Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Конфліктологія (Семінари)

Конфліктогени у спілкуванні

Структурний аналіз особистості Берна

Стилі поведінки у конфлікті: поступка, компроміс, суперництво, ухиляння, співробітництво

Тактики конфліктної взаємодії

 

 

Конфліктогени у  спілкуванні


Для того щоб конфлікт виник, потрібний певний збіг обставин, вплив чинників, які мають назву конфліктогенів. Під конфліктогенами розуміють умови спілкування, які призводять до виникнення непорозумінь, провокують захисні реакції учасників. Це можуть бути невдалі слова, дії учасників (або відмова в очікуваних діях), мімічні або пантомімічні вияви, вчинки, які навколишні неправильно зрозуміли, збіг певних обставин тощо. Наявність конфліктогенів необов'язково призводить до конфлікту, для цього потрібна ще одна умова - загострене реагування на них іншої сторони.

Конфліктні за своїм  характером прояви спілкування (конфліктогени) мають одну дуже важливу рису – вони спроможні до накопичення та швидкого розповсюдження серед оточення людини. Конфліктна людина „передає” свій стан іншим, „заражує” їх власним станом, агресією, гнівом, провокує на подібну поведінку. Тому зрозумілим є припущення, що чим більше людей конфліктних у спілкуванні, чим нижчою буде конфліктологічна компетентність та культура оточуючих, тим більше шансів у нас втягнутися в конфліктні відносини з ними.

Отже, конфліктогени – це все те, що може викликати конфлікт (слово, дію чи бездіяльність, невербальні прояви тощо). Основними конфліктогенами є погрози, накази, неконструктивна критика, образи, прояв агресивності, егоїзм, приховування інформації, неправда та ін. У відповідь на них зазвичай застосовуються аналогічні за силою чи навіть сильніші конфліктогени.

Класифікація конфліктогенів

Характер конфліктогену

Форма прояву конфліктогену

Пряме негативне відношення

Наказ, погроза; зауваження…

Поблажливе відношення

Принизлива розрада; принизлива похва­ла…

Хвастощі

Захоплена розповідь про свої реальні і сумнівні успіхи

Нечесність і нещирість

Приховування інформації; обман або спроба обману; маніпуляції свідомістю лю­дини

Порушення етики

Ігнорування партнера по спілку­ванню (не привітався, не запросив сісти, не проявив уваги, тощо)…

Регресивна поведінка

Наївні питання; посилання на інших при отриманні справедливого зауваження;

 

 

 

Структурний аналіз особистості Берна


Американський психотерапевт Ерік Берн, досліджуючи поведінку людей, дійшов висновку, що в кожної людини існують набори, "схеми поведінки”, які вона використовує в тих чи інших ситуаціях і які пов’язані із станами свідомості, "Я-станами”. Кожен із цих станів має свій набір слів, почуттів, поз, жестів. Це стани: "Батько”, "Дорослий”, "Дитина”.

"Батько” – стан, подібний образу батьків, якому притаманні такі якості: навчання, виховання, повчання, турбота, впевненість у своїй правоті, "роби як я”, "це добре”, "це погано” та ін. Завдяки цій "схемі поведінки”: 1) людина може ефективно грати роль батька (матері); 2) виходячи із принципу "так прийнято робити”, багато наших реакцій стали автоматичними, що допомагає зберігати час і енергію.

"Дорослий” – стан, який характеризується отриманням, переробкою, аналізом інформації і, на основі цього, прийняттям рішень з метою ефективної взаємодії з навколишнім світом.

"Дитина” – стан подібний образу дитини, для якої є притаманними: інтуїція, творчість, спонтанність, відкритість, безпосередність, щирість, емоційність, довіра, любов. Але, з іншого боку, це: 1) стан "бунту”, неслухняності, вередливості, капризності; 2) стан "пристосування”, здатність до маніпулювання.

Кожен з цих станів по-своєму є дуже важливим для людини, робить її життя повноцінним і плідним. Правда, це відбувається за умови: 1) відсутності абсолютизації того чи іншого стану (схеми поведінки); 2) використання їх у відповідних тому чи іншому стану умовах.

 

 


Стилі поведінки у конфлікті: поступка, компроміс, суперництво, ухиляння, співробітництво


Існує п'ять стилів поведінки, можливих у конфліктній ситуації: поступка, компроміс, суперництво, ухиляння та співробітництво. Ці стилі визнані більшістю спеціалістів, які працюють над проблемою конфліктів, хоча іноді описуються ними за допомогою різних термінів. Щодо компромісу, то деякі конфліктологи схиляються до того, щоб розглядати його як один із варіантів співробітництва.

Поступливість – жертвування інтересами справи задля підтримання й поліпшення стосунків з іншою людиною.

"Поступливий" намагається виглядати в очах оточення приємним, добрим, співчутливим, готовим допомогти. Він відчуває страх перед несхваленням, перед можливістю бути знехтуваним. Виявляючи до інших знаки поваги та схвалення, "поступливий" очікує такого самого ставлення й до себе. Як правило, він робить усе, щоб усунути саму можливість критики, запобігти загостренню конфліктів.

Компроміс (порозуміння) – пошуки балансу взаємних поступок і надбань. Прагнучи порозумітися, сторони згоджуються на часткове задоволення своїх потреб, щоб зберегти стосунки й отримати хоча б щось. При цьому має підкреслення спільності інтересів. Іноді компроміс є останньою можливістю прийняти певне рішення.

Суперництво – людина максимально орієнтована на перемогу в конфлікті і мінімально зважає на потреби інших. Сторона конфлікту, що застосовує стиль суперництва, намагається нав'язати іншим свій варіант вирішення спірних питань. Власна перемога бачиться як поразка супротивника. На переговорах застосовується тактика тиску й погроз, робляться спроби поставити під сумнів компетентність опонентів, вишукується слабке місце в їхній аргументації, як правило, спостерігається схильність до безапеляційних заяв, негативного ставлення до тих, хто має іншу думку.

Ухиляння – пасивна поведінка у конфліктній ситуації, що полягає в ігноруванні проблеми або відкладенні свого втручання до "кращих часів". Це прагнення уникати гострих ситуацій і не обговорювати питання, які є предметом суперечок. Тактика присутності без ознак активного втручання, зберігаючи нейтралітет і не розкриваючи своїх поглядів та ставлення до проблеми. Сторонам надається можливість самим зробити вибір і самим нести відповідальність за свій вибір.

Співробітництво - орієнтація на якнайповніше задоволення інтересів усіх учасників конфліктної ситуації. Інтереси іншої сторони визнаються частиною проблеми. Суперечності відверто обговорюються, спільно з іншою стороною наполегливо шукається розв'язання спірної проблеми. Виявляються приховані інтереси, вишукуються резерви та ресурси для їх задоволення.

 

 


Тактики конфліктної взаємодії


Тактика - це сукупність прийомів впливу на опонента, засіб реалізації стратегії.

Найбільший інтерес викликають тактики, які учасник конфлікту застосовує у разі вибору стратегії суперництва.

Тактики суперництва не є поганими самі собою, негативним виявляється результат, до якого призводить застосування цих тактик. Тактики суперництва умовно можна поділити на легкі (ті, наслідки застосування яких або сприятливі, або принаймні нейтральні для іншої сторони) та важкі (ведуть до несприятливих для іншої сторони наслідків).

Тактика "зваблювання" - це поведінка, яка спрямована на те, щоб впливати на іншого, вихваляючи його позитивні якості. Цій тактиці властива певна психологічна особливість: що менше зацікавлена людина у досягненні успіху, у разі застосування цієї тактики, то легше його досягти. Це пояснюється тим, що якщо інша сторона усвідомлює прагнення першої сторони справити гарне враження пов'язане з турботою про власні вигоди, то вона буде більш насторожено ставитися до усіх її спроб у цьому напрямку.

Наступний тип тактик - "скуйовджування пір'я" - застосовують із метою збити з пантелику іншу сторону, збентежити її і тим самим послабити її упертість у небажанні йти на поступки. Такого ефекту можна досягнути, будуючи свою поведінку в манері, протилежній до манери поведінки опонента. Інший варіант - примусити суперника почуватися або безвідповідальним, або некомпетентним. Щоб такі тактики були успішними, потрібно, як і у разі застосування першої групи тактик, щоб протилежна сторона не здогадувалася про справжні наміри.

Третя група тактик - приховані докори. Під виглядом невинних зауважень щодо реальних фактів вони покликані зачепити та засмутити іншого. Власне кажучи, той, хто застосовує таку тактику, намагається викликати у іншого почуття провини. Почуття провини можна викликати трьома способами:

1) нагадати людині про давні провини;

2) показати його дрібні грішки як значно серйозніші;

3) змусити відчути відповідальність за помилки, яких ця сторона не припускалася.

Четверта група тактик - переконлива аргументація, яка полягає в тому, що одна із сторін - учасниць конфлікту - схиляє іншу сторону до зниження домагань, керуючись логічними доводами. Таку тактику можна реалізувати двома шляхами:

1) одна сторона мусить спробувати переконати іншу, що має законні підстави домагатися вирішення суперечки на свою користь;

2) одна сторона мусить переконати іншу в тому, що зниження домагань піде їй на користь.

П'ята група тактик - погрози. Вони полягають у тому, що одна із сторін виражає наміри поводитися так, щоб зашкодити іншій стороні, якщо вона не виконуватиме пред'явлених їй вимог. Така тактика є найпоширенішою формою соціального впливу у суперечках сторін.

Значна проблема у застосуванні тактики погроз полягає в тому, що інша сторона також може до неї вдатися. Якщо ж на погрозу відповідають погрозою, то це призводить до посилення ворожості.

Остання тактика - тактика невідмінюваних, або позиційних, зобов'язань, сутність якої полягає в тому, що одна із сторін конфлікту вдасться до певних дій і гарантує, що не відступиться від обраної лінії поведінки. Тоді відбувається перекладення відповідальності за наслідки конфлікту на іншого учасника. Прикладом застосування такої тактики можуть стати страйки, голодування, бойкоти. У разі успішного застосування така тактика зазвичай змушує опонента йти на поступки. Однак застосування цієї тактики може бути пов'язане з певним ризиком для обох сторін конфлікту.

Категорія: Конфліктологія (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter