Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Дипломатія України (Семінари)

1. Поняття права зовнішніх зносин та його визначення. Роль і місце цього права у системі норм міжнародного права в цілому

2. Поняття та види джерел права зовнішніх зносин. Договори та міжнародно-правові звичаї. Інші джерела права зовнішніх зносин. Роль внутрішньодержавного законодавства у здійсненні й регулюванні діяльності органів зовнішніх зносин держав.

3. Система права зовнішніх зносин. Основні багатосторонні угоди у цій галузі міжнародного права. Внутрішньодержавне законодавство України з питань її зовнішніх зносин.

 

 

1. Поняття права зовнішніх зносин та його визначення. Роль і місце цього права у системі норм міжнародного права в цілому


Право зовнішніх зносин є однією з найдавніших галузей міжнародного права. У Стародавньому Римі закріпився принцип святості посольства (jus et sacra legationis), були утворені спеціальні органи зовнішніх зносин – комісії феціалів. У подальшому право зовнішніх зносин розвивалося саме як посольське право, тобто сукупність норм, що визначали статус посла. На початку ХХ ст. посольське право переросло у право зовнішніх зносин – галузь міжнародного права, що регулює усі офіційні відносини між державами, а також міжнародними організаціями.

Право зовнішніх зносин – це галузь міжнародного публічного права, що складається з норм і принципів, які визначають порядок здійснення відносин між державами та міжнародними організаціями, правове становище і порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб, а також встановлюють привілеї та імунітети представників держав і міжнародних міжурядових організацій.

Джерелами права зовнішніх зносин є численні міжнародні договори, як двосторонні, так і багатосторонні, найважливішими з яких є Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 p., Конвенція про спеціальні місії 1969 р. та Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р., а також міжнародні звичаї та внутрішнє законодавство держав (наприклад, кількісний склад дипломатичних представництв, повноваження органів державної влади, які вступають в зовнішні зносини, порядок ввезення призначених для дипломатичних представництв предметів і звільнення їх від усіх митних зборів тощо).

Діяльність у галузі зовнішніх зносин має особливості, що відрізняють її від інших форм підтримки відносин між суб'єктами міжнародного права. Насампередце зовнішньо­політична діяльність, тобто діяльність у галузі здійснення політики, пов'язана з відносинами між визначеними вида­ми цих суб'єктів, що виникає або із приводу, або внаслідок цих відносин. Іншими словами, учасниками зовнішньопо­літичних відносин є не всі та не будь-які суб'єкти міжнарод­них відносин, а також не будь-які суб'єкти міжнародного права (дипломатичні чи консульські відносини неможливі між міжнародними міжурядовими організаціями). Далі, діяльність у галузі зовнішніх зносин є офіційною,її здійсню­ють органи, наділені відповідною компетенцією. Нарешті, зовнішні зносини врегульовані міжнародним правом.

З огляду на особливе значення органів зовнішніх зносин для здійснення зовнішньополітичної діяльності вони утво­рюють, як правило, систему, де співвідношення компетенцій органів урегульовано міжнародними договорами та внутрішніми нормативними актами суб'єктів.

 

 


2. Поняття та види джерел права зовнішніх зносин. Договори та міжнародно-правові звичаї. Інші джерела права зовнішніх зносин. Роль внутрішньодержавного законодавства у здійсненні й регулюванні діяльності органів зовнішніх зносин держав.


Джерелами права зовнішніх зносин є численні міжнародні договори, як двосторонні, так і багатосторонні, найважливішими з яких є:

1. Віденськаконвенція про дипломатичні зносини 1961 р.

2. Віденськаконвенція про консульські зносини 1963 р.

3. Конвенція про спеціальні місії 1969 р.

4. Віденська конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.

5. Конвенція про привілеї та імунітети Організацій Об'єднаних націй 1946 р.

6. Конвенція про попередження та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 р.

Крім того, існує значна кількість двосторонніх міжнародних договорів, присвячених врегулюванню дипломатичних та консульських відносин, напр., двосторонні консульські конвенції та договори про встановлення дипломатичних відносин між відповідними державами.

Правовий статус та порядок діяльності органів зовнішніх зносин та їх посадових осіб визначається актами національного законодавства. До таких актів, зокрема, відносяться:

7. Закон України "Про дипломатичну службу" 2001 р.

8. Закон України "Про дипломатичні ранги України”

8. Консульськийстатут України 1994 р.

9. ПостановаВерховної Ради України "Про основні напрями зовнішньої політики України" 1993 р. і т.д.

Звичай - це правило, яке склалося давно, систематично застосовується, хоч і не потребує своєї фіксації у певній правовій формі.

Визначення міжнародно-правового звичаю наводиться у ст. 38 Статуту Міжнародного Суду і свідчить про те, що звичай формується у практиці міжнародного спілкування (міжнародний звичай – доказ загальної практики, визнаний в якості правової норми).

 

 


3. Система права зовнішніх зносин. Основні багатосторонні угоди у цій галузі міжнародного права. Внутрішньодержавне законодавство України з питань її зовнішніх зносин.


Право зовнішніх зносин — це єдина самостійна галузь міжнародного права, що складається із таких чотирьох частин: дипломатичне право; право спеціальних місій; дипломатичне право міжнародних організацій; консульське право. У кожній із цих складових права зовнішніх зносин є спільний предмет правового регулювання — офіційна діяльність держав у міжнародних відносинах за допомогою відповідних органів зовнішніх зносин.

Дипломатичне і консульське право - це галузь міжнародного публічного права, що складається з принципів і норм, які регулюють офіційні відносини і зв'язки між державами й іншими суб'єктами міжнародного права, що здійснюються за допомогою органів зовнішніх зносин.

Під спеціальною місією в міжнародному праві розуміється тимчасовий орган зовнішніх зносин держави, що направляється в іншу державу для виконання конкретних завдань, визначених за згодою між даними державами.

Дипломатичне право міжнародних організацій на основі Віденської конвенції про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. розглядає, насамперед, такі питання: представництво держави при міжнародних організаціях; делегації в органах і на конференціях; привілеї та імунітети представників держав тощо.

Основними універсальними багатосторонніми міжнародними договорами, що містять норми права зовнішніх зносин є:

  • Конвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй 1946 р.;
  • Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1949 р.;
  • Віденська Конвенція про дипломатичні зносини 1961 р.;
  • Віденська Конвенція про консульські зносини 1963 р.;
  • Конвенція про спеціальні місії 1969 р.;
  • Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у т.ч. дипломатичних агентів 1973 р.;
  • Віденська Конвенція про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р.;
Категорія: Дипломатія України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter