Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Юридична енциклопедія (Злочин)

Презумпція невинуватості. Обставини, що виключають злочинність діяння

В силу ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. В цьому і полягає зміст презумпції невинуватості. Підозрюваний чи обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Тягар доказування обвинувачення та спростування доказів захисту підозрюваного або обвинуваченого лежить на стороні обвинувачення.

З презумпції невинуватості випливає, що всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Через це суд при винесенні вироку зобов’язаний обґрунтувати свій висновок про винність особи лише конкретними доказами, котрі були одержані з встановлених законом джерел і досліджені судом з дотриманням усіх правил кримінального судочинства.

Обвинувальний вирок, який ґрунтується на припущеннях, повинен скасовуватися. Під припущеннями розуміють висновки суду, які не повною мірою підтверджені зібраними у справі доказами. Якщо доказів пред'явленого обвинувачення недостатньо, суд повинен винести виправдовувальний вирок.

Недотримання правил, які складають зміст презумпції невинуватості, є суттєвим порушенням кримінально-процесульного закону.

Законодавством України передбачений перелік обставин, які виключають злочинність діяння, а значить, і кримінальну відповідальність:

— необхідна оборона;

— уявна оборона;

— затримання особи, що вчинила злочин;

— крайня необхідність;

— фізичний або психічний примус;

— виконання наказу або розпорядження;

— діяння, пов'язане з ризиком;

— виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.


Наведемо визначення зазначених обставин.

Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність.

Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.

Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту.

Уявною обороноювизнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання. Уявна оборона виклю­чає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випад­ках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.

Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помил­ковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захис­ту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони. Якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.

Затримання особи, що вчинила злочин. Не визнаються злочин­ними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не бу­ло допущено перевищення заходів, необхідних для затримання та­кої особи.

Перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обста­новці затримання злочинця.

Крайня необхідність. Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої не­обхідності.

Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіян­ня шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищен­ня меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, юна не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Фізичний або психічний примус. Не є злочином дія або безді­яльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтере­сам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками.

Питання про кримінальну відповідальність особи за заподіян­ня шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо ця особа зазнала фізичного примусу, внаслідок якого вона зберігала можливість керувати своїми діями, а також психічного примусу, вирішується відповідно до положень статті 39 КК.

Виконання наказу або розпорядження. Дія або бездіяльність особи, що заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, виз­нається правомірною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного наказу або розпорядження. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чин­ному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмови­лася виконувати явно злочинний наказ або розпорядження. Осо6а, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпоряд­ження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах. Якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлюва­ти злочинного характеру наказу чи розпорядження, то за діяння, вчинене з метою виконання такого наказу чи розпорядження, відповідальності підлягає тільки особа, що віддала злочинний на­каз чи розпорядження.

Діяння, пов'язане з ризиком. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), яке заподіяло шкоду правоохоронюваним інтере­сам, якщо це діяння було вчинене в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети. Ризик визнаєть­ся виправданим, якщо мету, що була поставлена, не можна було досягти в даній обстановці дією (бездіяльністю), не поєднаною з ризиком, і особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховува­ла, що вжиті нею заходи є достатніми для відвернення шкоди пра­воохоронюваним інтересам. Ризик не визнається виправданим, якщо він завідомо створював загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій.

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкрит­тя злочинної діяльності організованої групи чи злочинної ор­ганізації. Не є злочином вимушене заподіяння шкоди правоохоро­нюваним інтересам особою, яка відповідно до закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи зло­чинній організації з метою попередження чи розкриття їх злочин­ної діяльності. Ця особа підлягає кримінальній відповідальності лише за вчинення у складі організованої групи чи злочинної ор­ганізації особливо тяжкого злочину, вчиненого умисно і поєдна­ного з насильством над потерпілим, або тяжкого злочину, вчине­ного умисно і пов'язаного з спричиненням тяжкого тілесного ушкодження потерпілому або настанням інших тяжких або особ­ливо тяжких наслідків. Але слід пам'ятати, що за такий злочин особа не може бути засуджена до довічного позбавлення волі, а по­карання у виді позбавлення волі не може бути призначене їй на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за цей злочин.

Категорія: Юридична енциклопедія (Злочин)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter