Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ДПЗК (Семінари)

Поняття форми і джерела права 


Поняття форми і джерела права мають різне значення і ототожнювати їх не можна.

Термін джерела права має багато значень:

а) його розуміють як сили, які творять право, наприклад, джерелом права можна вважати волю Бога, волю народу, правосвідомість, ідею справедливості, державну владу. Вони можуть мати матеріальний і ідеальний зміст;

б) матеріали, покладені в основу того чи іншого законодавства. Наприклад, римське право послужило джерелом для німецького цивільного кодексу; праці вченого Потьє — для французького кодексу Наполеона, Литовський Статут — для Уложенія Олексія Михайловича в царській Росії; ідеї правової держави послужили джерелом для підготовки нової Конституції України і інших конституційних законів.

в) до джерел права відносяться історичні пам'ятники, які колись мали значення діючого права. Наприклад, Руська Правда, яка була основним законом в Київській Русі, Закони Хаммурапі в стародавньому Вавілоні тощо.

г) під джерелами права також розуміють засоби пізнання. Наприклад, іноді говорять, що право можна пізнати із закону.


До поняття «джерело права» підходять, по суті, з двох позицій: його розуміють як матеріальне джерело права — звідки йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна влада, Парламент, Верховна Рада України, Президент України, судові органи; формальне джерело права — спосіб вираження змісту правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов'язковий характер.

Така багатозначність терміна "джерела права” вимагає замінити його терміном "форма права”.


Форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені (санкціоновані) державою або загальновизнані суспільством.Це, по суті, різні види права, зовнішня форма існування змісту норм права.

Історія правознавства знає 4 форми права:

1) правовий звичай;

2) правовий прецедент;

3) нормативно-правовий договір;

4) нормативно-правовий акт.


Правовий звичай — це історично обумовлене неписане правило поведінки людей, яке ввійшло в звичку в силу багаторазового застосування протягом тривалого часу життя суспільства. Іноді правовий звичай санкціонується державою. Сьогодні така форма права у нас майже не збереглась. Правові звичаї були дуже розповсюджені в Україні до 20-х років нашого століття.


Правовий прецедент — це рішення суду чи адміністрації по конкретній справі, яка розглядалась вперше, і яке має загальнообов’язковий характер для вирішення аналогічних справ. Він поділяється на судовий чи адміністративний, в залежності від того. хто приймав це рішення. Ця форма права розповсюджена в США і країнах Британської співдружності. Іноді це право називають прецедентне право або англосаксонська система права.


Нормативно-правовий договір — це така форма права, при якій два і більше суб'єкти суспільних відносин домовились про взаємні права і обов'язки з економічних, політичних чи інших соціальних проблем, уклали між собою угоду або договір в письмовій формі. Вони можуть мати міжнародний і національний характер. Наприклад, Угода про створення Співдружності Незалежних Держав (1991 р.) в процесі розпаду СРСР, угоди між двома фірмами, підприємствами, в т.ч. іноземними.


Нормативно-правовий акт — це юридичний документ, який приймається органами державної влади або уповноваженими державою іншими суб'єктами, має формально-визначений, загальнообов'язковий характер і охороняється державною владою від порушень. Це основна, а іноді і єдина форма права в багатьох державах, в т.ч. і в Україні. Нормативно-правові акти поділяються на закони і підзаконні акти, які складають систему писаного права.


Класифікація

Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.


Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі — Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу і регулюють найважливіші суспільні відносини.


Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

- за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади

2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов'язані з нею

3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства

- за суб'єктами законотворчості:

закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

- за предметом правового регулювання: конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

- за терміном дії: постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

- за структурою: прості (Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

- за сферою дії: загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим)


Підзаконні нормативно-правові акти

Підзаконний нормативно-правовий акт - акт, що видається на основі закону і відповідно до закону. Підзаконні акти володіють меншою юридичною силою, аніж закони. Вони базуються на законах і не можуть суперечити їм. Підзаконний акт володіє достатньою юридичною силою. Він посідає важливе місце в усій системі правового регулювання, оскільки забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого, нормативного регулювання всього комплексу суспільних відносин. Юридична сила підзаконних актів залежить від органів держави, що приймають цей документ, від їх компетенції, а також характеру і призначення самих актів. Вони повинні відповідати не тільки Конституції і законам, а також і іншим нормативно-правовим актам, що мають більш високу юридичну силу.


Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів:

Залежно від суб'єктів, що їх видали:

- нормативні акти Президента України

- нормативні акти Кабінету Міністрів України

- нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим

- нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом

- нормативні акти місцевих державних адміністрацій

- нормативні акти органів місцевого самоврядування

- нормативні акти відділів та управлінь відповідних центральних органів на місцях

- нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях

- інші підзаконні нормативні акти.

За змістом

Такий поділ є умовним. Він пояснюється тим, що не в усіх нормативно - правових актах містяться норми однорідного змісту. Є акти, які містять норми тільки однієї галузі права-наприклад трудове, сімейне та кримінальне законодавство. Однак поряд з галузевими актами діють акти, що мають комплексний характер. Вони включають до себе норми різних галузей права, що обслуговують певну сферу суспільного життя. Господарське, торгівельне, морське законодавство-приклади комплексних актів.

За обсягом і характером дії

- акти суспільної дії, що охоплюють всю сукупність визначених відносин на всій території;

- акти обмеженої дії-поширюються тільки на частину території або на визначених осіб, що знаходяться на даної території;

- акти надзвичайної дії (їх регулятивні можливості реалізуються тільки після наступу того стану, на який він розрахований-наприклад воєнне положення).

 


1. Найвищу юридичну силу має КонституціяУкраїни.

2. Закони посідають провідне місце в ієрархії нормативно-правових актів та мають вищу юридичну силу щодо підзаконних нормативно-правових актів. Вони приймаються (видаються) на основі Конституції і повинні відповідати їй.

3. Укази та розпорядження Президента України

4. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України

5. Підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади вищого рівня


Категорія: ДПЗК (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter