Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Криміналістика (Лекції)


2. Види та форми криміналістичної ідентифікації

3. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація



2. Види та форми криміналістичної ідентифікації


Найбільш розповсюдженою у криміналістичній літературі є класифікація видів ідентифікації за характером відображення ознак об’єкта:

  • встановлення тотожності об'єкта за ознаками, відби­тими у пам'яті людини;
  • встановлення тотожності за описом;
  • встановлення тотожності за фотозображеннями;
  • встановлення тотожності за матеріально-фіксованим відображенням ознак зовнішньої будови об’єкта;
  • встановлення тотожності цілого за частинами, або, інакше кажучи, вирішення питання про те, чи складали дві або декілька частин одне ціле. Наприклад, встановлюється, чи не складали єдине ціле уламки фари, виявлені на місці наїзду і вилучені при огляді транспортного засобу, що перевіряється.

Якщо за основу класифікації використовувати процесуальну форму, то криміналістичну ідентифікацію можна поділити на процесуальну, яка здійснюється в результаті проведення слідчих дій, та непроцесуальну.

Формами процесуальної ідентифікації можна назвати такі слідчі дії, як пред’явлення для впізнання, огляди, освідування, обшук і виїмка, а також ідентифікаційні експертизи.

Формами непроцесуальної ідентифікації є ідентифікаційні дослідження за оперативними матеріалами, перевірка особи по документам, перевірка за оперативними обліками тощо.

Поряд із встановленням індивідуальної тотожності широко поширена групова ідентифікація, або встановлення групової належності. Таке дослідження дозволяє встановити належність об'єкта до певного класу, роду, виду, тобто до деякої сукупності однорідних об'єктів. Однорідні об'єкти відрізняються від просто подібних. Під подібними розуміють об'єкти, що мають лише деякі однакові ознаки або не володіють властивістю еквівалентності, взаємозамінності (наприклад, столи, що розрізняються за формою, розмірами і цільовим призначенням, але співпадаючі за конструкцією).

Встановлення належності об'єкта до певної групи проводиться на підставі вивчення ознак об'єкта і зіставлення їх з ознаками інших об'єктів цього ж класу (групи). Так, форма кулі, її розміри, конструкція і сліди, що залишилися на ній при проходженні каналу ствола, дозволяють судити про те, зі зброї якої системи (моделі) відстріляна дана куля.

 

 

 

3. Ідентифікаційні ознаки і властивості, їх класифікація


Одним із головних в теорії криміналістичної ідентифікації є поняття ідентифікаційної ознаки. В літературі ознаку визначають як зовнішню будову предмета, її просторові кордони, геометричну форму, розмір, рельєф поверхні, об’єм, розміщення та співвідношення сторін і т.д. Ознака характеризує зовнішні якості об’єкта. Властивість характеризує внутрішні якості об’єкта – його фізичну природу, стан, структуру, твердість, питому вагу, електропровідність та ін. Однак для ідентифікації об’єкта зовсім не обов’язково досліджувати всі його властивості і ознаки. Для того, щоб ознака могла бути використана в якості ідентифікаційної, вона повинна відповідати певним критеріям:

  • специфічність (оригінальність), тобто здатність виділяти об’єкт, відмежовувати його від інших однорідних об’єктів;
  • вираженість (здатність до систематичного адекватного відображення), тобто ознака повинна відтворюватись в кожному випадку утворення сліду, і її відображення повинно однозначно передавати інформацію про властивості об’єкта;
  • відносна стійкість, тобто здатність залишатися відносно незмінною на протязі тривалого періоду часу. В теорії криміналістичної ідентифікації в зв’язку з цим існує поняття "ідентифікаційний період".

Ідентифікаційні ознаки можуть бути класифіковані за різними підставами. Насамперед, вони поділяються на загальні і індивідуальні. До загальних відносять ті, що властиві всім однорідним об'єктам. Іншими словами, загальні ознаки дозволяють віднести об'єкт по відображенню його загальних ознак до певної групи. Наприклад, загальні ознаки, що відобразилися в машинописному тексті дозволяють встановити модель друкарської машинки.

Індивідуальні ідентифікаційні ознаки дозволяють виділити конкретний об'єкт із групи однорідних йому. Однак сама по собі окрема індивідуальна ознака не ідентифікує його. Індивідуалізувати об'єкт здатна тільки сума (комплекс) індивідуальних ознак, що у теорії криміналістичної ідентифікації називають індивідуальною сукупністю.

Індивідуальні ознаки можуть сформуватися в ході виготовлення об'єкта. Так, на деталях вогнепальної зброї індивідуальні ознаки виникають як результат ручної обробки окремих деталей. Відображаючись при стрільбі на кулях і гільзах, вони дозволяють ідентифікувати зброю. Крім того, індивідуальні ознаки можуть виникати в процесі експлуатації (використання) предмета, наприклад, у вигляді мікроскопічних нерівностей на краї леза ножа (сокири); слідів зносу (ремонту) на підошвах взуття тощо.

Ідентифікаційні ознаки також поділяють на якісні (атрибутивні) і кількісні. Атрибутивні ознаки містять якісну характеристику об'єкта. Це, наприклад, характеристика типу папілярного візерунка пальця руки (завитковий, дуговий, петлевий) тощо.

Кількісні ознаки виражаються числовими величинами, що визначають, наприклад, величину сліду, кількість нарізів ствола зброї і нахил цих нарізів, розмір шрифту друкарської машинки і т.д.

Ідентифікаційні ознаки можуть бути поділені на необхідніі випадкові. У необхідних ознаках виявляється сутність об'єкта, без них він не був би тим, чим є. Наприклад, ознаки, що характеризують пістолет як вогнепальну зброя. Випадковими будуть, наприклад, нерівності ствола, що залишають на кулі сліди.

Сукупність всіх ідентифікаційних ознак, що використовуються в певному конкретному випадку, утворюють так зване ідентифікаційне поле. Цим терміном визначається коло ознак, відбитих у матеріально-фіксованому відображенні об'єкта і порівнюємих з ознаками самого об'єкта.


Категорія: Криміналістика (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter