Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Долікарська допомога (Лекції)


3. Непритомність та колапс: причини виникнення, механізм розвитку, невідкладна допомога

4. Поняття асфіксії, її різновиди, невідкладна допомога при різних видах асфіксії


3. Непритомність та колапс: причини виникнення, механізм розвитку, невідкладна допомога


Непритомність – це найпоширеніший і найлегший прояв гострої судинної недостатності, який настає внаслідок раптового короткочасного недокрів'я головного мозку.

Рефлекторне падіння судинного тонусу може виникнути як при різних захворюваннях серцево-судинної системи, крововтратах, так і при різних зовнішніх подразниках (гострий біль або страх перед болючою процедурою, вигляд крові, сильне хвилюванням, духота в приміщенні тощо).

Частіше непритомність виникає у людей втомлених чи голодних, а також у тих, які перехворіли на інфекційні захворювання. У осіб, схильних до непритомності, приступи виникають повторно в різних ситуаціях, зокрема при переході з горизонтального положення у вертикальне.

Втраті свідомості при непритомності передує раптова слабкість, запаморочення, потемніння в очах, оніміння рук та інше.

Часто приступ обмежується цими відчуттями і людина свідомості повністю не втрачає. Об'єктивними симптомами непритомності є різка блідість обличчя, холодні кінцівки, прискорене неглибоке дихання, слабкий частий пульс, знижений артеріальний тиск, розслаблення м’язів, спалі периферичні вени. Іноді хворий "закочує" очі, зіниці звужені, реакція на світло збережена. Через декілька хвилин хворий приходить до тями, відкриває очі і починає реагувати на навколишнє середовище, ставить запитання тощо. Поступово обличчя набуває нормального кольору. Однак слабість, головний біль можуть залишатися протягом кількох годин.

Непритомність може знову повторитись, якщо хворий спробує занадто різко підвестися або сісти.

Істинну непритомність необхідно відрізняти від приступу слабкості, а також від епілептичного припадку, гострої внутрішньої кровотечі, інфаркту міокарда, порушення мозкового кровообігу та інше.

При епілепсії хворий раптово непритомніє і падає, часто з криком. Одночасно починаються судоми, при яких м'язи тулуба і кінцівок напружуються, голова повертається набік, на 10-30 с зупиняється дихання. Обличчя хворого на початку припадку блідне, потім стає червоно-синім. Далі починається посмикування м'язів обличчя, згинання і розгинання рук і ніг. Із рота витікає піниста слина. Часто під час приступу хворі прикушують язик, може бути мимовільне сечовипускання.

В осіб, які вживають засоби, що знижують артеріальний тиск, непритомність може розвиватися при переході з горизонтального положення у вертикальне, особливо якщо вони страждають варикозним розширенням вен нижніх кінцівок.

Долікарська допомога при непритомності. Непритомність проходить переважно самостійно, але для прискорення цього процесу необхідно покласти потерпілого в горизонтальне положення, трохи підняти ноги на висоту до 15 см, щоб збільшити приток крові до головного мозку, звільнити від тісного одягу, розстібнути комір, послабити ремінь, забезпечити доступ свіжого повітря. Доцільно скропити обличчя і груди потерпілого холодною водою, дати йому понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом, зігріти ноги грілками або розтерти рушником.

Не потрібно поспішати піднімати хворого. Якщо дозволяють умови, йому дають випити гарячого чаю чи кави. Після цього допомагають сісти і за умови задовільного самопочуття – встати. Якщо ці заходи не допомагають, потерпілому додатково дають серцеві краплі (кордіамін, валокордин).

Необхідно пам’ятати що непритомність може бути проявом важкого, у тому числі й гострого захворювання, при якому потерпілий потребує термінової кваліфікованої допомоги. Ці хворі потребують термінової госпіталізації. Транспортувати таких хворих слід у положенні лежачи.

У деяких людей непритомність повторюється часто. Для їх попередження потрібно надягати еластичні панчохи перед вставанням з ліжка. Жінкам не можна носити еластичних поясів, що стискують тіло, зменшуючи відтік венозної крові від нижніх кінцівок. Особи, які схильні до непритомності не повинні приймати гарячих ванн, через те, що після них кров відтікає в розширені судини нижніх кінцівок.

Колапс – важка форма судинної недостатності, що характеризується падінням судинного тонусу, ознаками гіпоксії головного мозку і пригніченням життєвоважливих функцій організму. На відміну від непритомності, він характеризується важкими-проявами і перебігом. Колапс розвивається гостро на фоні інфекційних захворювань, при інтоксикаціях, кровотечах, інфаркті міокарда та ін.

При інфекційних захворюваннях (харчова токсикоінфекція, крупозна пневмонія тощо) колапсу, як правило, передує, критичне падіння температури тіла, іноді до субфебрильної. Основними симптомами захворювання є різка блідість шкірних покривів, часто вкритих холодним липким потом, загострені риси обличчя, глибоко запалі очі, розширення зіниць. Тіні навколо очей, дихання прискорене, неглибоке, пульс частий, слабкого наповнення, частіше ниткоподібний, низький артеріальний тиск, тони серця глухі, може бути блювання. Хворий лежить нерухомо, байдужий до всього, що відбувається довкола, відповіді на запитання неохочі, ледве чутні, відчуває сильну слабкість і озноб. Кінцівки холодні на дотик, шкіра з синім відтінком. Вени пусті, спалі. Вираженість описаних симптомів залежить від характеру основного захворювання.

Долікарська допомога при колапсі. Необхідно покласти хворого з трохи опущеною головою, нижні кінцівки обкласти теплими грілками і накрити теплою ковдрою. Якщо можливо, хворому дають випити гарячого чаю чи кави.

До приходу лікаря необхідно дати серцеві засоби, госпіталізація можлива лише після виведення хворого зі стану колапсу і спеціалізованою машиною "швидкої допомоги", в якій продовжують необхідні лікувальні заходи.

Оскільки причини колапсу можуть бути різні, необхідно провести патогенетичну терапію.

Так, при харчовій токсикоінфекції – промивання шлунка, клізми. При травматичних ушкодженнях і зовнішній кровотечі – знеболюючі, вживання заходів для зупинки кровотечі тощо. Хворий має перебувати в добре провітрюваному приміщенні, зовнішні подразники (яскраве світло, шум) усувають.

 

 


4. Поняття асфіксії, її різновиди, невідкладна допомога при різних видах асфіксії

 

Асфіксія – це критичний стан організму, який пов'язаний з недостатністю кисню і накопиченням вуглекислоти в організмі. Розрізняють гостру асфіксію, для якої характерне швидке порушення актів дихання, кровообігу, функцій центральної нервової системи, і підгостру – з поступовим порушенням функцій зовнішнього дихання і гемодинаміки.

За механізмом виникнення порушень дихання розрізняють позалегеневі і легеневі причини.

До перших відносяться порушення в центральній нервовій системи: судинні розлади, травми головного мозку, травми спинного мозку і т. ін.

До других – порушення прохідності дихальних шляхів, обтурація (сторонні тіла, харкотиння, блювотні маси, зубні протези та ін.), механічна перешкода доступу повітря при здавлені (повішення, задушення); гострий розвиток стенозу (звуження) верхніх дихальних шляхів при алергійних набряках гортані, голосових зв'язок (укус бджоли в порожнині рота); пухлинні процеси; паралічі язика, гортані, інфекційні захворювання з набряком гортані (дифтерія) та інші стани.

Механічна асфіксія

Під механічною асфіксією розуміють такий вид асфіксії, при якому порушення процесів газообміну в організмі виникає в результаті дії зовнішніх факторів, що утруднюють доступ повітря в дихальні шляхи.

Залежно від характеру і місця прикладання сили розрізняють сім видів механічної асфіксії:

1. Повішення.

2. Задушення петлею.

3. Задушення руками.

4. Закриття отворів рота і носа.

5. Закриття дихальних шляхів сторонніми предметами і блювотними масами.

6. Стиснення грудної клітки і живота.

7. Утоплення.

Згідно з сучасними даними при асфіксії в організмі відбуваються значні порушення обміну речовин, серцево-судинної діяльності, дихання, центральної нервової системи. Ступінь їх проявів залежить від виду механічної асфіксії, її тривалості, стану організму та інших умов. При прижиттєвому перебігу асфіксії виділяють ряд стадій. Основні з них такі:

1. Задишка.

2. Сильні судоми.

3. Короткочасний спокій.

4. Термінальне дихання.

5. Зупинка дихання і серцевої діяльності.

Ці стадії характерні для всіх видів механічної асфіксії, хоча в інтенсивності і тривалості кожної з них можуть бути відхилення. Весь період, як правило триває 5-8 хв., інколи більше, закінчуючись летальними наслідками. У зв'язку з викладеним виникає питання: в якій із названих стадій є можливим збереження життя людини?

Природно, що чим раніше буде вжито заходів до відновлення життєвих функцій організму, тим більше шансів на щасливий кінець. У спеціальній літературі і медичній практиці відомо багато випадків, коли людям вдалося зберегти життя не тільки при короткочасній (3-4 хв.), але й при триваліший асфіксії (10-15 і навіть 30-45 хв.). Практика показує, що не завжди людина, яка на перший погляд позбавлена ознак життя, є дійсно мертвою. Своєчасним наданням медичної допомоги можна зберегти життя людині, яка перебуває в асфіктичному стані, причому послідовність відновлення життєвих функцій при асфіксії протікає в порядку зворотньому процесу вмирання. Спочатку відновлюється функція бульбарних центрів, потім спинного і середнього мозку і, нарешті – кори великих півкуль.

У осіб, які перенесли асфіксію, поряд зі змінами, що викликані безпосередньою дією механічного фактора (странгуляційна борозна, синці, садна на шиї, перелом хрящів гортані тощо) відзначаються також порушення функцій центральної нервової системи, внутрішніх органів. Останні проявляються втратою свідомості, наявністю судом і збудженістю, розладом пам'яті, амнезією з дезорієнтацією, конфабуляціями, псевдоремінесценціями.

Інколи відзначаються і соматичні розлади – пневмонія, ішемія міокарду, набряк леґенів, набряк мозку, втрата зору, слуху, парези сфінктерів та інші явища. Причому ступінь їх вираженості залежить від глибини і тривалості асфіксії. При легкій, короткочасній асфіксії вони порівняно швидко проходять. При глибокій і тривалій асфіксії ці явища стійкі, мають затяжний характер, а інколи після виведення із асфіксичного стану через кілька днів можуть закінчитися смертю, зумовленою різними причинами (набряк легенів, мозку, ішемія міокарда, пневмонія і тощо).

Різновиди механічної асфіксії.

1. Повішення – це такий вид механічної асфіксії, коли петля на шиї затягується під вагою власного тіла чи його частини. У першому випадку труп повністю висить, у другому – він може мати точку опори і перебувати в напівсидячому, напівлежачому стані тощо.

2. Задушення петлею це такий вид механічної асфіксії, при якому петля на шиї затягується руками чи під дією сторонніх сил.

3. Задушення руками. Цей вид механічної асфіксії здійснюється таким чином, що передня частина шиї, особливо гортань, стискується безпосередньо рукою чи руками. При цьому рука або охоплює гортань і стискує її з боків, внаслідок чого закривається голосова щілина, або гортань разом з коренем язика притискується до хребта чи відтискується догори. При задушенні рукою велику роль відіграє травматичне подразнення периферичних кінців блукаючого нерва, особливо верхніх гортанних гілок, що у ряді випадків зумовлює раптову зупинку дихання і серцевої діяльності.

4. Закриття отворів рота і носа. Цей вид механічної асфіксії вчиняється за допомогою закриття рота і носа рукою чи будь-яким м'яким предметом.

5. Закриття дихальних шляхів сторонніми предметами і блювотними масами. У всіх випадках задушення сторонніми предметами причину асфіксії легко встановити, знайшовши сторонній предмет у дихальних шляхах (гортані, трахеї чи бронхах). Місце розташування стороннього предмета залежить від його об'єму і конфігурації. Компактні, тверді сторонні предмети (зубний протез, кісточки слив, квасоля тощо) проникають у верхні відділи дихальних шляхів. При попаданні в дихальні шляхи сипучих тіл асфіксія протікає повільніше, оскільки можливість дихання зберігається ще деякий період часу.

Задушення блювотними масами – це своєрідний вид попадання стороннього предмета в дихальні шляхи. При цьому блювотні маси викидаються назовні, але в тих випадках, коли людина перебуває у безпорадному стані, блювотні маси з порожнини рота легко аспіруються в дихальні шляхи. Внаслідок рідкої чи каплеподібної консистенції блювотні маси проходять далеко по дихальних шляхах, а їх рідкі частки можуть заповнити навіть альвеоли.

6. Стиснення грудної клітки і живота.

При стисненні грудної клітки дихальні рухи утруднюються, а потім і унеможливлюються. Досить навіть 50 кг ваги, щоб зупинити грудне дихання, а для сильніших і міцніших людей - 80-100 кг. Рухи грудної клітки дітей, особливо новонароджених, можуть припинитися під тиском ваги руки дорослої людини.

Стискання однієї лише грудної клітки викликає смерть при явищах уповільненої асфіксії протягом 30-50 хв., оскільки рух діафрагми не може забезпечити достатнього розширення леґенів. При одночасному стисненні грудної клітки і живота, коли дихання повністю зупиняється, смерть настає дуже швидко.

7. Утоплення – це один із видів механічної асфіксії, при якій механічним фактором, що викликає це явище, є яка-небудь рідина, яка попала в дихальні шляхи. Причому, рідина може бути найрізноманітнішою: вода, нафта, вино тощо. Найчастіше утоплення відбувається у воді. Втопитися можна навіть у невеликий її кількості, досить, щоб у воду було занурено тільки обличчя. Зустрічаються випадки утоплення не тільки в річках, озерах, морях, басейнах тощо, але й у калюжі, бочці тощо. При попаданні у воду людина спочатку затримує дихання (передасфіксичний період). При спробах дихати вода надходить до рота і часто утопаючий ковтає її. Проходить кілька секунд, а інколи декілька хвилин (при великій витривалості і тренованості) і людина починає дихати у воді (період задишки). При першому вдиху вода проникає до гортані і в результаті подразнення слизових оболонок настає кашель. Внаслідок збовтування води, повітря і слизу в дихальних шляхах відбувається утворення дрібнобульбашкової піни, яка постійно викидається з дихальних шляхів. Після цього настає короткочасна зупинка дихання, потім термінальне дихання і, нарешті – зупинка дихання. Тривалість утоплення – 4-5 хв.

Справжнє утоплення має три періоди. У початковий період зберігається свідомість та мимовільні рухи, здатність затримувати дихання при зануренні у воду. Потерпілі, що врятовуються протягом цього часу в цей період збуджені або загальмовані, у них можливі неадекватні реакції на навколишнє середовище. Одні потерпілі стають апатичними, впадають у депресію, інші, навпаки, немотивовано активні. Вони намагають­ся вставати, відмовляються від медичної допомоги. Шкірні покриви та слизові оболонки синюшні, спостерігається озноб. Дихання голосне, часте, переривається приступами кашлю. Верхній відділ живота здутий. Через деякий час після врятування може виникнути блювання проковтнутою водою та шлунковим вмістом. Після того гострі клінічні прояви утоплення минають, однак загальна слабкість, головний біль, кашель зберігаються кілька днів. В агональний період справжнього утоплення людина втрачає свідомість, але в неї ще зберігається дихання і серцеві скорочення. Шкірні покриви різко синюшні, холодні ("синя асфіксія"). З рота і носа витікає піниста рідина рожевого кольору, дихання переривчасте з характерними рідкими судомними вдихами. Серцеві скорочення слабкі, рідкі, аритмічні. Периферична пульсація визначається лише на сонних і стегнових артеріях. Зіничний і рогівковий рефлекси мляві. У подальшому настає період клінічної смерті.

Асфіктичне утоплення характеризується перебігом за типом чистої асфіксії. Цьому стану, як правило, передує пригнічення центральної нервової системи алкогольною або іншою інтоксикацією, удар головою об воду, твердий предмет, емоційний стрес тощо. Потрапивши у воду у стані сп'яніння, людина не може активно рятуватися, винирювати, кликати на допомогу, а відразу занурюється на глибину. Попадання невеликої кількості води у верхні дихальні шляхи зумовлює рефлекторну затримку дихання і лярингоспазм. Затримка дихання змінюється періодом так званих несправжніх респіраторних вдихів. Через тонічне змикання голосової щілини вода в легені не потрапляє, але може заковтуватись, створюючи небезпеку блювання і справжнього утоплення. Повітроносні шляхи у потерпілих вільні від вмісту, але спостерігається різка синюшність шкірних покривів. Якщо асфіксія триває, серцева діяльність починає згасати, несправжньо-респіраторні вдихи припиняються, голосова щілина розмикається. У цей час ніс і рот потерпілого заповнюється білою або слабо-рожевою піною. Шкірні покриви синюшні. Період клінічної смерті при асфіктичному утопленні дещо довший, ніж при справжньому, і триває іноді 4-6 хв.

Третій вид утоплення – синкопальне утоплення - спостерігається переважно у жінок та дітей. При цьому настає первинна рефлекторна зупинка серця – ознака клінічної смерті. Цей вид утоплення виникає при емоційному шоку безпосередньо перед занурюванням у воду, падінні з великої висоти, дії дуже холодної води на шкіру і рецептори верхніх дихальних шляхів. У потерпілих спостерігається різка блідість, а не синюшність шкірних покривів та слизових оболонок ("бліда асфіксія"). З дихальних шляхів рідина не виділяється. Бліда асфіксія розвивається у тих людей, які не намагаються боротися за своє життя і швидко занурюються на глибину. При стиканні з водою у них відбувається спазм гортані та зупинка серця. Вода у легені не потрапляє. При синкопальному утопленні клінічна смерть триває понад 6 хв. При утопленні у льодяній воді тривалість клінічної смерті збільшується у 2-3 рази, оскільки гіпотермія захищає кору великого мозку від гіпоксії.

Долікарська допомога. Рятуючи потопаючого, треба бути дуже обережним. Під впливом природного у таких ситуаціях страху людина не контролює свою поведінку. Вона може схопити рятівника за руки, шию, міцно стиснути і тим самим не лише обмежити рятувальні дії, але й створити небезпеку утоплення їх обох. Тому підпливати до потерпілого необхідно ззаду, схопити його за волосся або під пахви, повернувши обличчям догори, пливти до берега. Надавати першу допомогу починають негайно після того, як витягли потерпілого з води. Шматком матерії або пальцями видаляють з порожнини рота і глотки землю, пісок, водорості. Одночасно розстібають і знімають мокрий одяг, пояс, ремінь. Щоб видалити воду з дихальних шляхів, той, хто надає допомогу, стає на одне коліно, кладе утопленика животом на стегно другої ноги так, щоб голова та плечі потерпілого були опущеними, і кілька разів ритмічно натискує руками на спину. Коли з дихальних шляхів потерпілого витече вода і верхні дихальні шляхи стануть вільними, потерпілого кладуть обличчям догори і за відсутності дихання проводять штучну вентиляцію легень, а при зупинці серця – непрямий масаж серця.

Видалити воду з дихальних шляхів можна ще такими способами: правою рукою підняти потерпілого, що лежить на животі, за стегно догори, повернувши обличчя вбік, а лівою рукою ритмічно натискати йому на спину або підняти потерпілого за нижню частину тулуба так, щоб верхня частина і голова провисли. Слід пам'ятати, що видалення води з верхніх дихальних шляхів і шлунка проводять лише у "синіх" утоплеників. У потерпілих з "блідою асфіксією" витрачати час на видалення води, якої може і не бути в дихальних шляхах, не варто, необхідно відразу приступити до проведення штучної вентиляції легень і продовжувати її доти, поки не з'явиться самостійне дихання. Після відновлення дихання і серцевої діяльності, потерпілого розтирають руками, перевдягають у суху білизну, дають випити чаю або кави. Не можна відпускати потерпілого додому без супроводжуючого.

Одним із видів механічної асфіксії є повішення. При цьому стискається трахея і великі судини шиї, які постачають кров'ю головний мозок. Петля, що накладена на шию, передусім стискає яремні вени, а приток крові до мозку деякий час ще триває по сонних та хребетних артеріях. Стан потерпілого залежить від терміну знаходження в петлі, а також від того, яка частина тіла була стиснута.

При перебуванні у петлі до З хв. потерпілі без свідомості, зіниці максимально розширені, реакція на світло знижена або відсутня. Нерідко спостерігаються корчі. Характерний гіпертонус усіх м'язів, особливо верхніх та нижніх кінцівок, з нахилом до перерозтягнення. Обличчя у потерпілого одутле, багряного кольору, на шкірі шиї, обличчя, кон’юнктиві є петехіальні крововиливи. Дихання голосне, стридорозне. В акті дихання беруть участь м'язи тулуба, що свідчить про його неадекватність внаслідок западання язика, спазму голосової щілини та аспірації слизу.

Долікарська допомога. При наданні першої допомоги при повішенні необхідно у першу чергу перерізати петлю. При цьому потерпілого притримують, очищують порожнину рота від слизу та харкотиння. Якщо потерпілий перебуває в стані клінічної смерті, приступають до штучної вентиляції легень і непрямого масажу серця.

При збереженні життя після повішення, задушення та утоплення нерідко спостерігається ретроградна амнезія. Більшість осіб, які перенесли странгуляцію, не пам'ятають фактів, що передували суїцидальній спробі. Деякі відзначають, що після накладання петлі вони відчували різкий біль у ділянці шиї, шум у вухах, руки та ноги німіли, а пізніше потерпілі втрачали свідомість.

У пострангуляційний період крім ретроградної амнезії у більшості потерпілих спостерігаються розлади пам'яті та порушення психіки.


Категорія: Долікарська допомога (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter