вважається особа, якій вручено повістку відповідно до ст. 35 КАС України;

в) неприбуття в судове засідання свідків без поважних при­чин або неповідомлення причин неприбуття.

Отже, привід до суду застосовується до сторін чи третіх осіб, особиста участь яких у справі визнана судом обов’язковою (ст. 120 КАСУ), незважаючи навіть на те, коли у судовому роз­гляді беруть участь їхні представники, а також щодо свідків, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини свого неприбуття.

Про привід суд постановляє хвалу, в якій зазначаються всі необхідні реквізити для його здійснення (ім’я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання чи перебування, місце навчання або роботи, коли і куди особа має бути доставлена тощо). Ухвала про привід направляється до органу внутрішніх справ за місцем проживання (перебування) або за місцем робо­ти чи навчання особи, яку належить привести. Працівник ор­гану внутрішніх справ, якому доручено виконання приводу особи, оголошує їй ухвалу адміністративного суду про привід і забезпечує привід. У разі неможливості здійснення приводу (відсутність у місці проживання, перебування на лікуванні або у відрядженні особи, яка підлягає приводу) працівник органу внутрішніх справ негайно повертає ухвалу до суду через на­чальника органу внутрішніх справ із письмовим поясненням причин невиконання.

Особа, до якої застосовано привід, відшкодовує у дохід дер­жави витрати на його здійснення.

Привід не застосовується до малолітніх та неповнолітніх осіб, вагітних жінок, інвалідів першої і другої груп, жінок, які мають дітей віком до шести років або дітей-інвалідів, а також осіб, які не можуть бути допитані як свідки відповідно до ст. 65 КАС України.

В адміністративно-деліктних провадженнях заходами про­цесуального примусу слід вважати:

1) доставлення порушника;

2) адміністративне затримання;

3) особистий огляд і огляд речей;

4) вилучення речей та документів;

5) привід.

Слід звернути увагу, що в адміністративно-деліктних про­вадженнях законодавець чітко і вичерпно регламентує повно­важення органів, які здійснюють адміністративно-процесуальні заходи примусу, оскільки ці заходи суттєво зачіпають права та інтереси громадян (адміністративне затримання, доставлення, вилучення речей тощо).

Доставлення порушника — це тимчасове затримання особи, яка вчинила порушення, з метою складення протоколу про ад­міністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення (ст. 259 КУпАП).

Доставлення правопорушника для складання протоколу та встановлення особи правопорушника у межах своєї компетен­ції здійснюється:

а) працівниками міліції;

б) посадовою особою Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;

в) військовослужбовцем чи працівником Державної при­кордонної служби;

г) членом громадського формування з охорони громадсько­го порядку і державного кордону;

ґ) працівниками Служби безпеки України;

д) уповноваженою на те особою на транспорті;

е) працівниками державної лісової охорони;

є) уповноваженою на те посадовою особою органів, які здій­снюють державний нагляд за дотриманням правил полювання, органів рибоохорони, інших органів, які здійснюють держав­ний контроль за охороною і використанням тваринного світу;

ж) громадськими інспекторами охорони природи, громад­ськими мисливськими інспекторами, громадськими інспекто­рами органів рибоохорони та громадськими лісовими інспекто­рами;

з) працівниками воєнізованої охорони.

Залежно від характеру вчиненого правопорушення та підві­домчості правопорушень доставлення може бути здійснено до:

— міліції;

підрозділу Військової служби правопорядку в Збройних Силах України;

— органу Державної прикордонної служби України;

— органу Служби безпеки України;

штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, чи громадського пункту з охо­рони громадського порядку;

— приміщення виконавчого органу сільської, селищної ради;

— службового приміщення воєнізованої охорони.

Доставлення має бути проведене в можливо короткий строк.

Перебування доставленої особи у штабі громадського форму­вання з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадському пункті з охорони громадського порядку, приміщен­ні виконавчого органу сільської, селищної ради не може тривати більш як одну годину. Слід зауважити, що законодавець обмежує час перебування доставленої особи лише у зазначених приміщен­нях і не встановлює обмежень перебування доставлених у при­міщеннях міліції, Державної прикордонної служби України, Вій­ськової служби правопорядку в Збройних Силах України, Служ­би безпеки України та у службовому приміщенні воєнізованої охорони. Це пояснюється, на нашу думку, тим, що посадові та службові особи зазначених органів мають повноваження щодо здійснення адміністративного затримання, а отже, і більшого у часовому вимірі тримання правопорушників для з’ясування скла­ду правопорушення, встановлення особи правопорушника та складання протоколу про адміністративне правопорушення.

Адміністративне затримання — це примусове затримання особи уповноваженими на те органами з метою: припинення адміністративного правопорушення; встановлення особи; скла­дання протоколу про адміністративне правопорушення; забез­печення своєчасного і правильного розгляду справ та виконан­ня постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Про адміністративне затримання складається протокол, зміст і вимоги до якого встановлені ст. 261 КУпАП.

Адміністративне затримання особи, яка вчинила адміністра­тивне правопорушення, може провадитися лише органами (по­садовими особами), уповноваженими на те законами України (ст. 262 КУпАП). Адміністративне затримання проводиться з урахуванням підвідомчості розгляду правопорушень:

1) органами внутрішніх справ;

2) органами прикордонної служби;

3) посадовими особами Військової служби правопорядку у Збройних Силах України;

4) органами Служби безпеки України;

5) старшою посадовою особою воєнізованої охорони у міс­ці розташування охоронюваного об’єкта.

Адміністративне затримання може тривати не більш як три години (ст. 263 КУпАП, ст. 374 МК України). У виняткових випадках у зв’язку з особливою потребою законами України може бути встановлено інші строки адміністративного затри­мання. Наприклад, при порушенні прикордонного режиму або режиму в пунктах пропуску через державний кордон України; порушенні правил обігу наркотичних засобів для встановлення особи і з’ясування обставин правопорушення особа може бути затримана до трьох діб із письмовим повідомленням про це прокурора протягом двадцяти чотирьох годин. Особи, які вчи­нили дрібне хуліганство, злісну непокору законному розпоря­дженню або вимозі працівника міліції, публічні заклики до не­виконання вимог працівника міліції тощо, можуть бути затри­мані до розгляду справи суддею або начальником (заступником начальника) органу внутрішніх справ.

Строк адміністративного затримання обчислюється з мо­менту доставлення правопорушника для складання протоколу, а особи, яка була в стані сп’яніння, — з часу її витвереження.

Особистий огляд і огляд речей — це встановлений законом правовий обов’язок громадянина пред’явити для огляду на ви­могу уповноважених осіб речі, документи та пройти особистий огляд. Основною метою особистого огляду і огляду речей є здійснення заходів щодо забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення, виявлення необхідних у справі доказів, у основному речових — предметів, які є знаряд­дям вчинення правопорушення або безпосереднім об’єктом ад­міністративного правопорушення. Наприклад, виявлення нар­котичних засобів, зброї, набоїв, тварин, заборонених для вве­зення на територію України, знарядь полювання, рибної ловлі, документів та інших письмових і речових доказів.

Особистий огляд та огляд речей здійснюють посадові особи:

— органів внутрішніх справ;

— органів Служби безпеки України:

Військової служби правопорядку в Збройних Силах Ук­раїни;

— воєнізованої охорони;

— цивільної авіації;

— митних установ;

— органів прикордонної служби;

 природоохоронних органів, органів лісоохорони, рибо­охорони, органів, що здійснюють державний нагляд за додер­жанням правил полювання;

— органів з питань інтелектуальної власності.

Особистий огляд може провадитися уповноваженою на те

особою однієї статі з оглядуваним і в присутності двох понятих тієї самої статі.

Огляд речей, багажу, транспортних засобів, знарядь полю­вання і рибної ловлі, добутої продукції здійснюється в присут­ності особи, у власності (володінні) якої вони є. У невідкладних випадках зазначені речі, предмети можуть бути піддані оглядові з участю двох понятих за відсутності власника (володільця).

Про особистий огляд, огляд речей складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративні пра­вопорушення або у протоколі про адміністративне затримання.

Вилучення речей і документів — це примусове тимчасове або постійне припинення володіння, користування та розпоря­джання певними речами або документами з метою забезпечен­ня доказів вчинення правопорушення, а також вилучення з цивільного обороту необоротоздатних та обмежено оборотоздатних речей (ст. 265 КУпАП).

Речі й документи, що є знаряддям або безпосереднім об’єк­том правопорушення, вилучаються уповноваженими особами:

органів державної контрольно-ревізійної служби в Ук­раїні;

— органів державної податкової служби України;

— органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів;

органів, правомочних здійснювати адміністративне за­тримання;

— органів, що здійснюють особистий огляд і огляд речей.

Вилучені речі й документи зберігаються до розгляду справи

про адміністративне правопорушення, а після розгляду справи їх у встановленому порядку конфіскують (наприклад, транс­портний засіб, який використовувався для перевезення неле­гальних мігрантів — ч. 3 ст. 206 КУпАП), або повертають во­лодільцеві (ордени, медалі, нагрудні знаки) або знищують (са­могон та апарати для його вироблення), а при оплатному вилученні речей — реалізують (транспортний засіб у разі керу­вання ним у стані сп’яніння повторно протягом року — ч. 2 ст. 130 КУпАП) в установленому законом порядку.

При вилученні речей і документів складається протокол або робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне пра­вопорушення, про огляд речей або адміністративне затримання.

Адміністративне затримання, особистий огляд і огляд речей можуть бути оскаржені заінтересованою особою до вищестоя­щого органу щодо органу, який застосував ці заходи, прокуро­ра або до суду (ст. 267 КУпАП).

Привід — на відміну від приводу у судочинному проваджен­ні з адміністративного судочинства, в якому приводу підляга­ють сторони, треті особи, свідки, в адміністративно-деліктному провадженні привід — це примусове доставлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у разі якщо відповідно до закону присутність цієї особи є обов’язковою. Підставою приводу є ухилення особи, яка притягається до від­повідальності, від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міжміського суду. Начальник органу або суддя виносить постанову про при­мусовий привід особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, для участі у розгляді й вирішенні справи про адміністративне правопорушення.

Обов’язковість присутності особи при розгляді справ про адміністративні правопорушення визначається ч. 2 ст. 268 КУпАП. Законами України може бути передбачено й інші ви­падки, коли явка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, до органу, який вирішує справу, є обов’яз­ковою. Наприклад, Закон України «Про боротьбу з корупцією» передбачає обов’язкову явку особи, яка притягається до ад­міністративної відповідальності (ч. 5 ст. 12).

Водночас слід звернути увагу на те, що, крім процесуальних заходів примусу для забезпечення проваджень законодавством передбачені ще й заходи, які закріплені нормами матеріального права. По-перше, це кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве показання (ст. 384 КК) та відмова свідка від даван­ня показань або відмова експерта чи перекладача від виконан­ня покладених на них обов’язків (ст. 385 КК). По-друге, це встановлення адміністративної відповідальності за неповагу до суду (ст. 185 КУпАП), що виражається у:

а) злісному ухиленні від явки до суду свідка, потерпілого, позивача, відповідача;

б) непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпо­рядженню головуючого;

в) порушенні порядку під час судового засідання;

г) вчиненні будь-яких дій, які свідчать про явну неповагу до суду або встановлених у суді правил;

ґ) злісному ухиленні від явки до суду експерта або перекла­дача.

У цьому зв’язку заходи процесуального примусу в прова­дженні з адміністративного судочинства можна було б допов­нити за ст. 269 КАС України таким видом процесуального при­мусу, як складання протоколу про адміністративне правопору­шення за ст. 185 КУпАП.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Адмін. процесуальне право України - Демський Е.Ф.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter