Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави та права України (Лекції)


Тема 3. Державно-правовий розвиток України ХХ ст.


План:

1. Державотворча діяльність Української Центральної Ради

2. Українська Держава П.Скоропадського та її право

3. Становлення радянської влади в України. Конституція УСРР 1919 р.

4. Правової засади входження України до складу СРСР. Конституція УСРР 1929 р.

5. Конституції УРСР 1937 р. та 1978 р.

6. Проблеми розвитку державності в Україні на сучасному етапі. Конституційний процес в Україні

 

 


 

1. Державотворча діяльність Української Центральної Ради


Лютнева революція 1917 р. створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного руху пригноблених народів Росії, в тому числі українського. Вихідною точкою процесу відродження української державності у ХХст. вважається створення Української Центральної Ради (далі – УЦР) на початку березня 1917 р. на спільному засіданні представників різних українських організацій, політичних партій, товариств і груп (робітничих, студентських, кооперативних таін.). Так, перша відозва „До українського народу” за підписом „Українська Центральна Рада”, датована 9 березня 1917 р., закликала творити „своє нове вільне життя”. На одному з перших засідань УЦР її головою обрано видатного українського історика, громадського та політичного діяча М.Грушевського.

З метою легалізації свого правового статусу та виборів постійних членів УЦР 6 – 8 квітня 1917 р. у Києві проводить Всеукраїнський національний конгрес (з’їзд), на якому обрано новий склад Ради (118 осіб), її голову – М.Грушевського та його заступників – В.Винниченка та С. Єфремова. Всеукраїнський національний конгрес надав УЦР право кооптувати до свого складу нових членів, яким вона широко користувалася. З її ініціативи та за безпосередньої участі протягом травня – червня 1917 р. у Києві відбулися всеукраїнські селянські, два військові з’їзди. Усі вони висловили повну підтримку політиці УЦР, яка фактично перетворилася в загальнонаціональний представницький орган державної влади, уповноважений проявляти ініціативу у створенні крайових рад, розбудові автономії України.

Після складних переговорів у Петрограді, а потім у Києві, Тимчасовий уряд нарешті визнав Генеральний секретаріат УЦР вищим розпорядчим органом України. Однак підготовлений УЦР Статут вищого управління Україною, в якому українці домагалися автономії, Тимчасовий уряд відмовився затвердити. Замість Статуту 4 серпня 1917 р. до Києва надійшла „Тимчасова інструкція Генеральному секретаріатові”. У ній йшлося про перетворення Генерального секретаріату на місцевий орган, підпорядкований Тимчасовому уряду. Юрисдикція Генерального секретаріату поширювалася на 5 із 9 українських губерній: Київську, Подільську, Волинську, Полтавську і частину Чернігівської.

Новий виток посилення напруження стався після Жовтневого перевороту 1917 р. і захоплення більшовиками влади в Росії. Свого піку він досяг після ухвалення резолюції, в якій УЦР висловилася проти більшовицького повстання в Петрограді. У відповідь уряд Російської Федерації на чолі з В. Леніним 4 грудня 1917 р. направив до УЦР ультиматум, в якому, з одного боку, визнав право Української Народної Республіки (далі – УНР) на національне самовизначення, а з іншого – пред’явив низку претензій до її політики. Збройний конфлікт розпочався 10грудня 1917р. у Харкові з роззброєння українського бронедивізіону російськими більшовицькими військами. Українські як політичні, так і військові сили не змогли протистояти більшовицькому натиску. Тож українці вбачали свій порятунок в укладенні договору з країнами, що воювали з радянською Росією.

27 січня (9 лютого) 1918 р. після нетривалих переговорів між УНР і державами Четверного блоку було підписано Брестський мирний договір. Відповідно до його умов Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнавали УНР суб’єктом міжнародного права та зобов’язувалися надати їй збройну допомогу для боротьби з більшовиками. У своєю чергою УЦР упродовж першої половини 1918 р. мала поставити державам-союзницям значну кількість сільськогосподарської продукції. Виконуючи умови договору, війська Четверного блоку 18лютого вступили на територію України. 1березня разом з передовим українським загоном С.Петлюри вони ввійшли до Києва. Проте втрата соціальної підтримки всередині країни, непорозуміння з союзниками на ґрунті протилежного бачення економічного та політичного розвитку країни призвели до припинення діяльності УЦР. Останній день її існування, 29 квітня 1818 р. позначений ухваленням Статуту про державний устрій, права і вольності УНР.

Державний лад. За формою правління Україна в перший період революції була демократичною республікою, хоча й перебувала у складі Російської імперії. У той час Росія офіційно залишалася монархією, адже ніяких рішень центральних органів влади з її скасування не ухвалювалося. Лише  1вересня 1917 р. Тимчасовий уряд проголосив Російську державу республікою.

З огляду на це, українська влада підпорядковувалася центральному органу Росії – Тимчасовому уряду. До скликання Установчих зборів в його руках зосереджувалася законодавча та виконавча влада.

Українська Центральна Рада – це представницький орган різноманітних верств тогочасного суспільства, її вищим органом визнавалися Загальні збори (сесії). Загальні збори мали скликатися один раз на місяць, однак за весь період роботи відбулося лише дев’ять сесій. З метою оперативного управління 8 квітня 1917 р. УЦР створила Комітет Центральної Ради. До нього входили Президія УЦР (голова і два заступники) та 17 членів. Комітет обирав голів комісій, що діяли у складі УЦР, її секретарів, скарбника. Він готував проекти найважливіших політичних документів, ухвалював і проголошував їх від імені Центральної Ради. У червні – липні 1917 р. відбулася реорганізація Комітету. Він став називатися Малою радою, чисельність якої зросла до 56осіб.

Виконавчі функції покладалися на Генеральний секретаріат УЦР створений 15 червня 1917р. Після проголошення IIIУніверсалом УНР Генеральний секретаріат виконував обов’язки уряду України, а після ухвалення IV Універсалу був реорганізований у Раду Народних Міністрів.

Важливою складовою структур УЦР були її численні постійні та тимчасові комісії.Невпорядкованість і відсутність чіткого розмежування повноважень – основна ознака місцевих органів владицього періоду.

УЦР не відразу взялася за створення власної судової системи. Упродовж тривалого часу в Україні продовжували діяти суди, запроваджені реформою 1864 р. Лише у грудні 1917 р. Генеральне секретарство судових справ розпочало проведення судової реформи зі створення тимчасового (до скликання Установчих зборів) Генерального суду, що складався з трьох департаментів: цивільного, кримінального та адміністративного. Члени Генерального суду обиралися УЦР таємним голосуванням, більшістю у 3/5 голосів, терміном на 3роки. До складу вищої судової інстанції України входило 18 генеральних суддів.

Джерела права. Формування власної правової системи УЦР розпочала відразу після Жовтневого перевороту. 25 листопада 1917 р. вона ухвалила Закон про правонаступництво, згідно з яким усі закони колишньої Російської держави зберігали чинність на території України. УЦР дозволялось ухвалювати нові закони та від імені УНР скасовувати старі. За час своєї діяльності УЦР ухвалила такі важливі нормативно-правові акти:

1. Перший Універсал – акт-звернення УЦР до населення України від 10 (23) червня 1917р. Його виголосив В.Винниченко на другому Військовому з’їзді в Києві. В Універсалі викладено історію виникнення УЦР, її звернення до російського Тимчасового уряду й підкреслювалося, що оскільки цей уряд не задовольняє вимог УЦР про автономію України, український народ, хоч і не відокремлюється від Росії, буде сам „порядкувати своїм життям”. У ньому наголошувалося на необхідності самостійно організовуватися та приступати до негайного закладення підвалин автономного ладу, до скликання шляхом всенародного, рівного, прямого і таємного голосування Український установчих зборів. УЦР проголошувала себе виразником всенародної волі та брала на себе відповідальність за стан справ у державі.

2. Другий Універсал – програмне звернення УЦР до „Громадян землі Української” від 3 (16) липня 1917 р. Став наслідком переговорів керівництва Центральної Ради з міністрами Тимчасового уряду Росії в Києві та закритих засідань 5-ї сесії УЦР. В Універсалі було офіційно заявлено, що Петроград простяг руку представникам української демократії в особі Центральної Ради, закликав у згоді з ним „творити нове життя України на добро всієї революційної Росії”, визнав Генеральний секретаріат як носія найвищої крайової влади в Україні, склад якого затверджується Тимчасовим урядом за погодженням з УЦР. У відповідь на такі поступки УЦР проголосила, що відкладає здійснення автономії до Всеросійських Установчих зборів і відкидає будь-які самовільні кроки для її досягнення.

3. Третій Універсал – це акт-звернення конституційного характеру, прийнятий УЦР 7 (20) листопада 1917 р. Звернений до українського народу та всіх народів України. Цим актом було проголошено УНР, що зберігала зв’язок з федеративною Російською Республікою. До УНР включено Київську, Подільську, Волинську, Чернігівську, Полтавську, Харківську, Катеринославську, Херсонську і Таврійську губернії. Щодо інших суміжних губерній і областей, населених українцями, то їхню долю намічалося визначити в майбутньому. УЦР оголосила себе найвищим органом державної влади до скликання Всеукраїнських установчих зборів, а Генеральний секретаріат – найвищим виконавчим органом. Поряд з іншими важливими положеннями, Універсалом передбачалося скасування на території УНР приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетські й церковні землі та проголошення їх власністю трудового народу. Встановлювався 8-годинний робочий день. Скасовувалася смертна кара, підлягали амністії політичні арештанти. Проголошувалися загальнолюдські демократичні права і свободи.

4. Закон „Про національно-персональну автономію” від 9 січня 1918 р. надавалося право росіянам, полякам та євреям задовольняти свої національно-культурні потреби на території України незалежно від місця їх проживання. Водночас представники кількісно менших націй зобов’язувалися проходити складнішу процедуру визнання своїх прав на національний розвиток.

5. Четвертий Універсал – акт, яким було проголошено самостійність, незалежність і суверенітет УНР. Ухвалений у ніч на 9 (22) січня 1918 р. на засіданні Малої Ради УЦР. В Універсалі зазначалося, що УНР хоче жити у згоді з усіма державами-сусідами, УЦР зобов’язала Раду Народних Міністрів УНР вести мирні переговори у м.Брест-Литовському щодо укладення миру, визначила курс на тверду та рішучу боротьбу з більшовиками, передбачала провести соціалізацію і передачу землі трудовому народові без викупу. Визнавалися всі свободи, проголошені у Третьому універсалі, а також права всіх націй в УНР на національно-персональну автономію. Проголошуючи в Четвертому універсалі повну та абсолютну незалежність і самостійність України, УЦР заявляла, що не пориває зі своєю традиційною ідеєю федералізму і залишає в цій справі останнє слова за Українськими установчими зборами.

6. Конституція УНР – Основний Закон УНР, затверджений в останній день існування УЦР 29 квітня 1918 р. у формі Статуту про державний устрій, права і вольності УНР. Конституція УНР визначала, що вся влада в УНР „походить від народу” (ст.22), а її верховним органом мали стати Всенародні (Верховні) збори. Найвищою виконавчою владою УНР конституція проголошувала Раду Народних Міністрів, що мала вести справи, які стосувалися всієї України, координувати та контролювати діяльність місцевих установ, не втручаючись при цьому в їхню компетенцію. Судова влада в межах цивільного, кримінального та адміністративного законодавства повинна була здійснюватись іменем УНР виключно судовими установами, рішення яких не могли змінювати ні законодавча, ні адміністративні органи влади. Вищим судовим органом є Генеральний Суд УНР. Конституція УНР утверджувала принцип верховенства парламенту, тобто парламентську республіку, проте не розкривала питань власності, кордонів, мови, державної символіки тощо.


Категорія: Історія держави та права України (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter