Поняття, структура та види кримінально-правових норм

(Вступ до кримінального права)


Т. В. Кленова визначає кримінально-правові норми як законодавчо оформлені правила правомірної поведінки, що відрізняються особливою імперативністю вираження державної волі та тим, що призначені для регулювання відносин між громадянами та державою в особі правозастосовчих органів, пов’язаних з фактами кримінально-протиправного діяння, покарання, а також звільнення від кримінально-правової відповідальності та покарання.

Традиційно до структури будь-якої правової норми відносяться гіпотеза (в якій зазначається, за яких обставин норма вступить у дію), диспозиція (у якій формулюється правило поведінки, права і обов’язки) та санкція (у якій встановлюються заходи державного примусу, що застосовуються при її порушенні). Відтак, Р. А. Сабітов та А. В. Наумов вважають, що будь-яка правова норма, в тому числі й кримінально-правова, містить у собі три необхідні компоненти: гіпотезу (яка описує умови, за яких поведінка суб’єкта буде мати кримінально-правове значення та можуть настати кримінально-правові наслідки), диспозицію (модель необхідної, дозволеної або забороненої поведінки) і санкцію (що містить вказівку на кримінально-правові наслідки зазначеної у диспозиції поведінки). П. Л. Фріс підкреслює, що у кримінальному законодавстві гіпотези у своїй більшості включені в диспозиції правових норм, будучи одночасно їх складовими. Загальною гіпотезою для кожної правової норми Особливої частини КК України виступає норма ст. 2 «Підстава кримінальної відповідальності» КК України, яка встановлює загальні підстави кримінальної відповідальності. Гіпотеза передбачає юридичний факт, що породжує кримінально-правові відносини, а саме: ознаки злочину як підстави кримінальної відповідальності. Диспозиція припису є владні повноваження суду щодо обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, тобто щодо покладання на винного кримінальної відповідальності чи звільнення від неї або її пом’якшення. У такому розумінні ознаки і гіпотези, і санкції знаходять своє закріплення не тільки в статтях Особливої частини КК України, а й у відповідних статтях Загальної частини України. Норма кримінального права у своєму бутті єдина. Норма Особливої частини кримінального права діє і застосовується лише у єдності й сукупності із нормами Загальної частини. І навпаки. Таких, як і норм його Особливої частини кримінального законодавства, просто не існує. Приписи ж Загальної частини кримінального законодавства доповнюють зміст відповідних статей його Особливої частини, утворюючи цілісний регулятор суспільних відносин – норму кримінального права.

Диспозиції в кримінально-правових нормах Особливої частини КК України описують стандарти заборонної (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, а інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах «Загальної частини КК України». Диспозиції в Особливій частині КК України побудовані за принципом логічної норми.

В залежності від опису ознак складу конкретного злочину розрізняються чотири види диспозиції:

  • проста  (лише називає склад злочину але не розкриває його змісту) (наприклад, ч. 1 ст. 125 «Умисне легке тілесне ушкодження», ч. 1 ст. 146 «Незаконне позбавлення волі або викрадення людини», ст. ст. 178 «Пошкодження релігійних споруд чи культових будинків», 302 «Створення або утримання місць розпусти і звідництво», 335 «Ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу», 336 «Ухилення від призову за мобілізацією» КК України).;
  • описова  (дається опис основних ознак злочину, називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст. (наприклад, ч. 1 ст. 127 «Катування», ч. 1 ст. 185 «Крадіжка», ч. 1 ст. 186 «Грабіж», ч. 1 ст. 187 «Розбій», ч. 1 ст. 189 «Вимагання» КК України);
  • відсильна  (містять посилання до ознак другого кримінального карного діяння, передбаченого відповідною статтею того самого кримінального закону. Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає в першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті) (наприклад, ст. 403 «Невиконання наказу»,ст. 435 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею», ст. 445 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала» КК України);
  • бланкетна  (відсилає (посилається) других законів, нормативних або других актів (інструкцій, статутів, положень, наказів, правил тощо). Бланкетна диспозиція лише називає сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів) (наприклад, ст. 421 «Порушення статутних правил внутрішньої служби», ст. 435 «Незаконне використання символіки Червоного Хреста, Червоного Півмісяця, Червоного Кристала та зловживання нею» КК України).

Санкція – це та частина норми, яка вміщує вказівку на конкретні види і міри покарання за скоєне передбаченого диспозицією злочину. Санкція як структурна частина статті Особливої частини КК України використовується для визначення виду і розмірів покарання. Санкції бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні.

За способом конструювання розпізнають три види таких санкцій:

  • відносно визначені санкції з максимумом покарання;
  • відносно визначені санкції з мінімумом покарання;
  • відносно визначена санкція з максимумом і мінімумом покарання.

Відносно визначена  санкція встановлює вид покарання, а також межі його розміру, в яких суд може призначити міру покарання за конкретний злочин, наприклад, ст. 116 «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», 117 «Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини» КК України та ін. Зазначені санкції досліджують у кримінальному праві, тому що, з одного боку, вони забезпечують суду простір під час призначення покарання з урахуванням індивідуальних особливостей злочину, а з іншого – обмежують таку самостійність вказаними в законі обмеженнями, не допускаючи свавілля.

Залежно від кількості основних покарань, визначених у санкціях, останні можна поділити на безальтернативні, які передбачають тільки один вид покарання за конкретний злочин, і альтернативні – передбачають два і більше видів покарань, що надає суду можливість обрати  не тільки конкретний вид покарання, а й визначити його розмір. 


Особлива частина містить норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримінального покарання можуть застосовуватися до осіб, які їх вчинили. всі норми Особливої частини поділяються на чотири види: 

1) забороняючі норми встановлюють ознаки злочину та передбачають вид і міру покарання за його вчинення. У них виражене те специфічне, що є в кожному посяганні, що відрізняє його від усіх інших. Не встановивши, що діяння передбачене якоюсь забороняючою нормою, його не можна взагалі оцінювати з точки зору кримінального закону; 

2) роз’яснюючі (або дефінітивні) норми – норми, які роз’яснюють зміст термінів і термінологічних зворотів, що стосуються окремих злочинів. Наприклад, ст. 401 «Поняття військового злочину» КК України визначає поняття військового злочину, родовий об’єкт військових злочинів, осіб, які можуть нести відповідальність за їх вчинення, називає умови звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вчинив військовий злочин. Роз’яснюючі норми доповнюють та розвивають інші кримінально-правові норми, не змінюючи їх змісту, сприяють встановленню забороняючих і стимулюючих норм. Кожна роз’яснююча норма тлумачить лише певну частину ознак, в яких виражається діяння, що підлягає кваліфікації; 

3) стимулюючі (або заохочувальні) норми – це норми, які заохочують громадян до бажаної поведінки для держави та суспільства. В Особливій частині КК України у 22 статтях містяться умови звільнення особи від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці (ч. 5 ст. 110-2 «Фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України»; ч. 2 ст. 111 «Державна зрада»; ч. 2 ст. 114 «Шпигунство»; ч. 3 ст. 175 «Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат»; ч. 4 ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів)»; ч. 4 ст. 212-1 «Ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; ч. 2 ст. 255 «Створення злочинної організації»; ч. 6 ст. 258 «Терористичний акт»; ч. 2 ст. 258-3 «Створення терористичної групи чи терористичної організації»; ч. 4 ст. 258-5 «Фінансування тероризму»; ч. 6 ст. 260 «Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань»; ч. 3 ст. 263 «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами»; ч. 4 ст. 265 «Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами»; ч. 4 ст. 289 «Незаконне заволодіння транспортним засобом»; ч. 4 ст. 307 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів»; ч. 4 ст. 309 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту»; ч. 4 ст. 311 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів»; ч. 5 ст 321 «Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів»; ч. 4 ст. 321-1 «Фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів»; ч. 5 ст. 354 «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації»; ч. 4 ст. 401 «Поняття військового злочину»; ч. 5 ст 447 «Найманство» КК України); 

4) виняткові (або обмежувальні) норми – це ті, які встановлюють винятки із загальних правил - передбачають випадки, коли кримінальна відповідальність не настає. В КК України є, принаймні, дві такі норми - ч. 2 ст. 385 «Відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків» та ч. 2 ст. 396 «Приховування злочину» КК України (випадки, коли не настає відповідальність за відмову від давання показань та за приховування злочину).  

Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter
Гість, залишиш коментар?
Ім'я:*
E-Mail:


Статистика
0  
Всього матеріалів 4269
0  
Всього коментарів 1
1  
Користувачів 23
Оновлення new
  • Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України
  • Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України.  Злочин визнається вчиненим на території
  • Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
  • Закон про кримінальну відповідальність, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище
  • Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
  • Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 (десять) днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим
  • Законодавство України про кримінальну відповідальність
  • Законодавство України про кримінальну відповідальність становить:  Кримінальний кодекс України , який ґрунтується на:  Конституції України; 
  • Структура (система) Кримінального кодексу України (КК України)
  • Кримінальний кодекс України складається з двох взаємопов’язаних частин: Загальної та Особливої, кожна з яких у свою чергу, складається із розділів, а
Наші партнери
Інформація
Голосування
Чи доводилося Вам стикатися з випадками корупцiї у ВНЗ?