Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Лекції)


Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС - В.В. Редькін

 

4. Формування парламентів

5. Припинення повноважень парламентів

 

4. Формування парламентів


Порядок формування парламентів залежить від їх структури.

Як правило однопалатні парламенти обирає населення.

А в двопалатному парламенті нижня палата обирається населенням, а верхня палата формується способом, передбаченим законодавством країни.

Члени нижньої палати як правило називаються депутатами, народними представниками, а верхньої – сенаторами. До складу парламенту інколи входять їх заступники (наприклад, в Бразилії у кожного сенатора є два заступники).

В деяких федеративних державах до складу парламенту входять також делегати від територій, володінь, федерального округу, асоційованих держав, які не є суб’єктами федерації (США).

Депутати нижньої палати і однопалатного парламенту обираються як правило строком на 4-5 років (у США палата представників обирається на 2 роки, палата депутатів Мексики – на 3 роки, Національні збори Франції – на 5 років, Палата Представників в Японії – на 4 роки) безпосередньо громадянами або шляхом багатоступеневих виборів (Китай).

Частина членів парламенту можуть обиратися непрямими виборами (Бутан, Свазіленд).

В деяких країнах резервуються місця для представників певних релігій, національностей, а також для жінок. Ці місця заміщаються шляхом непрямих виборів (для жінок – в Бангладеш, для послідовників індуських релігій – в Пакистані, для ассирійців – в Ірані).

В Єгипті, наприклад, половина місць резервується для депутатів – робітників і селян, які обираються громадянами разом з іншими групами населення.

Президент Єгипту може призначати в парламент не більше десяти осіб, які мають особливі заслуги перед державою.

В Данії є фіксоване представництво від Фарерських островів і від Гренландії (по 2 особи), в Китаї – від армії.

В Бутані, Тонга, Брунеї в однопалатних парламентах значну кількість міст займають особи за посадою – які знаходяться на службі у короля чи представника знаті.

Верхня палата формується різними способами: шляхом прямих і непрямих виборів, призначення, заняття місця в парламенті за посадою.

Прямі вибори сенаторів громадянами передбачені в США (по два сенатори від штату), Бразилії (по три), в Італії (не менше семи від області), Японії, Румунії та ін.

Шляхом непрямих виборів формується сенат у Франції, де виборчу колегію в кожному регіоні складають члени нижньої палати від даного регіону і радники різних муніципальних органів.

В Індії члени верхньої палати обираються законодавчими зборами штатів.

В Іспанії поєднуються прямі і непрямі вибори, оскільки одна частина сенаторів обирається безпосередньо громадянами, а інша частина – представницькими органами автономій.

Так само в Бельгії частина сенаторів обирається населенням, а інша частина – провінційними радами.

Повністю главою держави члени верхніх палат призначаються у Канаді, Йорданії, Таїланді, Ямайці, Барбадосі, Белізі (в багатьох з них генерал-губернатором – представником корони Великобританії).

Глава держави може також призначати декілька членів верхньої палати (в Італії – 5, в Індії – 12).

В Зімбабве частина сенаторів обирається нижньою палатою, а частина призначається Президентом.

В Німеччині члени верхньої палати призначаються урядами земель.

У Великобританії місця в Палаті Лордів займають за спадком дворяни (пери) які мають титул не нижче барона (з 1963 року – і жінки), особи, яким такий титул присвоїла королева за представленням Кабінету Міністрів (але такий титул і місце в Палаті Лордів не передається по спадщині), єпископи, архієпископи, члени, обрані шотландськими та ірландськими лордами, апеляційні (судові) лорди. Палата Лордів постійно збільшується та у даний час нараховує понад 1200 осіб та вважається одним з найбільш недемократичних інститутів у англійській системі демократії. Реально на її засіданнях присутніми є кілька десятків лордів. Існує кворум – 3 лорди, які можуть приймати рішення.

В Норвегії та Ісландії верхню палату обирають із свого складу члени нижньої палати парламенту (одна четверта, одна третя).

В федеративних державах верхня палата або формується на паритетних засадах, тобто від певних регіонів обирається, делегується, призначається однакове число сенаторів, або представництво залежить від кількості населення в суб’єктах федерації (в Німеччині 3-6 членів верхньої палати, в Індії 1-36 від штату). В унітарних державах число сенаторів також залежить від чисельності населення у певному регіоні (в Польщі – 2-3 сенатори від воєводства, у Франції, Італії 1-7 сенаторів).

Термін повноважень палат може збігатися (Італія, Іспанія, Польща), але як правило термін повноважень вищої палати є більшим. Так, Сенат Франції обирається на 9 років, Палата Радників Японії – на 6 років.

Нижня палата і однопалатний парламент переобираються повністю.

До верхньої палати часто застосовується принцип ротації, сенатори обираються на більш довгий термін і палата обновлюється частинами (в США на 6 років з обновленням на одну третю кожні 2 роки, у Франції з обновленням на одну третю кожні 3 роки, в Японії на половину кожні 3 роки).

Законодавство більшості країн встановлює різні вікові цензи для обрання членів верхньої та нижньої палат парламенту.

Так, депутатами до нижньої палати парламенту Італії може бути обраний громадянин після досягнення 25 років, а до верхньої палати – після досягнення 40 років. У США відповідно – 25 та 30 років, у Франції – 23 та 35 років.

Кількісний склад парламенту визначається у конституціях та інших нормативних актах. В Італії: палата депутатів – 650 осіб, а сенаторів – 315; Сейм Польщі – 460 депутатів, Сенат – 100 сенаторів; Конституції Греції та Іспанії встановлюють верхню та нижню межі кількісного складу парламенту, так, кількість членів палати депутатів Греції не може бути меншою від 200 і більшою від 300 чоловік, Конгрес Іспанії нараховує мінімум – 300 і максимум – 400 депутатів, у Китаї верхня межа депутатів Всекитайських зборів народних представників не повинна перевищувати 3 тис. чоловік.

 

 


5. Припинення повноважень парламентів


Парламент припиняє свої повноваження після обрання нового складу парламенту, як тільки останній приступить до роботи (в деяких країнах після прийняття присяги депутатами).

Парламент може бути розпущений достроково.

За конституціями США, Мексики, КНР, Куби не існує інституту дострокового розпуску парламенту.

Дуже рідко, але в деяких країнах президент може розпускати дві палати парламенту (Італія).

Як правило розпуску підлягає нижня палата та однопалатний парламент, а верхня палата припиняє свої повноваження на час розпуску нижньої палати (Польща).

Буває, хоча й рідко, що верхня палата може здійснювати свої функції при відсутності нижньої палати, і навіть в якійсь мірі заміщати її, даючи чи не даючи згоду на видання президентом тимчасових актів, які мають силу закону.


Розпуск парламенту обмежений рядом умов.

Так, він не може бути розпущеним в умовах воєнного чи надзвичайного стану протягом декількох місяців, (як правило шести, у Білорусії – рік) до закінчення строку його повноважень чи після початку засідання наново обраного парламенту. Також він не може бути розпущений президентом за декілька місяців (як правило шість) до закінчення терміну його повноважень. Обмежується і число розпусків (наприклад не більше одного в рік – в Румунії, не більше як один раз з однієї і тієї ж підстави – протягом терміну повноважень президента в Греції, Австрії, не більше двох разів протягом терміну повноважень президента Угорщини).

В рідких випадках до розпуску парламенту президент повинен провести з цього приводу референдум (Єгипет).


Розпуск парламенту може здійснюватися з різних підстав:

при вираженні недовіри уряду з ініціативи парламенту;

при відмові у довірі, коли це питання ставиться урядом;

якщо парламент не може сформувати уряд в певний термін (21 день в Польщі) чи почати пленарні засідання (30 днів в Україні);

якщо парламент не приймає бюджет протягом певного строку (3 місяці – Польща);

якщо неодноразово позбавляє довіри уряд протягом певного строку (в Угорщині – 4 рази протягом року);

якщо парламент не здатний прийняти рішення (Чехія);

якщо парламент не висловив довіри уряду, який він же і сформував;

якщо парламент неодноразово відхиляє кандидатуру прем’єр-міністра, запропоновану президентом (двічі – в Білорусії, чотири рази - Швеція).

  1. В перелічених випадках глава держави вправі, але не зобов’язаний розпустити парламент, може відправити у відставку уряд чи при не затвердженні бюджету ввести в дію бюджет минулого року.
  2. В дуалістичних монархіях чи напівпрезидентських республіках глава держави, розпускаючи парламент діє за власною ініціативою, а в парламентських республіках відповідна вказівка може походити і від уряду.


Категорія: ДПЗК (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter