Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Поняття і завдання криміналістичного документознавства


Поняття і завдання криміналістичного
документознавства

Кримінальне судочинство нерозривно
пов’язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної
в них інформації.

Криміналістична документалістика
(документологія, документознавство, документоскопія)
– це система наукових знань
про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про
засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових
і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної
документалістики входять декілька підгалузей:

– техніко-криміналістичне
дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

– письмовомовно-криміналістичне
дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.

Письмовомовне криміналістичне
дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній
літературі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія – складова частина
криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової
мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи:

• Установлення функції документа
в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі
документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної
події. А саме, чи наявний документ – носій змістовної інформації про обставини злочину,
або ж він виступав свого часу, об’єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі
його слід.

• Установлення виконавця документа
(суть почеркознавства).

• Установлення автора документа
(суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного
дослідження документів виступають:

– установлення
способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;

– виявлення
наявних у документі змін (ознак підроблення);

– відновлення
видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих
фарбою чи ін­шими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів
або текстів документів;

– дослідження
посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток);

– установлення
засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство
теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної
документалістики
є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування
різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.

Під криміналістичним і навіть
кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний
носій зафіксованої в ньому інформації, що має значення для кримінального судочинства.

Документи у криміналістиці
поділяються на такі види:

За способом і засобами фіксації
інформації:

– письмові
документи;

– кінодокументи;

– фотодокументи;

– відеодокумеити;

– ізодокументи
(наприклад, ізоробот розшукуваного злочинця; мальований, мальовано-композиційний
і фотокомпозиційний портрети);

– фоно-
або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).

Письмові документи за формою
письма:

– машинописні;

– рукописні;

– комп’ютерні.

За співвідношенням часу виготовлення
документа і вчинення розслідуваного злочину:

– виготовлення
до вчинення злочину;

– під
час учинення злочину;

– після
вчинення злочину, але під час провадження у справі.

За суб’єктом виготовлення
документа:

– документи,
складені злочинцем;

– документи,
складені іншими учасниками подій;

– документи,
складені слідчим;

– документи,
складені прокурором.

Письмові документи за джерелом
складання та реквізитними ознаками можуть поділятися на:

– офіційні
документи (публічні);

– неофіційні
документи (приватні).

Офіційні – це публічні документи юридичних
і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також
ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.

Офіційні документи повинні
бути достовірними, незалежними й допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.

Неофіційні документи – це приватні документи (особисті
листи, щоденники, рукописи).

За юридичним значенням документи поділяють на:

– справжні;

– несправжні.

Справжній документ – той, що виконаний згідно
з установленою або прийнятою за обов’язкову формою. Він може бути:

• дійсним,
тобто це – документ, що має на момент дослідження юридичну силу (наприклад, довіреність,
строк дії якої не сплив);

• недійсним,
тобто документ, що втратив юридичну силу через сплив строків чи зміну інших обумовлених
обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи – це ті, що ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні
реквізити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні
документи можуть:

• містити
ознаки матеріальної підробки;

• містити
інтелектуальну підробку.

Враховуючи викладену класифікацію
документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.

Документ – це носій матеріально-фіксованої
інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значущі відносини
й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела
доказів.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+