Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)


План Маршалла 1947 р. та роль США у процесі економічного та політичного зближення європейських держав


З метою покращення економічної ситуації в Європі державний секретар Дж. Маршалл у своїй промові у Гарвардському Університеті 5 червня 1947 р. закликав «велику кількість європейських держав, якщо не усіх» взяти участь у формуванні спільної програми економічного відновлення. У ході промови підкреслювалось, що ініціатива щодо економічного відновлення повинна була прийти саме з Європи. Цікавим є той факт, що, виходячи з промови Дж. Маршалла, потенційним реципієнтом американської допомоги міг стати Радянський Союз. Але, на практиці, було зрозуміло, що Радянський Союз не погодиться на економічну допомогу, отримання якої буде передбачати узгодження його економічної політики з іншими країнами в рамках єдиної організаційної системи. Тому не дивно, що Радянський Союз лишився осторонь цього процесу, заборонивши підконтрольним урядам Центральної та Східної Європи приймати участь у виробленні спільної програми для виходу Європи з економічної кризи.

Вже за місяць, 12 липня 1947 р. у Парижі відбулась зустріч представників шістнадцяти європейських держав. В умовах тиску з боку Радянського Союзу вони створили Комітет Європейського Економічного Співробітництва (КЄЕС) для оптимізації своєї роботи. Головним завданням цього комітету було підготувати протягом трьох місяців чотирьохрічну спільну програму економічного відновлення для Європи. Ця програма повинна була ураховувати індивідуальні потреби окремих держав-членів та містити плани держав щодо рівня виробництва, експорту та імпорту. При цьому активну посередницьку роль на стадії вироблення спільної програми, відіграли США.

Так, представник французької делегації та в майбутньому перший генеральний секретар ОЄЕС Р. Марджолін у своїх мемуарах згадує як природною тенденцію для кожної європейської країни було наполягати на пріоритетності власних потреб, у той час, як пріоритети інших не бралися до уваги. Тому, як згадує Р. Марджолін, представники уряду США намагались вносити хоча б краплю єдності в цю «Вавилонську вежу», спонукаючи до створення справжньої європейської програми відновлення, а не лише колекції з національних планів або ж «переліку необхідних покупок». Цікавим видається також його сприйняття інтеграційного потенціалу, якій закладався протягом зустрічей європейських партнерів. Зокрема, він вважав, що подолання труднощів, з якими стикнулася Європа, лежить в площині якщо не формування економічного союзу, то хоча б шляхом прикладання спільних зусиль з метою вирішення певних завдань «спільного інтересу», таких як усунення митних бар’єрів та створення многосторонньої платіжної системи.

Тижні хаотичної роботи в рамках КЄЕС завершились презентацією в серпні 1947 р. докладу, відповідно до якого європейські держави запросили допомогу від уряду США у розмірі 29 мільярдів доларів. Як зазначає американський дослідник М. Хоган у своїй розвідці, ця цифра «однаково приголомшила і європейців, і американців». У відповідь, уряд США вимагав перерозподілу видатків національних бюджетів європейських держав у бік збільшення інвестицій у виробництво, у тому числі за рахунок зменшення соціальних видатків. Уряд США також заперечував проти розміру фінансової допомоги, на якої наполягали європейські держави. Слід звернути увагу, що протягом перемовин, уряд США неодноразово наполягав на необхідності створення постійно діючої організації, яка мала б наднаціональну компетенцію щодо керування та нагляду за перебігом процесу економічної та фінансової реконструкції у Європі.

В свою чергу, європейські держави відмовились піти на зменшення соціальних видатків, а деякі з них, включаючи Францію, також категорично опонували існуванню міжнародної організації, яка була б наділена наднаціональними повноваженнями.

Уряди більшості європейських держав та уряд США мали різне бачення щодо програми відновлення. Так, перші бажали існування програми відновлення з обмеженим елементом колективних дій, та яка б відповідала їх суверенним вимогам та передбачала найбільшу ступінь національної самозабезпеченості та автономії. Натомість, американський уряд бажав зміни образу Західної Європи у бік створення Сполучених Штатів Європи.

Отже, після завершення формування спільної програми відновлення, вона була представлена на розгляд до Конгресу США та вже 3 квітня 1948 р., Президент США Г. Трумен підписав Закон «Про економічну співпрацю». Цей закон складався з преамбули, 4 розділів та 402 секцій.

Головними завданнями зазначеного документа визнавались: сприяння індустріальному та агропромисловому виробництву в країнах-учасниках; подальше відновлення та підтримка стабільності європейських валют, бюджетів та фінансів; стимулювання зростання торгівлі між державами-учасниками та іншими державами за допомогою використання відповідних засобів, спрямованих на зменшення бар’єрів, які перешкоджають торгівлі.

При цьому, у преамбулі цього нормативно-правового акту, затверджувалось, що «послідовність надання допомоги США залежить від послідовності та безперервності підтримки співробітництва між державами-учасницями програми. У той же час, підвалинами цієї програми визнавались самодопомога та взаємне співробітництво. Відповідно до умов Закону, кожна-держава учасниця повинна була укласти двосторонній договір з США, згідно з яким сторона-реципієнт допомоги зобов’язувалась проводити низку заходів, спрямованих на збільшення виробництва, поліпшення економічного та фінансового становища. Так, секція 115 (b) містить низку положень інтеграційного характеру, які повинні були бути включені до такого договору. До них, зокрема, відноситься зобов’язання щодо співробітництва з державами-учасниками та іншими країнами з метою прискорення та стимулювання зростання обміну товарами, та послугами, та з метою зниження бар’єрів у торгівлі». Також, варто звернути увагу на п.4 секції 115(b), відповідно до якого держави-учасники повинні в рамках спільної програми відновлення «найбільш ефективним чином використовувати свої ресурси, включаючи будь-які товари, засоби, або сервіси». На решті, згідно з секцією 115 (e), держави-учасники разом з Міжнародною Організація для втікачів, повинні були дійти згоди щодо «найбільш ефективної утилізації робочої сили, доступної в будь-якій з цих країн».

Також, для координації дій з європейськими державами була утворена спеціальна установа – Агенція Економічної Кооперації, яка мала свої філіали у кожній країні-реципієнта (отримувача) допомоги. Першим директором АЕК було назначено американського бізнесмена П. Хофмана. Також, у Парижі було засновано спеціальне представництво президента США, яке очолив американський бізнесмен та дипломат В. Гаррімана.


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter