Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)


Проголошення незалежності у Бразилії та її конституційний розвиток


Незалежною державою Бразилія стала у 1822 р., однак ще тривалий час була досить тісно зв'язана зі своєю колишньою метрополією – Португалією. Зокрема, главою молодої держави з титулом імператора був представник португальського королівського дому. В 1825 р. Португалія була вимушена визнати незалежність своєї колишньої колонії.

За часів Педру І в 1824 р. прийнято першу Конституцію Бразилії, яка закріпила монархічну форму державного правління і унітарну форму державного устрою. Дана Конституція офіційно оформила монархію із правлячою династією Браганса. Слід зазначити, що Браганса – династія королів у Португалії (1640-1853) та імператорів Бразилії (1822-1889).

Соціальною опорою монархії були плантатори-рабовласники, зовнішньополітичним союзником – Велика Британія.

Згідно із Конституцією 1824 р. Бразилія була оголошена конституційною монархією. Дана Конституція є октройованою. Розроблена була Державною Радою, призначеною Педру І.

Перша Конституція неодноразово змінювалася, зокрема Додатковим конституційним актом 12 серпня 1834 р., а також актами 12 травня 1840 р. та 23 листопада 1841 р. за часів правління Педру ІІ.

Педру ІІ (1825-91) – імператор Бразилії в 1831-89. Син Педру І. Поразка у війні із Аргентиною (1825-1828) призвела до зростання опозиційного руху та зречення Педру І (1831). При Педру ІІ (1831-1889) повноваження провінцій розширені, влада імператора обмежена (1834). У 1830-40-х рр. країна охопили республіканські повстання. Режим послабила й виснажлива війна із Парагваєм (1864-1870).

Важливо звернути увагу, що в 1888 р. Бразилія, останньою із усіх "цивілізованих" країн у світі, скасувала рабство. Коли криза рабовласницької системи і тиск аболіціоністів вимусили монархію ліквідувати рабство (1888), від неї відвернулися навіть латифундисти. Позбавившись соціальної бази, в листопаді 1889 р. вона була скинута.

Отже, першу Конституцію Бразилії прийнято в 1824 р. і діяла до 1889 р. при імператорах Педру І та Педру ІІ.

Період "Старої республіки" (1889-1930).15 листопада 1889 р. в Бразилії було скинуто монархію, і першим же декретом тимчасовий уряд проголосив федеративну республіку. Педру ІІ було усунуто від влади внаслідок антидемократичного руху, що призвів до проголошення Бразилії республікою.

Новий державний лад закріплено Конституцією 1891 р., яка стала другою в історії Бразилії. Згідно Конституції 1891 р. держава стала називатися Сполученими Штатами Бразилії. Провінції були перетворені в штати. Отже, другу, республіканську конституцію прийнято в 1891 р. і діяла до 1930 р. Ліберальна Конституція 1891 р. встановила у Бразилії президентську форму правління і федеративний устрій.

Період диктатури Ж. Варгаса ( 1930-1945 рр). В 30- ті роки минулого століття внаслідок гострої політичної боротьби було встановлено диктатуру Жетуліо Варгаса (1883-1954). У 1930-45 рр. він був главою уряду і Президентом Бразилії. Проголосив Бразилію "новою державою", стимулював розвиток капіталістичних відносин. За часів його правління було прийнято третю та четверту Конституції Бразилії.

В 1930 р. в країні сталася революція, внаслідок якої Установчі збори, що сформовані в 1933 р. із використанням ідеї корпоративного уряду, запозиченої у фашистської Італії, ухвалили в 1934 р. Конституцію, запропоновану урядом. Проголошуючи поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, Конституція посилила її виконавчу владу. До прийняття цієї Конституції, в Бразилії із 1930 р. по 1934 р. державна влада здійснювалася згідно із декретом №19398 від 11 листопада 1930 р., так званому "законі інтервенторів".

Отже, через 4 роки після приходу до влади Жетуліо Варгаса, 16 липня 1934 р. було набула чинності нова федеральна Конституція Бразилії, яка стала третьою в історії цієї країни. Дана Конституція пропагувалася як результат успіхів соціал-демократії. Вона декларувала обов'язок держави встановити економічний порядок відповідно із принципом справедливості та урахуванням потреб національного життя, з тим, щоб кожному забезпечити гідне існування. У неї містилися статті, що встановлювали основи робочого законодавства та закликали до розширення національного промислового виробництва. Усі ці положення були розраховані на те, щоб завоювати популярність. У дійсності ж конституція свідчила про подальше укріплення виконавчої влади президента та розширення сфери втручання державного центрального апарату у справи місцевого самоврядування та громадського, насамперед профспілок, життя.

Із приходом у Німеччині Гітлера до влади, у Бразилію проникають нацистські ідеї, які знаходять підтримку у значної частини дрібної буржуазії, і створюється так званий фашистський рух "інтегралістів". У противагу цьому в 1935 р. створюється "Національно-визвольний альянс".

Бразильська буржуазія, що була налякана зростанням робочого антифашистського руху в країні, іде на прямий зговір із фашистськими елементами, що і дозволило здійснити державний заколот в 1937 р. "Нова держава", що заснована в 1937 р., на чолі із диктатором Ж. Варгасом, проводила на практиці корпоративну та терористичну політику. У цьому році Президент Ж. Варгас (фактично диктатор) розпустив Конгрес, і знову обраний парламент ухвалив новий Основний Закон, запропонований урядом. В країні було запроваджено авторитарний політичний режим.

Отже, четверта Конституція Бразилії набула чинності 10 листопада 1937 р. Ця Конституція санкціонувала зосередження в руках Президента всієї влади. Повноваження Національного конгресу і автономія судової влади і штатів були значно обмежені, Федеральний сенат перейменований у Федеральну раду. Незабаром розпуск Президентом Ж. Варгасом парламенту перетворив у фікцію багато положень Конституції.

Згідно із новим Основним Законом Бразилія становилася централізованою державою за зразком фашистської Італії. Президент отримав необмежені повноваження і навіть наділявся титулом соціально-політичного керівника нації.

Таким чином, в Бразилії у 30-ті роки за часів правління Жетуліо Варгаса було прийнято в 1934 р. третю Конституцію (після невдалої Конституціоналістської революції), четверту – в 1937 р.

На початку 1945 р. під тиском різних опозиційних сил відбулася деяка лібералізація режиму, зокрема було дозволено діяльність політичних партій, знято заборону на страйки. В жовтні 1945 р. внаслідок змови воєнних режим Жетуліо Варгаса було скинуто, а 2 грудня відбулися вибори, під час яких було обрано нового президента країни – одного із організаторів заколота генерала Еуріко Гаспара Дутра і одночасно сформовані Установчі збори для розробки нової Конституції. При її створенні були взяти за основу положення Конституції 1934 р. Проект розроблявся самими Зборами.

Друга Бразильська республіка (1946-1964). Отже, після падіння режиму Ж. Варгасу 18 вересня 1946 р. було прийнято п'яту Конституцію Бразилії, яка з доволі численними поправками діяла до наступного воєнного заколоту. Вона уявляла собою доволі демократичний документ, що проголошував достатньо широке коло прав і свобод, закріплював принцип розподілу влади, розподіляв компетенцію між центром і суб'єктами федерації – штатами; були відновлені права штатів і муніципій.

В 1950 р. Жетуліо Варгаса знову було обрано Президентом Бразилії. Проте під час нового державного заколоту покінчив життя самогубством у 1954 р.

При Президенті Ж. Кубічеке (1956-61) прискореними темпами розвивалася економіка. Було побудовано нову столицю – Бразилію (перенесено із Ріо-де-Жанейро у 1960).

Період воєнної диктатури (1964-1985). В умовах розвитку капіталізму, посилення ролі держави в економічній сфері і політизації бразильського суспільства відбулося об'єднання сил, що виступали проти існуючого режиму. В 1964 р. в штаті Мінас-Жерейс стався військовий бунт, що завершився державним заколотом. Реакційний воєнний заколот 1964 р., внаслідок якого президента Жоао Гуларта було усунено від влади, поклав кінець розвитку демократичного процесу в країні.

За декілька тижнів до цього керівництво трьох видів збройних сил видало Інституційний акт №1, який з часом став юридичною основою авторитарного режиму, що оформлявся. В подальшому були інші такі акті (всього більше десяти). Вони регулювали важливі сторони життя держави і правового положення населення. Конституція 1946 р. при цьому юридично не скасовувалася; в Інституційному акті №1 спеціально підкреслювалося, що Основний Закон 1946 р. продовжує діяти, але до нього вносяться деякі поправки. Продовжував працювати Конгрес, але із його складу були виключені найбільш активні супротивники встановленого режиму.

Збройними силами Бразилії були вжиті наступні заходи: 1) ліквідація політичних свобод і усунення із політичної арени країни усіх прогресивних організацій та їх лідерів; 2) укладення воєнної угоди Бразилії та США; 3) ліквідація та продаж підприємств державного сектора та ін.

До прийняття Інституційного Акту №4 від 7 грудня 1966 р. воєнні розробили надзвичайне законодавство, яке включало до себе три інституційних акти, 20 поправок до Конституції 1946 р., 40 додаткових актів, сотні декретів-законів, що корінним чином змінило законодавство, що раніше діяло. Все це створило справжній законодавчий хаос, не тільки тому, що було складно відразу визначити, які із законів були скасовані, але також і тому, що було нелегко застосовувати їх на практиці.

Шосту Конституцію Бразилії було прийнято в 1967 р., яка віддзеркалила утвердження в країні нового антидемократичного, реакційного режиму, що тісно пов'язаний із іноземними монополіями і, насамперед, із монополіями США.

Сама велика реформа Конституції була проведена Інституційним актом №5 1969 р., що закріпив існування авторитарного режиму. Особливість останнього полягала в тому, що воєнні значно впливали на життя країни; водночас продовжували працювати парламент (воєнні, що стали депутатами, мали піти у запас), суди. Діяли, хоча і з деякими обмеженнями, права і свободи.

В перший період правління воєнних упор робився на репресивні заходи щодо придушення опозиції, підпорядкування профспілок, утихомирення робочого та селянського руху. Страйковий рух, що розгорнув свою діяльність, консолідація супротивників режиму, демократичний рух потягли значне звуження соціальної бази режиму. Відбувалася поступова еволюція й серед воєнних, серед яких пануючими стали прихильники поміркованої політики. Ці фактори поступово призвели до помітної демократизації в країні. Було дозволено діяльність багатьох політичних партій (за виключенням комуністів). Політичний режим поступово змінював характер, прийнявши з 1979 р. ліберально-авторитарну окраску.

Отже, після військового заколоту 1964 р. при владі до 1985 р. перебували воєнні уряди.

Період "Нової республіки" (з 1985 р. і до сьогодення). У другій половині 80-х рр. минулого століття значно змінилося співвідношення політичних сил усередині країни; демократичні сили поступово нарощували свої зусилля. Правляча верхівка також проявила готовність до проведення політичних реформ. Внаслідок цих змін в січні 1985 р. в країні було обрано Президента. У 1986 р. були проведені вибори в Національні установчі збори, які після розроблення конституції мали виконувати функції парламенту. Тому ці збори були обрані двопалатними. До складу Зборів входили члени Національного конгресу – 72 сенатора і 487 депутатів, що отримали свої мандати 15 листопада 1986 р. Вони засідали протягом 8 місяців та 5 днів.

Установчі збори, що почали працювати у лютому 1987 р., розробляли текст Конституції у восьми тематичних комісіях; у них було розглянуто 14 920 поправок; потім у комісіях по синтезу було вивчено 35 111 пропозицій і поправок. 9 липня 1987 р. проект Конституції було винесено на всенародне обговорення. Робота установчого органу відбувалася в обстановці гласності; громадяни могли вільно відвідувати його засідання. В проект могли вноситися "народні поправки", що запропоновані не менше ніж 30 тис. виборців. При цьому один виборець не міг підписувати більше трьох пропозицій. Такі поправки стосувалися питань аграрної реформи, права на працю, права на освіту, інших соціальних права, захисту навколишнього середовища, питань житла, амністії, утворення нових штатів. Протягом місячного терміну було внесено більше 10 тис. поправок, під якими підписалося біля 12 млн. виборців. Найбільша кількість підписів зібрали пропозиції щодо аграрної реформи (більше 1 млн). В решті решт в текст було включено 122 із "народних поправок". Самі члени Зборів внесли більше 60 тис. поправок.

Заключне голосування відбулося 22 вересня 1988 р. "За" було подано 474 голоси, "проти" 15, 6 членів Зборів утрималися. Конституція набула чинності 5 жовтня 1988 р. Основний Закони, що складався із майже 42 тис. слів, став самим об'ємним в історії країни. Він поклав початок новому періоду – періоду "Нової Республіки". Отже, сьома Конституція Бразилії 1988 р. визначила повернення до демократичного правління. На даний час вона є чинною у Бразилії.


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter