Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Гоподарське право (Лекції)


Укладач: 

доцент кафедри економіко-правових дисциплін НАВС, к.ю.н., доцент Н. А. Буличева.

 

Тема 3. Господарські зобов’язання та господарські договори


План:

1. Поняття господарського зобов’язання. Підстави виникнення та припинення господарських зобов’язань

2. Види господарських зобов’язань

3. Способи забезпечення виконання господарських зобов’язань

4. Господарські договори. Види господарських договорів

5. Правові вимоги до форми та змісту господарського договору


 

1. Поняття господарського зобов’язання. Підстави виникнення та припинення господарських зобов’язань


Господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом (ч. 1 ст. 173 ГК України).

В силу господарського зобов’язання один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Суб’єктами зобов’язання є визначені суб’єкти господарювання: управнена сторона (кредитор) і зобов’язана сторона (боржник). Кредитор — це особа, управнена вимагати від свого контрагента (боржника) здійснення певної дії (ряду дій) або утримання від дії (ряду дій). Боржник — це особа, зобов’язана здійснити на користь кредитора певну дію (низку дій) або утриматися від здійснення такої.

Під змістом господарського зобов’язання розуміється сукупність суб’єктивних прав і суб’єктивних обов’язків його учасників.

Підстави виникнення господарських зобов’язань (ст. 174 ГК України):

1. Безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

2. З акту управління господарською діяльністю;

3. З господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

4. Внаслідок заподіяння шкоди суб’єкту або суб’єктом господарювання, придбання або збереження майна суб’єкта або суб’єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

5. У результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Припинення господарського зобов’язаннязавершальна стадія існування зобов’язання. Підставами припинення зобов’язання є правоприпинені юридичні факти.

Умови припинення господарських зобов’язань:

виконання, проведене належним чином (здійснене належним суб’єктом, належному суб’єкту, належним способом, в належному місці, належним предметом і в належний строк);

зарахування зустрічної однорідної вимоги (строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування) або страхового зобов’язання;

— у разі поєднання управненої та зобов’язаної сторін в одній особі (наприклад, у разі реорганізації суб’єкта господарювання-юридичної особи у вигляді злиття або приєднання);

— за згодою сторін (зокрема угода про заміну одного зобов’язання іншим між тими самими сторонами (новація), якщо така заміна не суперечить обов’язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов’язання);

— через неможливість виконання (припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом). Господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб’єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням. Так само підставою припинення зобов’язання суб’єкта господарювання — банкрута є його ліквідація;

— в інших випадках, передбачених законодавством України.

Підстави припинення господарського зобов’язання:

? розірвання господарського зобов’язання;

? визнання недійсним господарського зобов’язання за рішенням суду.

Господарське зобов’язання може бути розірвано як за згодою сторін, так і за рішенням суду або визнано недійсним рішенням суду. Господарське зобов’язання, розірване або визнане судом недійсним, припиняється повністю або в частині з дня набрання чинності рішенням суду.

 

 


2. Види господарських зобов’язань


Види господарських зобов’язань:

1) Організаційно-господарські — господарські зобов’язання, що виникають у процесі управління господарською діяльністю між суб’єктом господарювання та суб’єктом організаційно-господарських повноважень, в силу яких зобов’язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Організаційно-господарські зобов’язання суб’єктів можуть виникати з договору та набувати форми договору.

Організаційно-господарські зобов’язання, у свою чергу, поділяються на господарсько-оперативні, управлінські та внутрішньогосподарські.

2) Майново-господарські зобов’язанняцивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

3) Соціально-комунальні зобов’язання суб’єктів господарювання, відповідно до статті 177 ГК України розглядається як зобов’язання за рішенням відповідної місцевої ради. За рахунок своїх коштів відповідно до закону вони зобов’язані створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

4) Публічні зобов’язання суб’єктів господарювання. Суб’єкт господарювання, відповідно до частини 1 статті 178 Господарського кодексу України, який відповідно до закону та своїх установчих документів зобов’язаний здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах, не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг, продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передбачених законодавством. Маються на увазі зобов’язання, які виникають при здійсненні господарської діяльності з енергопостачання, газопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, з надання послуг транспорту загального користування, зв’язку, біржових тощо або установчими документами суб’єкта господарювання (статут, засновницький договір), які встановлюють їх певний обов’язків вид діяльності.

 

 


3. Способи забезпечення виконання господарських зобов’язань


Способи забезпечення виконання зобов’язаньце спеціальні заходи, що у достатньому ступені гарантують виконання основного зобов’язання і стимулюють боржника до належного поводження.

Способи, які стимулюють належне виконання сторонами покладених на них зобов’язань, визначаються законодавством або встановлюються угодою сторін.

Обраний сторонами спосіб забезпечення виконання зобов’язання повинен бути письмово зафіксований або в самому зобов’язанні, на забезпечення якого він спрямований, або в додатковій (або спеціальній) угоді. Деякі з засобів вимагають не просто письмової, але і нотаріально засвідченої форми їхнього здійснення і навіть спеціальної реєстрації.

Основні способи виконання зобов’язань: неустойка, порука, застава, гарантія в тому числі і банківська, завдаток, утримання майна, інші засоби, передбаченими законом або договором.

 

 


4. Господарські договори. Види господарських договорів


Договір — майнова угода між двома або більше суб’єктами господарського права.

Категорії "договір” і "господарський договір” співвідносяться як загальне і особливе.

Ознаки господарського договору:

1) особливий суб’єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб’єктів (суб’єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб’єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб в продукції, роботах, послугах суб’єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ними спільної діяльності щодо заснування суб’єктів господарювання) як засновників господарських організацій корпоративного типу).

2) спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб’єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

3) тісний зв’язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньо фірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб’єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів), комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов’язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов’язкового елемента організації такої діяльності.

4) поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

5) обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов’язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб’єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

6) можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

Отже, господарський договір — це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов’язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

Види господарських договорів:

I. За ознакою підстав виникнення договірних зобов’язань:

  • плановані договори — укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов’язковим для певних суб’єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності;
  • регульовані договори — укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

II. За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах:

  • вертикальні — укладаються між нерівноправними суб’єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством; певні умови договору є обов’язковими для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (переддоговірного спору);
  • горизонтальні — укладаються між рівноправними суб’єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а в разі виникнення спору, можуть звернутися до суду.

III. За строками дії:

  • довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років; в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;
  • середньострокові договори - строком дії від одного до 5 років; організаційні елементи в таких договорах урівноважені з майновими;
  • короткострокові договори - строком дії до одного року; в цих договорах переважають майнові елементи;
  • разові договори - укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

IV. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками):

  • договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);
  • договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);
  • підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);
  • транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під’їзної колії та ін.);
  • договори на надання банківських послуг (договори на розрахунково-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.);
  • договори на надання інших послуг (щодо охорони об’єктів, зберігання майна та ін.);
  • договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об’єднання), та ін.;
  • засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу - повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об’єднань - асоціації, корпорації).

V. За тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва):

  • традиційні договори - застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);
  • новітні договори - поява яких протягом останнього століття викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

VI. За ступенем складності:

  • прості договори - містять ознаки договору одного виду; до них належить більшість традиційних договорів, у т. ч. купівлі-продажу, перевезення, підряду, майнового найму;
  • комплексні (складні) договори - передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

VII. Залежно від ролі у встановленні господарських зв’язків:

  • генеральні договори (рамочні контракти) — визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв’язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії);
  • субдоговори - укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).

VIII. За ознакою можливості чи неможливості корегування договірних умов:

  • некореговані договори - одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору; до них належать типові договори та договори приєднання (зміст договору визначається однією із сторін без права іншої наполягати на його зміні);
  • кореговані договори - умови договору шляхом вільного волевиявлення, в т. ч. з використанням примірних договорів, що мають рекомендаційний характер.
  • IX. У разі використання при встановленні господарського зв’язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою двох категорій договорів:
  • попереднього договору, в якому фіксуються: намір сторін укласти в майбутньому основний договір певних параметрів (предмет та інші умови договору), зобов’язання сторін щодо проведення підготовчих дій, спрямованих на забезпечення укладення та виконання основного договору (страхування ризиків, підготовка відповідної документації, отримання ліцензій, інших дозволів тощо), а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору;
  • основний договір укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором.

X. Залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організаційних елементів:

  • майнові договори — договори, в яких домінують майнові елементи;
  • організаційні договори, спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників господарських відносин (суб’єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організаційними).
 
 
 

5. Правові вимоги до форми та змісту господарського договору


Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства.

Види умов змісту господарського договору (за юридичним значенням):

1) істотні. Істотними визнаються умови, що необхідні і достатні для укладання договору. Для того щоб договір вважався укладеним, необхідно погодити всі його істотні умови. Договір не буде вважатися укладеним доти, поки не буде погоджена хоча б одна з його істотних умов. Коло істотних умов залежить від особливостей конкретного договору;

2) звичайні — не мають потреби в узгодженні сторін. Звичайні умови передбачені у відповідних нормативно-правових актах і автоматично вступають у дію в момент укладання договору;

3) випадкові — такі умови, що змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються в текст договору за бажанням сторін. їх відсутність, так само як і відсутність звичайних умов, не впливає на укладання договору. Однак, на відміну від звичайних умов, вони набувають юридичної чинності лише у випадку їх включення до тексту договору

Сторони господарського договору при укладенні господарського договору зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну і строк дії договору. Законодавцем ці умови господарських договорів визначені як істотні, і без досягнення згоди щодо цих умов господарський договір не може вважатися укладеним.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування, номенклатуру, асортимент та кількість продукції, робіт, послуг, а також вимоги до їх якості.

Вимоги щодо якості предмета договору визначаються обов’язковими для сторін нормативними документами, а у разі їхньої відсутності — у договірному порядку. При цьому повинні бути дотримані умови, які забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Строк виконання договору визначається законом, домовленістю сторін, а у певних випадках, таких як державне замовлення — актами централізованого планування. Він може визначатися конкретною датою або періодом.

Під строком дії господарського договору розуміється час, впродовж якого існують господарські зобов’язання сторін, що виникли на основі цього договору. Розрізняють договори з визначеним строком дії і договори, у яких строк визначений моментом вимоги.

Цінав договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Форми господарських договорів:

1) Усна форма (застосовується як виняток щодо договорів (двосторонніх та багатосторонніх правочинів), що повністю виконуються під час їх укладання (частина 1 статті 206 Цивільного кодексу України), крім правочинів, що підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

2) Письмова форма;

Види письмової форми, що застосовуються при укладанні господарських договорів:

  1. повна письмова форма господарського договору — єдиний документ, підписаний сторонами, до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим органам);
  2. скорочена письмова форма - як комплект листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв’язку, якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв’язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладанні організаційно-господарських договорів (стаття 186 Господарського кодексу України);
  3. типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови;
  4. стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб’єктом господарських відносин;
  5. нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках або за домовленістю сторін.


Категорія: Гоподарське право (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter