Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Інформаційне право (Семінари)

1. Основні моделі правого регулювання інформаційної діяльності

2. Міжнародно-правові основи регулювання телекомунікацій

3. Правове регулювання використання радіочастот

4. Регулювання ринку телекомунікацій

5. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації

 

 

1. Основні моделі правого регулювання інформаційної діяльності

Інформаційна діяльність – це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

У ст. 9 ЗУ «Про інформацію» визначено, що основними видами інформаційної діяльності є створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорона та захист інформації.

Результатами інформаційної діяльності є інформаційні продукти як матеріалізований результат цієї діяльності та інформаційні послуги як певна сукупність дій з надання інформаційної продукції споживачам з метою задоволення їхніх потреб.

Законодавство встановлює державні гарантії прав на інформацію та на свободу інформаційної діяльності всім громадянам і юридичним особам у межах їх прав і свобод, функцій і повноважень. Отже, здійснення інформаційної діяльності є важливим механізмом реалізації визначених законодавством прав і свобод у галузі інформації та критерієм оцінювання стану захищеності прав і свобод людини взагалі.

Виділяють три основні моделі правово­го регулювання окремих видів інформаційної діяльності, що зумов­лені специфікою кожного з них, а саме:

1) модель правового регулювання друкованих ЗМІ (преса, видав­нича справа);

2) модель правового регулювання електронних ЗМІ (телебачен­ня і радіомовлення);

3) модель правового регулювання зв’язку (послуги телекомуніка­ції та поштового зв'язку).

Найбільш ліберальною є модель правового регулювання діяльнос­ті друкованих ЗМІ, асоціюються насамперед із такою категорією, як свобода слова. Це, зокрема, зазначено у нормах ч. 1 ст. 2 Закону Укра­їни "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Нині свобода діяльності друкованих ЗМІ, свобода слова і вільне ви­раження у друкованій формі своїх поглядів та переконань гаранту­ються Конституцією України і, відповідно до цього Закону, означа­ють право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержу­вати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.

Свобода діяльності друкованих ЗМІ забезпечується відносно про­стим порядком їх реєстрації, широким колом фізичних та юридичних осіб, які можуть виступати засновниками друкованих ЗМІ, різнома­нітністю організаційних форм їх діяльності тощо. Фактично обмежен­ня у сфері діяльності друкованих ЗМІ обмежуються лише питання­ми захисту прав та інтересів третіх осіб та забезпеченням дотриман­ня режимів доступу до інформації.

Особливості моделі правового регулювання електронних ЗМІ зумовлені насамперед специфікою технічних засобів за допомогою яких розповсюджується інформація (мовлення) електронними ЗМІ, а також тим, що здійснення ефірного мовлення потребує використання радіо­частотного ресурсу, який за своєю природою є ресурсом обмеженим і потребує впорядкованого користування.

Отже, особливістю моделі правового регулювання електронних ЗМІ є те, що, поряд із властивими для друкованих ЗМІ питаннями захисту та реалізації прав і свобод у сфері інформації та державним ре­гулюванням господарської діяльності, окремого регулювання потре­бують і технічні аспекти такої діяльності.

Такі технічні аспекти діяльності електронних ЗМІ стосуються, зокрема: виділення радіочастотного спектра, території та обсягу мовлення, технічних стандартів відповідного обладнання та контролю за дотриманням установлених вимог. Відповідно особливістю моделі правового регулювання електронних ЗМІ є ліцензування телерадіомовлення, яке, згідно з нормами Закону України "Про телебачення і радіомовлення” полягає у видачі письмового дозво­лу, що надає право на створення і використання каналу мовлення та часу мовлення.

В моделі правового регулювання зв'язку головною є ідея рівного, без дискримінації, права на доступ до інформації. Ця модель відображає історичну роль держави в полегшенні комунікації між гро­мадянами за допомогою поштової служби, телефону і телеграфу. Вона пов'язана з універсальним характером комунікаційних служб, які роз­глядають як суспільні установи, доступні для всіх громадянам. Згід­но з цим принципом держава не може заборонити певним категоріям людей користуватися автострадами чи телефонами. Тому режим регулювання зорієнтований не на зміст інформації, а передусім, на ефек­тивне будівництво та експлуатацію підприємств із надання цих по­слуг, модернізацію їх обладнання та інфраструктури.

Подібна модель реалізована і в національному законодавстві. Наприклад, згідно з нормами ч. 1 ст. 6 Закону України "Про телекомунікації” одним з принципів діяльності у сфері телекомунікації є "до­ступ споживачів до загальнодоступних телекомунікаційних послух, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політично­му, економічному та громадському житті".

 

 


2. Міжнародно-правові основи регулювання телекомунікацій

Розвиток національної системи телекомунікацій неможливий без інтеграції у глобальні телекомунікаційні мережі та ефективної міжнародної співпраці в цій сфері. За ст. 72 Закону України «Про телекомунікації» основними напрямами міжнародні співпраці у сфері телекомунікацій є:

укладання міжнародних договорів;

участь у роботі міжнародних організацій;

участь у реалізації міжнародних проектів, пов'язаних із створенням глобальної і регіональних телекомунікаційних мереж з урахуванням інтересів національної безпеки України;

гармонізація стандартів, норм і правил з міжнародними стандартами, рекомендаціями, нормами і правилами, які стосуються вимог до технічних засобів і телекомунікаційних мереж, взаємодії операторів телекомунікацій, використання обмежених ресурсів, якості і видів телекомунікаційних послуг.

Основні заходи міжнародної співпраці у сфері телекомунікацій Україна здійснює у межах Міжнародного союзу електрозв'язку, членом якого вона є з 1994 р. та в рамках європейських і регіональних організацій зв'язку і телекомунікацій. Крім того, в рамках Світової організації торгівлі (СОТ) питання регулювання ринку телекомуні­кацій розглядаються в Раді торгівлі послугами СОТ. Представлення інтересів України у цих міжнародних організаціях покладено на Ад­міністрацію зв'язку та радіочастот України, функції якої виконує Мі­ністерство транспорту і зв’язку України.

Правовою основою діяльності Міжнародного союзу електрозв’язкує такі міжнародно-правові акти, як Конвенція Міжнародного союзу електрозв’язкута Статут Міжнародного союзу електрозв’язку, які були підписані Україною 22 грудня 1994 р. і ратифіковані в липні 1994 р.

Керівні органи Міжнародного союзу електрозв'язку складаються з Повноважної Конференції, яка є вищим органом Союзу, і Ради, яка діє від імені Повноважної Конференції та виконує її функції у періоди між проведенням засідань останньої та всесвітніх конференцій з між­народного електрозв'язку. Функції виконавчого органу Союзу вико­нує Генеральний секретаріат.

До структури Міжнародного союзу електрозв'язку належать також:

Сектор радіозв’язку, в т. ч. всесвітні і регіональні конференції радіозв'язку, асамблеї радіозв'язку і Радіорегламентарний комітет;

Сектор стандартизації електрозв’язку, у т. ч. всесвітні й регіональні конференції із стандартизації електрозв’язку;

Сектор розвитку електрозв'язку, у т. ч. всесвітні і регіональні конференції з розвитку електрозв'язку.

Основними цілями діяльності Міжнародного союзу електрозв'язку, що визначені ст. 1 його Статуту, є:

розподіл радіочастотного спектра, виділення радіочастот і реєстрація присвоєних радіочастот та відповідних позицій на ор­біті геостаціонарних супутників так, щоб уникнути шкідливих перешкод між радіостанціями різних країн;

координація зусиль, спрямованих на усунення шкідливих перешкод між радіостанціями різних країн і на поліпшення використання спектра радіочастот і орбіт геостаціонарних супутників для служб радіозв'язку.

Для виконання зазначених цілей Союз, окремі його підрозділи або відповідні міжнародні конференції можуть ухвалювати рішення, вно­сити зміни до чинних міжнародних угод та регламентів і заохочувати країни-члени до підписання нових міжнародних угод.

Безпосередньо питання електрозв'язку (розподіл радіочастотного ресурсу, відповідні заходи з присвоєння і реєстрації радіочастот, усунення перешкод, взаємодію між операторами телекомунікацій різних країн та пов'язані з цим технічні стандарти) визначаються так звани­ми Адміністративними регламентами:

Регламентом міжнародного електрозв'язку;

Регламентом радіозв'язку.

За правилами, що визначені цими регламентами, створюються багатосторонні регіональні та двосторонні міжнародні угоди й національні нормативно-правові акти у сфері зв'язку й телекомунікацій. Зокрема, згідно з умовним територіально-адміністративним розподілом Міжнародного союзу електрозв'язку, Україна належить до Району 1.

Ще один аспект міжнародно-правого регулювання телекомунікацій - міжнародна торгівля послугами, зокрема, й телекомунікаційни­ми, основні принципи якої визначаються нормами Генеральної уго­ди з торгівлі послугами 1994 р. (ГАТС), яка є невід'ємною частиною багатосторонніх торговельних угод СОТ.

Основним завданням ГАТС є укладення багатостороннього зве­дення принципів і правил торгівлі послугами з метою розширення та­кої торгівлі на умовах гласності і подальшої лібералізації.

Основними загальними правилами ГАТС є режим найбільшого сприяння та національний режим заходів з регулювання торгівлі телекомунікаційними послугами.

Режим найбільшого сприяння в контексті ГАТС (ст. II) полягає в тому , що в рамках дії положень ГАТС кожен її член повинен надати негайно і безумовно для послуг і постачальників послуг будь-якого іншого члена угоди режим, не менш сприятливий, аніж той, який він надає для таких самих послуг або постачальників послу г будь-якої іншої країни.

Національний режим у цьому разі (ст. XVII ГАТС) передбачає зобов'язання країн членів у секторах, що визначені в їхніх специфічних зобов'язаннях, надавати послу гам і постачальникам послуг будь-якого іншого члена щодо всіх заходів, які стосуються поставки послуг, режим, не менш сприятливий, за той. який він надає таким са­мим своїм послугам або постачальникам послуг.

 

 


3. Правове регулювання використання радіочастот

Одним із важливих аспектів регулювання діяльності засобів те­лекомунікації та електронних засобів масової інформації є розподіл і присвоєння радіочастот та контроль за використанням радіочастот­ного ресурсу.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про радіочастотний ресурс України", радіочастотний ресурс - це частина радіочастотного спектра, придатна для передавання та приймання електромагнітної енергії раді­оелектронними засобами, яку можна використовувати на території України та за її межами відповідно до законів України та міжнарод­ного права, а також на виділених для України частотно-орбітальних позиціях.

Надання права на користування радіочастотним ресурсом реалі­зується за допомогою триступеневої процедури.

На першому етапі здійснюється розподіл смуг радіочастот, тоб­то регламентування відповідним записом у Національній таблиці розподілу смуг радіочастот України використання певної заданої смуги радіочастот однією чи кількома радіослужбами.

На другому, відповідно до розподілу смуг радіочастот, здійсню­ється виділення радіочастот - надання відповідним записом у Плані використання радіочастотного ресурсу України права використовувати певні смуги радіочастот для застосування в Україні визначених цим Планом радіотехнологій.

Нарешті, третім етапом є присвоєння смуг та номіналів радіочас­тот - реєстрація дозволу на експлуатацію радіоелектронних засо­бів і випромінювальних пристроїв у реєстрі присвоєнь смуг, номі­налів радіочастот з визначенням смуги, номіналу радіочастот, пара­метрів випромінювання та умов експлуатації конкретного радіоелек­тронного засобу.

Згідно зі ст. 5 Закону "Про радіочастотний ресурс України", всі користувачі радіочастотного ресурсу України залежно від напрямів його використання поділяються на дві категорії: спеціальні користувачі та загальні користувачі.

До спеціальних користувачів радіочастотного ресурсу України належать:

- підрозділи і організації Міністерства оборони України, Служ­би безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформа­ції України, Міністерства внутрішніх справ України та ін.;

Міністерства транспорту України в частині застосування радіоелектронних засобів об’єднаної цивільно-військової систе­ми організації повітряного руху України та забезпечення по­льотів і в частині застосування радіоелектронних засобів Дер­жавною спеціальною службою транспорту.

Всі інші користувачі радіочастотного ресурсу належать до катего­рії загальних користувачів, які поділяються на три групи:

суб'єкти господарювання, які користуються радіочастотним ресурсом України для надання телекомунікаційних послуг, за винятком розповсюдження телерадіопрограм;

суб'єкти господарювання, які здійснюють розповсюдження телерадіопрограм із застосуванням власних або орендованих радіоелектронних засобів:

технологічні користувачі і радіоаматори - юридичні чи фізич­ні особи, які користуються радіочастотним ресурсом України без надання телекомунікаційних послуг.

За використання радіочастотного ресурсу стягується плата, яка розраховується відповідно до ставок, затверджених Кабінетом Міністрів України, щомісячно за кожен 1 Мгц радіочастот у кожному окремому регіоні.

Органами, що безпосередньо здійснюють управління та контроль за користуванням радіочастотним ресурсом України, є:

Генеральний штаб Збройних Сил України, який здійснює ви­ділення радіочастот, надання дозволів на користування раді­очастотним ресурсом та контроль за дотриманням законодав­ства в цій галузі спеціальними користувачами;

Національна комісія з питань регулювання звязку (НКРЗ). Державна інспекція зв’язку (ДІЗ) та Український державний центр радіочастот (УДЦР), які виконують функції щодо ви­ділення радіочастот, ліцензування та контролю за діяльністю загальних користувачів.

Основними нормативно-правовими актами, що безпосередньо ви­значають розподіл радіочастотного ресурсу, є Національна таблиця розподілу радіочастотта План використання радіочастотного ресур­су України.

Національна таблиця розподілу смуг радіочастот України є нормативно-правовим актом що регламентує розподіл смуг радіочас­тот радіослужбам в Україні та визначає смуги радіочастот спеціаль­ного й загального користування.

Цю Таблицю розробляє Міністерство транспорту і зв'язку Укра­їни за участю Національної комісії регулювання зв’язку (НКРЗ), Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Ге­нерального штабу Збройних Сил України, інших заінтересованих органів державної влади на основі Регламенту радіозв’язку Між­народного союзу електрозв'язку та затверджу є Кабінет Міністрів України.

Радіочастотний ресурс України використовується за Планом використання радіочастотного ресурсу України, який складають відповідно до Національної таблиці розподілу радіочастот з урахуван­ням рекомендацій Міжнародного союзу електрозв'язку. Європейської конференції адміністрацій пошт та електрозв'язку (СЕПТ) та пропо­зицій зацікавлених органів державної влади, громадських організа­цій і суб'єктів господарської діяльності - користувачів радіочастот­ного ресурсу України

 

 


4. Регулювання ринку телекомунікацій

Закон України "Про телекомунікації" (ст. 1) визначає телекому­нікації, або електрозв’язок, як передавання, випромінювання та або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.

Суб'єктами інформаційної діяльності в галузі телекомунікації є оператори та провайдери телекомунікацій.

Оператор телекомунікації це - суб'єкт господарювання, який має право на діяльність у сфері телекомунікації із правом на технічне об­слуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж;

Провайдер телекомунікаціїі суб'єкт господарювання, який має право на діяльність у сфері телекомунікації без права на технічне обслуговування та експлуатацію телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку;

Органом регулювання у сфері телекомунікацій за ст. 17 Закону України "Про телекомунікації" визначається Національна комісія з пи­тань регулювання зв'язку України. Основними засобами державно­го регулювання у сфері телекомунікації є: нагляд за ринком телекомунікації, ліцензування діяльності у сфері телекомунікації, ви­значення принципів взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж, визначення основ розвитку та надання загальнодоступних теле­комунікаційних послуг, регулювання тарифів і розподіл номерно­го ресурсу.

Нагляд за ринком телекомунікації здійснюється шляхом:

контролю за якістю телекомунікаційних послуг;

перевірки додержання ліцензійних умов операторами, провай­дерами телекомунікацій;

контролю за додержанням суб'єктами ринку телекомунікація законодавства, стандартів та інших нормативних актів у сфе­рі телекомунікацій.

Ліцензування у сфері телекомунікаціїі передбачає такі дії НКРЗ, як: видача, переоформлення, продовження терміну дії, визнання недій­сними, анулювання ліцензій, видача копій і дублікатів ліцензій, ве­дення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додер­жанням ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення пору­шень ліцензійних умов;

Згідно зі ст. 43 Закот України "Про телекомунікації", ліцензуван­ню підлягають такі види діяльності у сфері телекомунікацій:

надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом тех­нічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку;

надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мере­жі з правом технічного обслуговування і надання в користу­вання каналів електрозв'язку;

надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв’язку;

У ліцензії на здійснення діяльності у сфері комунікацій зазнача­ється конкретний вид діяльності, строк дії ліцензії, який установлюється НКРЗ, але не менш ніж п'ять років, та зазначається територія, на якій здійснюється діяльність у сфері телекомунікацій на підставі цієї ліцензії.

Ефективне функціонування всієї системи електричного зв'язку України неможливо без взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж, що належать різним операторам телекомунікацій. Під взаємоз'єднанням телекомунікаційних мереж розуміють установ­лення фізичного та/або логічного з'єднання між різними телеко­мунікаційними мережами з метою забезпечення можливості спо­живачам безпосередньо або опосередковано обмінюватись інфор­мацією.

Запобігання зловживанням окремих операторів телекомунікації та забезпечення функціонування всієї системи зв'язку одним із напрямків державного регулювання ринку телекомунікації є визначен­ня принципів взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж.

За ст. 57 Закону України "Про телекомунікації", технічні, органі­заційні та економічні умови взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж операторів телекомунікації, а також розрахункові такси за доступ до цих мереж мають бути предметом договору між операторами те­лекомунікації то взаємопідключаються.

Держава визначає основи розвитку та надання загальнодоступ­них телекомунікаційних послуг, загальна мета яких полягає у наданні громадянам України, за регульованими державою тарифами, можли­вості задовольняти власні потреби в телекомунікаційних послугах, ви­значених цим Законом, повноцінно браги участь у політичному, еко­номічному та громадському житті суспільства.

До загальнодоступних телекомунікаційних послуг (ст. 62 Закону України "Про телекомунікації") належать:

підключення кінцевого обладнання споживача до телекомуніка­ційних мереж загального користування (універсальний доступ);

послуги фіксованого телефонного зв'язку в межах зони нумерації (місцевий телефонний зв'язок);

виклик служб екстреної допомоги;

послуги довідкових служб і зв'язку за допомогою таксофонів.

Загальнодоступними телекомунікаційними послугами є:

дзвінки з телекомунікаційних мереж фіксованого телефонного на телекомунікаційні мережі рухомого (мобільного) зв'язку;

послуги, що надаються з використанням безпроводового доступу.

Ще один напрям регулювання ринку телекомунікацій - регулю­вання тарифів. За загальним правилом тарифи на телекомунікаційні послуги встановлюють оператори, провайдери телекомунікацій само­стійно, але при цьому вони повинні враховувати встановлені законо­давством принципи регулювання тарифів, зокрема:

базування розрахунків тарифів на собівартості цих послуг з урахуванням отримання прибутку;

недопущення встановлення демпінгових або дискримінаційних цін з боку окремих операторів, провайдерів телекомунікацій;

стягнення почасової плати за фактичний час отримання спо­живачем телекомунікаційних послуг.

Важливим аспектом регулювання ринку телекомунікацій є формування та розподіл номерного ресурсу. Відповідно до норм Закону України "Про телекомунікації'' (статті 69, 70) формування та розподіл номерного ресурсу здійснюються на основі того, що номер­ний ресурс є технічно обмеженим.

Розроблення та реалізацію технічної політики у формуванні но­мерного ресурсу здійснює Мінтрансв'язку, затверджуючи Національ­ний план нумерації України, що розробляється згідно з міжнарод­ними вимогами.

Відповідно до Національного плану нумерації, НКРЗ здійснює розподіл, присвоєння, облік номерного ресурсу, видачу та скасуван­ня дозволів, нагляд за його використанням.

Номерний ресурс надається оператору телекомунікацій на тер­мін дії відповідної ліцензії для використання без права передачі ін­шим особам, крім випадків вторинного розподілу відповідно до зако­нодавства, на підставі дозволу, що надається НКРЗ.

 

 


5. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації

Основним органом державної влади, що здійснює регулювання у сфері телекомунікацій є Національна комісія з питань регулювання зв'язку України Згідно зі ст. 17 Закону України "Про телекомунікації", НКРЗ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, який є підконтрольний Президенту Укра­їни.

Основними завданнями НКРЗ є такі:

- проведення єдиної державної політики регулювання в галузі зв'язку;

здійснення державного регулювання та нагляду в галузі зв'язку з метою максимального задоволення попиту споживачів на послуги зв'язку;

забезпечення ефективного користування радіочастотним ресурсом України і функціонування ринку телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв'язку на основі збалансування інтересів суспільства, операторів та користувачів цих послуг;

сприяння розвитку конкуренції та підприємництва, забезпе­чення однакових умов діяльності суб'єктів усіх форм влас­ності, вдосконалення механізмів регулювання ринкових від­носин у галузі зв’язку.

Комісія складається із голови та семи членів, яких призначає на посади та припиняє їх повноваження на цих посадах Кабінет Міністрів України.

Голова і члени Комісії призначаються на посаду строком на п'ять років. Ні голова, ні жоден член Комісії не можуть обіймати посаду більше ніж десять років сумарно.

Законодавством визначені вимоги до голови і членів Комісії: вік - не старше 65 років, вища освіта, наявність практичною й управлінського досвіду, стаж роботи в галузі зв'язку не менше чотирьох років.

Установлено також вимоги до несумісності роботи у складі НКРЗ з певними видами діяльності. Так, голова і члени Комісії не можуть бути власниками корпоративних прав операторів телекомунікації і поштового зв'язку, виробників телекомунікаційного обладнання, діяльність яких відповідно до закону регулюється Комісією, отримува­ти від них фінансову або матеріальну винагороду та допомогу чи обі­ймати будь-яку посаду, в тому числі на громадських засадах.

Формою роботи НКРЗ є засідання, які вона уповноважена проводити за наявності щонайменше п'яти її членів. Засідання проводяться у формі відкритих або закритих слухань. За результатами засі­дань ухвалюються рішення.

Безпосередньо порядок роботи цієї Комісії визначається Регламентом національної комісії регулювання зв'язку України, за нормами якого (п. 4. 19) на засіданнях НКРЗ, відповідно до її компетен­ції та вимог законодавства, розглядаються такі питання;

затвердження нормативно-правових актів та нормативних ак­тів із питань, що належать до компетенції НКРЗ, затверджен­ня змін до Регламенту НКРЗ.

ліцензування та реєстрація у сферах надання телекомунікаційннх послуг, послуг поштового зв’язку, а також користування радіочастотним ресурсом України;

розподіл і присвоєння номерного ресурсу, видача і скасуван­ня дозволів на використання номерного ресурсу;

застосування в установленому законодавством порядку санкцій за порушення законодавства про телекомунікації до суб'єктів ринку телекомунікацій, послуг поштового зв'язку та користу­вачів радіочастотного ресурсу;

тарифного регулювання у сфері телекомунікацій, на послуги поштового зв'язку, установлення розрахункових такс за до­ступ до телекомунікаційних мереж операторів телекомунікацій, плати за видачу дозволів на експлуатацію;

досудове вирішення спорів між операторами, провайдерами телекомунікацій щодо взаємоз'єднання телекомунікаційних мереж.

Частина функцій НКРЗ виконується через підпорядковані йому Державну інспекцію зв'язку (ДІЗ) та державне підприємство "Український державний центр радіочастот” (УДЦР).

Категорія: Інформаційне право (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter