Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)

 

3. Влада в демократичній державі


Питання про владу, про пошук ефективної, оптимальної форми її організації відносяться до категорії вічних питань, що так чи інакше супроводжують людський розвиток протягом його всесвітньої історії.

Стосовно терміну "влада”, то він на сьогодні досить багатозначний, що обумовлюється, зокрема, різноманітністю його тлумачень. Так, у літературі можна знайти роздуми про владу над природою, про владу випадковості, про владу об’єктивних природних і суспільних закономірностей, про владу соціальну, про економічну або господарську владу, політичну або державну тощо. У силу такого широкого тлумачення і неоднозначної зміс­товної інтерпретації поняття "влада” не тільки набуває неабиякої кількості значень, а й втрачає свою точність.

У різних життєвих ситуаціях поняття "влада” набуває специфічного змісту. У загальному вигляді влада – це здатність одного суб’єкта нав’язувати свою волю іншим суб’єктам. Таким чином, влада – це здатність і можливість здійснювати свою волю, впливати на діяльність, поведінку людей за допомогою різних засобів (авторитету, права, примусу). Автори політологічного словника зазначають, що влада – це організаційний аспект і функціонально-специфічне начало втілення вольових рішень (економічна, політична, державна, духовна, сімейна, соціальна).

Отже, сучасне розуміння поняття "влада” досить розроблено сучасною наукою і значно відрізняється від синкретичних або теологічних понять влади представників давнього Єгипту, Індії або Стародавнього Риму. У той же час слід пам’ятати, що у сучасному світі існує значна кількість держав, які серед основних засад організації влади мають також і релігійні начала (Іран, Ірак, Йорданія, Туреччина, Кувейт). Цей фактор є визначальним чинником у розповсюдженні теологічної позиції не тільки стосовно влади, права, політики, а й відносно всієї системи організації соціального управління.

Поза межами релігійних правових систем сучасності, юридична наука пояснює владу через призму владних відносин, які характеризуються вольовим характером, тобто відносин, що складаються у стосунках між суб’єктами, що володіють свідомістю та волею (фізичні та юридичні особи, їх об’єднання, соціальні угрупування).

Необхідно зазначити, що поняття "соціальної влади” охоплює три основних явища, які є органічними для цього поняття:

- суверенність, тобто самостійний характер влади, її незалежність і верховенство у відповідній ситуації;

- воля, яка знаходить свій вираз у тих приписах, настановах, які встановлює суб’єкт влади;

- примус, тобто влада має місце тоді, коли може змусити виконувати волю, яку вона хоче практично здійснити.

Соціальна система влади як цілісність містить ряд підсистем – правову, адміністративно-управлінську, військову, виховно-освітню тощо, де як горизонтально, так і вертикально встановлюються характерні для кожної з підсистем відносини. Влада – це першочергова умова реалізації права, що є наріжним каменем існування держави. Водночас вона підпорядковується праву, яке покликане чітко визначити владні прерогативи та функції держави.

У цьому контексті визначаються основні соціальні функції влади в політичній системі:

- інтегративна, тобто об’єднання всіх соціальних сил, політичних, матеріальних та інтелектуальних ресурсів і підпорядкування їх політичним, суспільно важливим цілям;

- мотивувальна – формування мотивів політичної діяльності, підпорядкування їм інших мотивів та інтересів;

- соціального контролю – забезпечення належного контролю з метою підтримання легітимності держави;

- регулятивна – спрямування волі суб’єктів політичних відносин на створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства;

-об’єднувальна (консолідуюча) – політичне та юридичне забезпечення участі у формуванні та функціонуванні органів усіх інститутів політичної системи;

- примусова – підтримання існуючого правопорядку та політичного ладу, дотримання політичних і правових норм;

- стабілізуюча – сприяння стійкому розвитку суспільства та всіх структур його політичної системи.

На основі вищенаведеного, можна стверджувати, що соціальна влада серед своїх характеристик володіє такою ознакою як наявність примусу. Форми примусу різноманітні, у зв’язку з чим виділяють різновиди влади, в залежності від обраних критеріїв класифікації. Так, наприклад, в сучасній правовій літературі виділяють економічну, політичну, релігійну, корпоративну, військову, фінансову, ідеологічну та державну владу. У цьому зв’язку слід зазначити, що найбільш складними у своєму розумінні, цікавими та визначальними залишаються поняття "політична влада” та "державна влада”, які у своєму співвідношенні дозволяють зрозуміти сутність, взаємодію таких понять як політика, право, держава.

На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади. Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і водночас недостатньої вивченості проблеми.

Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською. Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як моральний чинник, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення постало в IX—III ст. до н. е. за існування абсолютної монархії. Тоді державна влада реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бюрократизованою. Нині в демократичних державах легітимізм базується на звеличенні закону – основної регулюючої норми.

Органістична концепція. Її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада – це особливий вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.

У річищі органістичної концепції влади перебуває й елітна теорія влади. Виникнення її обґрунтовується існуванням у суспільстві еліти (фран. ilite – краще, добірне, вибране), покликаної управляти масами людей неелітного стану, усіма соціальними процесами в суспільстві (італійські вчені Моска, Парето, німецький дослідник Міхельс та ін.). Щодо розуміння сутності еліти нині немає одностайності. Одні відносять до неї найактивніших у політиці, інші – високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винятковість носіїв влади, вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пануючих еліт («колообіг еліт»). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету утопічним міфом (один з її постулатів гласить, що народ відсторонений від влади), стверджує, що соціальна нерівність – основа життя. Стрижнем теорії еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю теорію за те, що вона не враховує існування «середнього класу», який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну поляризованість та елітність.

Суб’єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин – біхевіористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить і як мету, і як засіб. Згідно з поглядами американського політолога Г. Лассуела, будь-який вплив на політику прирівнюється до прагнення влади. У політиці все є владою, а будь-яка влада є політикою. До суб’єктивно-психологічного напряму примикає іструменталістський підхід до розуміння влади – зведення її до використання певних засобів, зокрема насильства і примусу тощо.

Індивідуалістично-соціологічна концепція. Її прихильники розглядають владу як гру інтересів – особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями щодо інших. Цю «гру» забезпечують угоди, переговори, її успіх залежить від здібностей, волі, гнучкості суб’єктів, правил «політичної гри» тощо.

Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні інтереси, що визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас, який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства, диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж інтереси. Для нього існує і демократія.

Нині популярною є реляціоністська теорія влади (П. Блау, Дж. Картрайт та ін.), яка тлумачить владу як міжособові стосунки, що дають змогу здійснювати вольовий вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Тому американський соціолог П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда (чи групи) нав’язувати свою волю іншим, не нехтуючи такими засобами, як страх, покарання тощо.

Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління. Панування – це абсолютне чи відносне підкорення одних людей (соціальних груп) іншим. Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об’єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку. Але практика владарювання свідчить про існування некоректних, а подекуди й аморальних форм та засобів: підкуп, обман, обіцянки, шантаж, штучні перешкоди, популізм тощо. Усе це завдає шкоди істинній демократії, підриває престиж влади, викликає до неї недовіру народу, загрожує соціальними конфліктами.

Форми політичної влади розрізняють і за критерієм головного суб’єкта правління. До них належать:

- монархія – єдиновладне (абсолютне чи з конституційним обмеженням) спадкоємне правління однієї особи (монарха);

- тиранія –одноосібне деспотичне правління внаслідок насильницького захоплення влади;

- аристократія - влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;

- олігархія – влада багатих;

- тимократія – особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто – військовою силою;

- теократія – влада церкви;

- охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно;

- демократія – влада народу на основі закону та забезпечення прав і свобод громадян.

Сучасні дослідники виокремлюють ще владу партократії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократи(панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократи (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:

- наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

- волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

- обов’язкове підкорення тому, хто здійснює владу;

- соціальні норми, що закріплюють право одних видавати акти, інших – їм підкорятися (правове забезпечення).

У сучасній правовій літературі співвідношення політичної влади та державної влади має дискусійний характер розуміння, що пояснюється складністю інституту соціальної влади та надає змогу аналізувати їх в різних аспектах, а саме як:

- загальне та особливе;

- первинне та похідне;

- форма та зміст;

- політична та державна природа тощо.

В юридичній літературі наголошується на тому, що політична та державна влада характеризуються лише відмінностями, а саме:

- будь-яка державна влада має політичний характер, але не кожна політична влада є державною;

- державна влада виконує роль арбітра у відносинах між різними соціальними верствами суспільства, пом’якшує їх протистояння;

- політична і державна влада мають різні механізми реалізації.

Комплексне розуміння характеру співвідношення політичної та державної влади можливе лише шляхом встановлення спільних і відмінних рис вказаних категорій, що створить умови для з’ясування їх особливостей.

З метою визначення спільних і відмінних характеристик політичної та державної влади, необхідно проаналізувати погляди вчених, які обґрунтовуються в юридичній літературі. Так, політичній владі притаманні такі ознаки:

- можливість легального використання сили; верховенство, обов’язковість її рішень для будь-якої іншої влади; публічність, тобто всезагальність та безособовість, що є виразом не приватної, особистої, а всезагальної волі; моноцентричність та ієрархічність центрів прийняття рішень; багатоманітність ресурсів і методів здійснення влади (від насильства, примусу, покарання до заохочення й переконання, від контролю й управління до суперництва та співробітництва); легітимність влади як виправдання застосування сили та обмеження свободи, коли громадяни визнають правомірність існуючого політичного порядку;

- належить політичним об’єднанням; має коаліційний зміст, що відображає симбіоз декількох соціально однорідних політичних організацій; має загальнополітичний рівень, що являє собою результат політичного консенсусу, що досягнутий в процесі суперництва та співробітництва різноманітних політичних сил;

- здатність і можливість втілювати у життя певні політичні погляди, положення та цілі, а також використовувати механізм держави для їх реалізації;

- вплив та управління суспільними справами суб’єктами політики (політичні партії, громадські рухи тощо) незалежно від того, чи знаходяться вони на чолі державної влади або перебувають в опозиції.

У свою чергу для державної влади характерні такі ознаки:

- у кожній країні існує лише одна державна влада, а кількість інших різновидів соціальної влади – необмежено; державна влада поширюється на всіх членів суспільства; тільки державна влада може вирішувати загальносуспільні справи; має у своєму розпорядженні механізм держави для здійснення функцій і завдань держави; лиже державна влада встановлює загальнообов’язкові правила поведінки; має незалежність, повноту та неподільність влади.

- поширюється на всіх членів суспільства; може розв’язати загальносуспільні проблеми; має у своєму розпорядженні специфічний апарат (механізм) для здійснення своїх завдань і функцій; встановлює формально обов’язкові для всього населення загальні правила поведінки – правові норми; характеризується суверенністю (суверенітетом), тобто верховенством, повнотою, неподільністю, самостійністю, формальною незалежністю від влади будь-якої організації (або особи) як у даній країні, так і за її межами;

- має офіційний характер, що регламентований Конституцією та чинними законами; має структурований апарат влади, тобто наявність спеціально створених та взаємодіючих інститутів влади; характеризується загальнообов’язковістю її рішень; має право на офіційне використання спецслужб; наділена можливістю відміняти рішення недержавних політичних організацій; характеризується рядом виключних прав, наприклад, право збирати податки;

- здійснюється уповноваженими органами держави; поширюється на всіх громадян держави; має право приймати загальнообов’язкові правила; забезпечується авторитетом; може застосовувати засоби переконання та примусу;

- має примусовий характер; може застосовувати засоби примусу від імені всього суспільства; здійснюється на засадах розподілу на законодавчу, виконавчу та судову влади; має чітко визначену інституційну структуру; здійснюється у чітко регламентованих процедурних формах, що встановлені нормативно-правовими актами.

Вдосконалення і демократизація політичного управління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882-1954) сформулював шість аксіом державної влади:

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка породжує право, а як правочинне повноваження. Право народжується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона – єдине організоване волевиявлення, яке випливає з єдності права. В кожному політичному союзі державна влада, незважаючи на принцип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох політичних союзів.

3.Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним натовпом, а демагоги – його провідниками.

4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне право, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.

5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних програмних накреслень.

6. Державна влада принципово пов’язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов’язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.

Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.

Беручи до уваги погляди вчених, можна стверджувати, що політична та державна влада є самостійними юридичними категоріями, які мають соціальний характер і взаємопов’язані між собою. Вказаний взаємозв’язок зумовлений спільною природою та змістом, що визначений сутністю відповідної влади.

На нашу думку, серед спільних рис політичної влади та державної влади можна виокремити ті ознаки, які найбільш відображають їх природу і сутність, а також збігаються у змісті:

- мають соціальний характер і реалізуються у відносинах між членами суспільства;

- походять від певних суб’єктів, що є носіями відповідного виду влади;

- здійснюються спеціальним апаратом та за допомогою системи спеціальних засобів (право, авторитет, переконання, традиції, примус тощо);

- засновуються на певних правилах, які закріплені за допомогою соціальних норм (політичних, правових);

- мають публічний характер, що визначає їх відкритий характер впливу на певну частину або на все суспільство шляхом поширення волевиявлення владарюючих суб’єктів;

- направлені на регулювання поведінки суб’єктів соціальних відносин.

Таким чином, систематизуючи проаналізовані погляди вчених щодо співвідношення політичної та державної влади, можна охарактеризувати їх відмінні риси:

- державна влада має класовий характер, що відображає волевиявлення владарюючого прошарку суспільства; політична влада має суспільний характер і не обмежується інтересами одного класу;

- державна влада здійснюється від імені всього народу держави, а політична влада здійснюється від імені частини суспільства, яка підтримує відповідні політичні ідеї;

- державна влада здійснюється уповноваженими суб’єктами – органами держави, а політична влада – політичними суб’єктами або всім колективом, що є прихильниками відповідних політичних ідей;

- державна влада здійснюється за допомогою переконання або примусу, а політична влада застосовує непримусові засоби здійснення;

- державна влада надає можливість приймати загальнообов’язкові рішення шляхом формування системи законодавства, політична влада встановлює правила поведінки, що мають соціальний характер і забезпечуються засобами авторитету влади та переконання.

Таким чином, можна підсумувати, що політична та державна влада мають взаємопов’язаний характер, що зумовлено наявністю:

1) спільних рис, оскільки політична влада та державна влада мають спільну природу, сутність і націленість;

2) відмінних рис, оскільки політична влада та державна влада здійснюються різноманітними суб’єктами, а у процесі реалізації використовують різноманітні методи та засоби, обумовлені характером розвитку держави та політичної системи суспільства.

 

Категорія: Актуальні проб. теорії держави та права (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter