Кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної в них інформації.
Криміналістична документалістика (документологія, документознавство, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.
До системи криміналістичної документалістики входять декілька підгалузей:
- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;
- письмовомовно-криміналістичне дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.
Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літературі ще називають криміналістичною скриберологією.
Скриберологія - складова частина криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.
Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи:
• Установлення функції документа в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістовної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.
• Установлення виконавця документа (суть почеркознавства).
• Установлення автора документа (суть авторознавства).
Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:
- установлення способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;
- виявлення наявних у документі змін (ознак підроблення);
- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів або текстів документів;
- дослідження посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток);
- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;
Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.
Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.
Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій зафіксованої в ньому інформації, що має значення для кримінального судочинства.
Документи у криміналістиці поділяються на такі види:
За способом і засобами фіксації інформації:
- письмові документи;
- кінодокументи;
- фотодокументи;
- відеодокумеити;
- ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного злочинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпозиційний портрети);
- фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).
Письмові документи за формою письма:
- машинописні;
- рукописні;
- комп'ютерні.
За співвідношенням часу виготовлення документа і вчинення розслідуваного злочину:
- виготовлення до вчинення злочину;
- під час учинення злочину;
- після вчинення злочину, але під час провадження у справі.
За суб'єктом виготовлення документа:
- документи, складені злочинцем;
- документи, складені іншими учасниками подій;
- документи, складені слідчим;
- документи, складені прокурором.
Письмові документи за джерелом складання та реквізитними ознаками можуть поділятися на:
- офіційні документи (публічні);
- неофіційні документи (приватні).
Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.
Офіційні документи повинні бути достовірними, незалежними й допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.
Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).
За юридичним значенням документи поділяють на:
- справжні;
- несправжні.
Справжній документ - той, що виконаний згідно з установленою або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:
• дійсним, тобто це - документ, що має на момент дослідження юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);
• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу через сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.
Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні реквізити не відповідали дійсності.
За видом підроблення несправжні документи можуть:
• містити ознаки матеріальної підробки;
• містити інтелектуальну підробку.
Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.
Документ - це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значущі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.