Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Конституційне право (Семінари)

Поняття і особливості конституційних норм

Структура норми конституційного права

Класифікація конституційних норм

Правові позиції Конституційного Суду України

Нормативні акти органів виконавчої влади

 

 

Поняття і особливості конституційних норм


Первинним елементом системи конституційного права України є конституційно-правова норма (від лат. norma - керівний початок, правило, зразок). Норми конституційного права, будучи складовими системи конституційного права, відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі загалом.

Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О. І. Степанюк. Аналізуючи юридичну природу конституційно-правових норм, вчений дійшов висновку, що під цією категорією слід розуміти прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило, що опосередковано через поведінку людини регулює політичні відносини, які виникають у процесі організації та здійснення публічної влади, а також відносини цієї влади з громадянином. В. Ф. Мелащенко розумів під конституційно-правовими нормами встановлені чи санкціоновані Українською державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин у процесі здійснення повновладдя народу України. На думку Ю. М. Тодики конституційно-правові норми - це загальнообов'язкові правила поведінки, встановлені чи санкціоновані державою для охорони і регулювання державно-правових відносин, які реалізуються через права і обов'язки суб'єктів правовідносин і забезпечуються примусовою силою держави. Схожої точки зору притримуються й Інші правознавці.

Тривалий час, категорія "норма права" існувала в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і виключним суб'єктом нормотворення державу. Досвід конституційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість такого підходу. На сьогодні пріоритетними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні також визнаються народ України, Українська держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 p., на якому громадяни України проголосували за підтвердження вищої юридичної сили Акта проголошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Радою Української РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості з боку Українського народу та законодавчого органу держави. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією. Учасниками конституційної нормотворчості є і суб'єкти місцевого самоврядування, що уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення. Наведені положення слід враховувати під час визначення "поняття норми конституційного права".

Отже, норма конституційного права - це формально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.

 

 


Структура норми конституційного права


Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох її елементів: гіпотези, диспозиції та санкції в їх трьох модифікаціях: "гіпотеза - диспозиція - санкція", "гіпотеза - диспозиція", "диспозиція".

Гіпотеза норми конституційного права - це елемент структури норми, що визначає умови правила вольової поведінки та діяльності, які виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі. Через гіпотезу норма конституційного права, абстрактне правило поведінки, конкретизується щодо часу, місця, обставин і кола суб'єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези конституційно-правової норм містяться в статтях 29, 80, 82, 87, 111 та інших Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визначає, що Президент України може бути усунений з поста парламентом у порядку Імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Тобто ця конституційна норма дія лише щодо Президента України за умови здійснення ним державного або іншого злочину.

Диспозиція норми конституційного права - це елемент ТІ структури, що визначає саму модель правила вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права (незалежно від їх волі) й містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. Зокрема, ч. 2 ст. 117 визначає: "Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України".

Санкція норми конституційного права - це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб'єктів конституційного права. Санкції норм конституційного права містяться в статтях 56, 60,62, 81,111 та інших Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми конституційного права мають санкції.

Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що норма конституційного права має три модифікації: "гіпотеза - диспозиція - санкція", "гіпотеза - диспозиція", "диспозиція", - не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а насамперед регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; нормам конституційного права не завжди тотожні статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об'єктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може вмішувати кілька конституційно-правових норм. 

 

 


Класифікація конституційних норм


Класифікація норм конституційного права - це розподіл їх на групи в залежності від того чи іншого критерію. Вона проводиться з метою більш глибокого і повного проникнення в їх природу і зміст; волю законодавця; дає змогу виявити функціональні зв'язки правових норм та їх субординацію; допомагає вдосконалювати механізм ре-алізації таких норм.

Передовсім, норми конституційного права класифікуються за предметом правового регулювання. Відповідно до основних складових елементів предмета конституційно-правового регулювання можна виділити групи норм конституційного права, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини і утворюють інститути конституційного права. Тобто класифікація норм конституційного права загалом співпадає з класифікацією інститутів конституційного права.

За змістом слід виділяти норми, що регулюють основи конституційного ладу України, громадянство в Україні, права, свободи та обов'язки людини й громадянина в Україні, форми безпосередньої демократії в Україні, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, та ін.

За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми конституційного права-це абсолютно визначені норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України "Референдум не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії". Диспозитивні норми конституційного права-це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конституційного права, наприклад: "Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією" (ч. 1 ст. 72).

За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми. Матеріальні норми конституційного права - це норми, що містять установи, права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: "В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування".

Процесуальні норми конституційного права - це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні норми, на відміну від матеріальних, містять виключно конкретні правила поведінки для чітко визначеного кола суб'єктів конституційного права. Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру складення присяги перед вступом на посаду народного депутата України.

Норми конституційного права класифікуються за їх юридичною силою. Найвищу юридичну силу мають норми, виражені насамперед у Конституції України, вищу юридичну силу мають норми законів, а також акти безпосередньо наділені силою закону: конституційні нормативно-правові акти Верховної Ради України, Конституційного Суду України. Інші акти є підзаконними: нормативні акти Президента України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місцевого самоврядування.

 

 


Правові позиції Конституційного Суду України


Термін ”правові позиції” Конституційного Суду України в законодавстві України не передбачений, але сьогодні він досить часто вживається у рішеннях, висновках і ухвалах Конституційного Суду України у випадку посилання на аргументи, що їх Конституційний Суд використовував у раніше прийнятих актах. Вживається він і у так званих збірниках правових позицій Конституційного Суду України. Крім того, вказаний термін є загальновизнаним у науці конституційного права, хоча й тлумачиться різними вченими по-різному.

Результатом діяльності Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції є його рішення і висновки у конкретних справах. Проте неабияке значення для правозастосування має не лише кінцевий результат розгляду Судом справ, віднесених до його компетенції, а й з‘ясування засад, з яких він виходив при прийнятті відповідних актів, його аргументації, мотивування ним своїх рішень. Важливою є позиція, тобто точка зору, думка, Конституційного Суду України з тих проблем, які ним розглядалися.

Тому під правовими позиціями Конституційного Суду розуміють не лише остаточний варіант його рішення (в широкому розумінні), але і систему правових аргументів, які використовувалися для його обґрунтування, уявлення Суду про сутність розглядуваної ним проблеми і висновки, до яких він приходив під час її вирішення.

По суті, правові позиції Конституційного Суду України є формою і результатом інтерпретації ним Конституції і законів України. При цьому така інтерпретація здійснюється не лише в межах конституційного провадження щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України, але і в справах про конституційність правових актів, а також при здійсненні Конституційним Судом інших своїх повноважень.

Правовими позиціями можна вважати не всі положення актів Конституційного Суду України. Правовими позиціями можна вважати тільки ту частину рішення чи висновку Конституційного Суду України, в якій міститься правовий висновок, викладається правове розуміння Конституційним Судом положень чи принципів, встановлених у Конституції та законах України. Також правовими позиціями Конституційного Суду України є лише ті положення його актів, в яких розкривається неявний, неочевидний смисл правової норми чи положення закону. Так, не можна назвати правовою позицією Конституційного Суду України ту частину його рішення, в якій дослівно або іншими словами передаються положення Конституції чи закону України.

Правові позиції, що викладені у рішеннях і висновках Конституційного Суду України, є обов’язковими і для нього самого. Це означає, що при прийнятті наступних рішень Конституційний Суд України повинен враховувати правові позиції, викладені ним у раніше прийнятих чинних актах. Тобто Суд є зв’язаним своїми попередніми рішеннями, а його правові позиції не повинні бути суперечливими.

 

 


Нормативні акти органів виконавчої влади


Однією з багатьох функцій, покладених на міністерства, інші центральні органи виконавчої влади (далі-міністерства), є прийняття ними нормативно-правових актів на підставі й на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, обов’язкових до виконання на території України.

За юридичною термінологією нормативно-правовий акт є офіційним письмовим документом, який приймається уповноваженим органом, установлює, змінює або скасовує норми права.

Нормативно-правові акти міністерств поширюються, як правило, на сферу діяльності міністерства або на всіх громадян та юридичних осіб. На відміну від правових актів індивідуального значення (вирок суду, наказ директора тощо) нормативно-правові акти мають найбільш загальний характер та спрямовані на врегулювання певного виду суспільних відносин і застосовуються неодноразово.

Статтею 117 Конституції України закріплено, що нормативно - правові акти міністерств підлягають державній реєстрації в порядку, установленому законом.

Категорія: Конституційне право (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter