Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)


Державний лад за Конституцією Бразилії 1988 р.


Конституцію Бразилії 1988 р. прийняли Конституційні збори. Цій події передувало повалення військового режиму, відновлення демократії та обрання Національного конгресу у листопаді 1986 р. Саме цей представницький орган самовизначився як конституційні збори. З прийняттям нині чинного основного закону розпочався період так званої Нової Республіки.

Конституція 1988 р. побудована відповідно до конституційних традицій Бразилії, в більш широкому плані – відповідно до латиноамериканських традицій, що завжди орієнтувалися на державно-правову систему США. Вплив останньої вельми помітний і починається із першої строчки, повторюючи знамениту фразу із Конституції США 1787 р. Тільки тут читається: "Ми, представники бразильського народу...". Цілі утворення нової бразильської держави значно ширше, ніж ті, що указані в преамбулі Основного Закону США, однак форма подання одна й та же. Цими цілями являються: заснування демократичної держави, що покликана "забезпечити здійснення соціальних та особистих прав, свободу, безпеку, добробут, розвиток, рівність і справедливість як вищих цінностей об'єктивно братського, плюралістичного суспільства, заснованого на соціальній гармонії і повазі внутрішнього і міжнародного правопорядку із вирішенням суперечностей мирними засобами...". Республіканська президентська форма правління, федеративна форма територіального устрою, чіткий пропис розподілу компетенції по горизонталі (принцип розподілу влади) і по вертикалі (розподіл компетенції між Союзом і суб'єктами федерації), примат особистих прав і свобод перед іншими – безсумнівні запозичення із конституційної системи США.

У той же час акт 1988 р. увібрав багато інститутів із європейського конституційного права. До них відносяться детальне регулювання соціальних прав і свобод, спеціальна глава про політичні партії (ст. 17), закріплення інституту конституційного контролю (ст. 102), введення спеціальних норм про надзвичайні стани (стан оборони й стан облоги ст. 136-137), а також численні та об'ємні норми, що стосуються економічних відносин, культури, соціальної політики, містобудування, охорони здоров'я, спорту та інших навіювані відповідними положеннями останніх європейських основних законів Португалії 1974 р., Іспанії 1978 р., Греції 1975 р.

Конституція 1988 р. – сьома за рахунком в історії країни – має типову для бразильської традиції форму – вона розділена на преамбулу та дві частини: основну із 9 розділами із 246 пронумерованими статтями і однією статтею без номера, що включена Поправкою від 17 березня 1993 р. та поміщеною між 164 і 165 статтями, і Акт про перехідні конституційні положення, що має окрему нумерацію – всього 74 статті і одна стаття без номера у самому кінці Акта. Конституція від 18 вересня 1946 р. мала таку ж саму структуру.

Конституція 1988 р. – добре структурований акт вельми значного обсягу. Композиційно Конституція побудована на європейський зразок; вона відкривається преамбулою, надзвичайно великими розділами про права і свободи, потім йдуть норми щодо організації держави.

Конституція 1988 р. закріпила, зокрема, такі соціальні й трудові права: право на працю, на відпочинок, освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення, соціальний захист; право на допомогу дітям та безпритульним. Особливо детально регламентуються права працюючих.

Слідом за Конституцією Канади 1982 р. бразильський Основний Закон регулює відносини із аборигенами країни – індійцями, визнаючи за ними право на "соціальну організацію, звичаї, мови, вірування та традиції, а також на первісне право на землю, яку традиційно вони займають" (ст. 231). Уряд має встановлювати кордони цих земель. Індійці можуть користуватися землею, ріками й озерами на встановлених територіях. Виключення із цих правил передбачено у параграфі 3 ст. 231: експлуатація з боку третіх осіб річних ресурсів, включаючи виробництво електроенергії, а також добування мінеральних ресурсів та вишукування на землях, заселених індійцями, обумовленні отриманням попереднього дозволу з боку Національного конгресу, який надає такий дозвіл після консультацій із зацікавленими племенами індійців. В таких випадках племенам нараховується частка від прибутку, яку отримують від експлуатації ресурсів.

Конституція змінюється шляхом внесення до неї поправок (ст. 60). Такі поправки можуть пропонуватися як мінімум третьою частиною членів Палати депутатів або Федерального сенату, а також Президентом республіки, половиною законодавчих зборів федеральних одиниць (тобто штатів і Федерального округу), кожна із яких має висловитися відносною більшістю своїх членів. Проект про перегляд обговорюється в кожній із палат Національного Конгресу в двох турах, у яких всякий раз вимагається ухвалення трьома п'ятими членів відповідної палати. Конституція не може змінюватися під час діючих федерального втручання, стану оборони або надзвичайного стану.

Не може бути предметом розгляду будь-яка поправка, що веде до скасування федеративної форми держави; прямого, таємного, загального і періодичного голосування, що проводиться; розподілу влади; особистих прав і гарантій.

З моменту набуття чинності Конституція 1988 р. приблизно 20 разів зазнавала змін; було включено декілька нових статей як в основну частину, так і в Акт про перехідні положення, повністю або частково зміни торкнулися близько 30 статей. Із числа поправок можна назвати зміни норм про бразильське громадянство (Поправка № 3 від 7 червня 1994 р.), скорочення терміну повноважень Президента Республіки з п'яти до чотирьох років (Поправка №5 від 7 червня 1994 р.) та ін.

Щодо закріпленої в Конституції Бразилії форми правління Основний Закон 1988 р. спершу носив тимчасовий характер, оскільки згідно другої статті перехідних положень 7 вересня 1993 р. мав бути проведений плебісцит щодо форми правління (республіка або монархія) та щодо "системи правління" (парламентська або президентська), які мали бути введенні в країні. Цю умову включено в Конституцію із тим, що надати країні протягом п'яти років можливість вступити в демократичну стадію розвитку після чверті віку авторитарного правління воєнних, і в певній мірі стало віддзеркаленням існуючих монархічних традицій, що отримали відображення в Установчих зборах. Плебісцит згідно із названою статтею відбувся 21 квітня 1993 р. Із 90 млн. виборців, що проголосували, 66,1% висловилися за республіканську форму правління і 10, 2% за відновлення в країні монархії; 56,4% виборців проголосували за президентську форму правління і 24,7% – на користь парламентарної республіки. Однак 20% виборців подали недійсні або незаповнені бюлетені, і рівень абсентеїзму на цьому національному голосування перевищив 20%, незважаючи на те, що у Бразилії існує обов'язкове голосування.

Бразилія – президентська республіка. Політичний режим демократичний. Система центральних органів державної влади Бразилії будується на основі принципу розподілу влади з помітним впливом інститутів США, однак повноваження Президента в Бразилії значно ширше.

Президент є главою держави. Він обирається шляхом загальних і прямих виборів на 5 років. Разом з ним обирається і віце-президент. Президент має досить широкі владні повноваження. Зокрема, йому належить право законодавчої ініціативи з ряду найважливіших питань. Парламент може делегувати президентові повноваження на видання актів, що мають силу закону. Президентське вето на законопроекти, ухвалені парламентом, має вибірковий характер. Це означає, що президент може повернути на повторний розгляд не лише увесь закон, а і його окремі положення. Президентові делеговано і право самостійно оголошувати стан оборони, стан облоги і так званий стан федерального втручання (інтервенції) у справі штатів. Для прийняття відповідних рішень йому необхідна формальна підтримка одного з двох визначених у конституції консультативних органів – ради республіки або ради національної оборони. До ради республіки входять віце-президент, голови палат федерального парламенту, лідери більшості та опозиції в обох палатах, міністр юстиції і шість бразильських громадян, котрі у рівній кількості призначаються президентом і обираються палатами парламенту. До ради національної оборони входять віце-президент, голови палат парламенту і ряд міністрів.

Законодавча влада належить парламенту – двопалатному Національному конгресу.

Нижня палата – Палата депутатів – обирається у складі 487 членів терміном на 4 роки. Число депутатів від кожного штату має бути у відповідній пропорції з кількістю його населення, але не менше 6. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права визначений відповідно у 18 і 21 рік. Голосування на виборах – обов'язкове. Неписьменні громадяни 70 річного віку і старші, а також 16-18 річні особи не підпадають під цю норму, вони можуть голосувати за бажанням.

Верхня палата – Федеральний Сенат – обирається на 8 років за принципом рівного представництва ("по три сенатори від кожного штату і федерального округу") (72 члена). Склад сенату оновлюється кожних 4 роки, спочатку на третину, а потім – на дві третини.

Обидві палати обираються прямим і таємним голосуванням. Палати Національного конгресу у законодавчому процесі в цілому рівноправні. Вето Президента на ухвалені парламентом закони долається на спільному засіданні обох палат абсолютною більшістю від їх сукупного складу, що означає перевагу значно чисельнішої нижньої палати. Законопроект про державний бюджет подається одночасно в обидві палати. З іншого боку, кожна палата має певні особливі повноваження. Так, нижня палата ініціює процедуру імпічменту щодо президента, віце-президента, міністрів і суддів, а також проводить необхідне розслідування. Верхня ж палата приймає остаточне рішення про можливість зміщення цих осіб. Федеральний сенат також дає згоду на здійснюванні президентом призначення ряду посадових осіб.

За формою державного устрою Бразилія є федеративною державою. Сучасна Бразилія – це федерація, що складається із 26 штатів та федерального округу, в якому находиться столиця – м. Бразиліа. Всі штати мають свої конституції. Законодавчу владу в штатах здійснюють їхні однопалатні законодавчі збори, виконавчу – обрані населенням губернатори. Федеральна конституція встановила принцип розмежування компетенції між федерацією і штатами.

Територія штатів поділена на муніципії. Населення цих адміністративно-територіальних одиниць обирає (терміном на 4 роки) представницькі органи місцевого самоврядування – муніципалітети і на такий же термін – префектів, які є відповідними виконавчими органами.


Категорія: Історія держави і права зар-х країн (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter