Умови застосування видачі або передачі злочинця

(стаття 10 Кримінального кодексу України (КК України). Вступ до кримінального права)


Громадяни України, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на території України, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду. Україна може перейняти кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не ухвалено вирок, щодо громадян України та іноземців, які вчинили злочини за межами України і перебувають на території України, але які не можуть бути видані іноземній державі або у видачі яких відмовлено, якщо діяння, у зв’язку з яким запитується передача кримінального провадження, згідно з КК України визнається злочином.


Під екстрадицією особи, яка вчинила злочин, розуміють видачу або передачу такої особи однією державою (яку запитують), на території якої ця особа перебуває, іншій державі (яка запитує), на території якої було вчинено злочин або громадянином якої вона є

Вищезазначені положення передбачають два різновиди здійснення екстрадиції: 

  • видача особи, яка вчинила злочин, для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду;
  • передача особи для відбування покарання.

Аналіз положень ст. 10 «Вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за законодавством іноземної держави і перебувають на території України, та виконання вироків, винесених іноземними судами чи міжнародними судовими установами» КК України дозволяє дійти висновку, що: 

  • іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі (у разі подвійного громадянства – одній з відповідних держав), громадянами якої вони є; 
  • іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі, громадянами якої вони є, якщо така передача не передбачена міжнародними договорами України; 
  • особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не можуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна;
  • іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК України, можуть бути видані будь-якій іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності і віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнародними договорами України. Притягнення ж їх до відповідальності за КК України не виключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України; 
  • іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані будь-якій іноземній державі для відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України (зокрема, Європейська конвенція про видачу правопорушників, Європейська конвенція про передачу засуджених осіб, Конвенція про правову допомогу і правові відносини уміж іншими країнами про правову допомогу в кримінальних справах (наприклад, Договір між Україною та Республікою Індія про взаємну правову допомогу в кримінальних справах). 

Конституція України у ст. ст. 25, 26 передбачає гарантії, згідно яких «громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі; іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України; Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами». Водночас зазначене положення стосується лише національної, а не міжнародної юрисдикції. Щодо видачі зазначених осіб повноважному міжнародному суду, то вона можлива. КС України у абз. 2 п. 2.3.2 мотивувальної частини висновку у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду (справа про Римський Статут) від 11 липня 2001 р. № 3-в/2001 роз’яснив, що міжнародний кримінальний суд не може прирівнюватися до іноземного суду, оскільки створюється за участю та згідно з державами-учасницями на основі міжнародного, а не національного права. Отже, використані законодавцем слова «та віддання до суду» треба тлумачити обмежено, маючи на увазі випадки віддання лише до іноземного суду, що здійснює національну юрисдикцію. Треба також зазначити, що видача, а точніше, «передача» зазначених у ч. 1 ст. 10 «Вирішення питання про кримінальну відповідальність осіб, які підлягають кримінальній відповідальності за законодавством іноземної держави і перебувають на території України, та виконання вироків, винесених іноземними судами чи міжнародними судовими установами» КК України осіб до міжнародного суду можлива лише за умови приєднання України до відповідних установчих угод (конвенцій, статутів тощо) та прийняття на себе певних міжнародно-правових зобов’язань.

Порядок і умови передачі осіб, засуджених на території однієї Сторони, на територію іншої сторони для відбування призначеного їй покарання визначає Європейська Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983р., до якої Україна приєдналася 22 вересня 1995 р. Чинності для України Конвенція набула з 1 січня 1996 р. 

За правилами Конвенції, підставою передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має, є сукупність таких фактів: 

  • засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк, який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців; 
  • наявність у засудженої особи громадянства договірної держави; 
  • добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком чи станом здоров'я не здатна прийняти самостійне рішення; 
  • вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку.

Отже, видача осіб, які вчинили злочин, – заснована на міжнародних договорах, загальновизнаних принципах права та нормах національного права форма міжнародно-правової допомоги у кримінальних провадженнях, що надається державою, на території якої перебуває запитувана (обвинувачена чи засуджена) особа (запитуваною державою), державі, на території якої, громадянином якої або проти прав та свобод громадян якої чи її власних інтересів вона вчинила кримінальне правопорушення (запитуючій державі), і полягає у відданні обвинуваченого з метою сприяння забезпеченню належних умов для здійснення правосуддя по тій категорії справ, які належать до компетенції останньої (держави), або засудженого для приведення до виконання обвинувального вироку національного суду запитуючої держави, що набрав законної сили. Правова процедура екстрадиції закріплена у нормах глави 44 «Видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція)» КПК України.

Підставою видачі є вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є кримінально караним. Обов’язковою умовою видачі (як і передачі) є міжнародний договір, учасниками якого мають бути Україна і держава, яка запитує.

Так, 15 листопада 2006 р. ВР України ратифікувала своїм законом Угоду про незаконний обіг на морі, укладену на виконання ст. 17 Конвенції ООН про боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів та психотропних речовин (ETS N 156). Законом було проголошено: «Україна заявляє, що, діючи як інтервенуюча Держава, вона здійснюватиме таку інтервенцію за умови, що особи, які мають її громадянство та були передані Державі прапору згідно зі статтею 15 Угоди і там засуджені за відповідне правопорушення, матимуть можливість бути переданими назад в Україну для відбування призначеного покарання» 

На вимогу забезпечення конституційних гарантій іноземців та осіб без громадянства, ст. 3 «Заборона вислання або примусового повернення біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, до країни, з якої вони прибули та де їх життю або свободі загрожує небезпека» Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»від 08.07.2011 № 3671-VI визначає умови, за яких іноземець чи особа без громадянства не може бути висланий або примусово повернений до країни, де їх життю або свободі загрожує небезпека. Сутнісні обмеження щодо можливості видачі іноземців та осіб без громадянства містяться також у ст. 31 «Заборона щодо примусового повернення чи примусового видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства» Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 р. № 3773-VI за таких умов:

  • де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
  • де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
  • де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя.

Варто наголосити, що видача або передача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов’язком. Підставою такої видачі служить вирок, який набрав законної сили, винесений судом держави, що запитується, щодо громадянина держави, що запитує, а також міжнародний договір, учасниками якого повинні бути Україна і держава, що запитує. При цьому видача для виконання вироку може бути здійснена лише щодо осіб, які вчинили діяння, що відповідно до законодавства України та законодавства держави, що запитує, є кримінально караними. Наприклад, така видача злочинців передбачена:

  • «Європейською конвенцією про видачу правопорушників» від 13 грудня 1957 р. (ратифікована Законом України 16 січня 1998 р.); 
  • Мінською «Конвенцією про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 р. (ратифікована Законом України 10 листопада 1994 р.) та Протоколом із застереженнями до неї від 28 червня 1997 р. (ратифіковано Законом України від 3 березня 1998 р.); 
  • «Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримінальних вироків» від 28 травня 1970 р. (ратифікована Законом України від 26 вересня 2002 р.). 

Так, згідно з ч. 2 ст. 56 Мінської конвенції видача для виконання вироку можлива лише за таке діяння, яке визначається злочином в обох державах і за вчинення якого особа, яку треба видати, була засуджена до позбавлення волі на строк не менш одного року або до більш суворого покарання. Відповідно до Європейської конвенції 1970 р. «санкція може виконуватися іншою Договірною Державою тільки у разі, якщо згідно із її законодавством дія, за яку була встановлена санкція, була б злочином у разі її вчинення на її території, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню, в разі якщо вона вчинила б цю дію там» (ч. 1 ст. 4). Крім того видачу з метою проведення кримінального переслідування установлено п. 2 ст. 60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини від 27 травня 1993 р. Мінська конвенція 1993 р. та Протокол із застереженнями до неї 1997 р. передбачають видачу правопорушників для притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, які в запитуваній і запитуючій договірних країнах караються за законом позбавленням волі на строк не менше одного року або більш суворим покаранням (ч. 2 ст. 56 Конвенції). 

Проте видача засудженого припустима лише в ту державу, яка винесла вирок, саме цим зазначена процедура відрізняється від передачі засудженого до держави, підданим якої він є. За формою екстрадиція буває різних видів. Так, за договірної екстрадиції підставою є договір між державами, а бездоговірна видача може мати місце лише в разі, якщо держава домовляється просто на правах взаємності. Також екстрадицію можна розглядати і як юридичну (абстрактну) можливість, і як конкретну (реальну) можливість. Зазначене дає підстави виокремлювати умовну екстрадицію, за якої розглядаються як можливі наслідки, так і реальні. Залежно від терміну, на який видається злочинець, екстрадиція може бути строковою і безстроковою (остаточною).


Гість, залишиш коментар?
Ім'я:*
E-Mail:


Статистика
0  
Всього матеріалів 4290
0  
Всього коментарів 2
1  
Користувачів 38
Наші партнери
Інформація
Голосування
Як Ви оцiнюєте рiвень освiти, який отримуєте у ВНЗ?