Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Інформаційне право (Семінари)

1. Поняття та правовий режим інформаційних ресурсів

2. Режим доступу до інформації, поняття та зміст

3. Відкрита інформація

4. Інформація з обмеженим доступом

5. Обмеження щодо розповсюдження інформації

 

 

1. Поняття та правовий режим інформаційних ресурсів


За тлумачним словником, слово "ресурси" означає – допоміжні засоби (грошові кошти, цінності, запаси, можливості, джерела прибутків тощо).

В ХХ столітті в складі ресурсів виділяли матеріальні, енергетичні, трудові, фінансові, технологічні.

Із кінця 70-х років ХХ ст. у наукове і практичне життя стало широко входити шосте поняття: інформаційні ресурси. Їх не можна розглядати як різновид інших – вони існують самостійно і мають власні унікальні властивості та велике суспільне значення і впливають на всі суспільні процеси.

Одне з перших тлумачень поняття «інформаційний ресур» було запроваджено нормами ЗУ «Про науково-технічну інформацію» – «сукупність довідково-інформаційних фондів з необхідним довідково-пошуковим апаратом і відповідними технічними засобами зберігання, обробки і передачі, що є у володінні, розпорядженні, користуванні державних органів і служб науково-технічної інформації, наукових і науково-технічних бібліотек, комерційних центрів, підприємств, установ і організацій».

Найбільш універсальне визначення інформаційного ре­сурсу міститься в Законі України «Про національну програму інформатизації». Згідно зі ст. 1 Закону, інформаційний ресурс - це сукупність документів в інформаційних системах.

На жаль, у національному законодавстві немає єдиного ви­значення правового режиму інформаційних ресурсів, а більшість нормативно-правових актів регулюють правові режими інформацій­них ресурсів в окремих інформаційних системах.

Правовий режим інформаційного ресурсу складається з правових норм, що визначають ключові правила, за яки­ми той чи той інформаційний ресурс може бути залучений в обіг ін­формації в суспільстві.

Такими нормами, є:

1) право власності на інформацію, окремі документи та масиви до­кументів в інформаційних системах;

2) порядок документування інформації, надання документам юри­дичної сили та її підтвердження;

3) категорії інформації відповідно до рівня доступу до неї;

4) мста й порядок захисту інформації;

5) права суб'єктів, що беруть участь в інформаційних відносинах щодо певного інформаційного ресурсу.

 

 


2. Режим доступу до інформації, поняття та зміст


Залежно від типу інформації існують відповідні, спе­цифічні правила поведінки при виконанні інформаційної діяльнос­ті, встановлені правовими нормами. Такі правила поведінки визначаються як режими доступу до інформації.

Режим доступу до ін­формації – це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання,поширення і зберігання інформації.

Особливою ознакою режиму доступу до інформації є специфі­ка його об'єкта - правові відносини, що виникають з приводу отри­мання, збереження, використання та розповсюдження інформації.

Головними характеристиками режиму доступу до інформації є:

суб'єкт визначення доступності цієї інформації:

коло суб'єктів, які мають доступ до цієї інформації;

особливі вимоги і правила зберігання та поширення цієї ін­формації;

строк дії режиму.

Суб'єктом визначення доступності інформації є особа, до ком­петенції якої належить вирішення питань щодо встановлення обме­жень на доступ до інформації та її матеріальних носіїв, а також на­дання права доступу до такої інформації.

Суб'єкт, що має доступ до інформації, - це особа, якій надано право ознайомлення з матеріальними носіями інформації або їх ви­користання. Надання особі права доступу до інформації з обмеженим доступом зазвичай пов'язане із взяттям нею на себе зобов'язань щодо нерозголошення отриманої інформації.

Режим доступу до інформації означає певну сукупність правил, якими окреслено особливі вимоги і правила зберігання та поширення інформації. Ці правила визначають діяльність осіб, на яких покладена відповідальність за зберігання матеріальних носіїв інформації, уста­новлюють необхідність застосування певних правових, організацій­них, технічних та криптографічних засобів захисту інформації. Ці пра­вила також визначають порядок надання доступу до такої інформації.

Нарешті, більшість видів інформації з обмеженим доступом ма­ють визначений законодавством або власником інформації строк дії режиму обмеження доступу до інформації. Цей строк визначають, як правило, під час ухвалення рішення про обмеження доступу до ін­формації або її матеріальних носіїв. Після закінчення цього строку може бути прийняте рішення або про його поновлення, або про на­дання інформації статусу відкритої.

 

{reklama}


3. Відкрита інформація

 

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Основними ознаками відкритої інформації є те, що доступ до неї надається будь-яким зацікавленим особам, а будь-яке обмеження права на одержання відкритої інформації забороняється.

Способи забезпечення доступу до відкритої інформації:

- систематична публікація її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

- поширення її засобами масової комунікації;

- безпосереднє надання її зацікавленим громадянам, державним органам та юридичним особам.

 

 


4. Інформація з обмеженим доступом

 

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація

1) конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов.

2) таємна інформація - інформація, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

3) службова інформація

До службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

2. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування".

 

 


5. Обмеження щодо розповсюдження інформації


Основні способи обмежен­ня права на інформацію:

установлення обов'язків щодо вжиття певних дій із захисту ін­формації з метою недопущення її несанкціонованого витоку, отримання та збирання:

установлення зобов'язання утриматися від певних дій з мстою запобігання розголошенню або розповсюдженню інформації.

До таємної і конфіденційної інформації застосовуються од­ночасно обидва способи обмеження, а до забороненої або обмеженої до розповсюдження лише останній.

В Україні існує система норм, різних законодавчих актів, які обмежують або забороняють розповсюдження інформації з певною метою. Усі заходи досягнення цієї мети можна поділити на три основні групи:

- норми, що забороняють або обмежують виготовлення інформаційної продукції:

- норми, що забороняють або обмежують ввезення інформаційної продукції на митну територію України:

- норми, що встановлюють особливі правила здійснення інформаційної діяльності з розповсюдження певних видів інформації.

Закон України "Про захист суспільної моралі" вводить поняття державного регулювання і контролю обігу продукції, що нега­тивно впливає на суспільну мораль.

Основними напрямами державного регулювання обігу інформа­ційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є:

формування єдиної комплексної системи забезпечення захис­ту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури;

недопущення пропаганди в електронних та інших засобах ма­сової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії;

впровадження експертного оцінювання відео-, аудіо- та дру­кованої інформації й інформації на електронних носіях, роз­роблення механізмів і методик віднесення її до такої, що за­вдає шкоди суспільній моралі.

Нормами ст. 2 зазначеного Закону встановлено такі обмеження і заборони щодо інформаційної продукції.

1) забороняється виробництво та обіг у будь-якій формі продук­ції порнографічного характеру;

2) забороняється виробництво та розповсюдження продукції, яка:

пропагує війну, національну та релігійну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України;

пропагує фашизм і неофашизм;

принижує або ображає націю чи особистість за національною ознакою;

- пропагує бузувірство, блюзнірство, неповагу до національних і релігійних святинь.

Закон України «Про видавничу справу» передбачає, що діяльність у видавничій справі не може бути використана для за­кликів, спрямованих на ліквідацію незалежності України, зміну кон­ституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки тощо.

З цією метою, зокрема, за­бороняється:

виготовляти чи розповсюджу вати продукцію, яка містить інформацію, віднесену до недобросовісної реклами, або рекламу­вати товари, послуги, які можуть завдати шкоди громадянам, підприємствам, установам, організаціям або державі:

виготовляти чи розповсюджувати видавничу продукцію порнографічного характеру і таку, що пропагує культ насиль­ства і жорстокості:

виготовляти чи розповсюджу вати видавничу продукцію, що проповідує релігійні віровчення, які загрожують життю, здоров'ю, моралі громадян, порушують їх права і свободи або закликають до порушення громадського порядку.

Категорія: Інформаційне право (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter