Поняття і завдання криміналістичного документознавства

Кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної в них інформації.

Криміналістична документалістика (документологія, документознавство, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять декілька підгалузей:

- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

- письмовомовно-криміналістичне дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.

Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літературі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія - складова частина криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи:

• Установлення функції документа в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістовної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

• Установлення виконавця документа (суть почеркознавства).

• Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослідження документів виступають:

- установлення способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;

- виявлення наявних у документі змін (ознак підроблення);

- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи ін­шими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів або текстів документів;

- дослідження посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток);

- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.

Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій зафіксованої в ньому інформації, що має значення для кримінального судочинства.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

За способом і засобами фіксації інформації:

- письмові документи;

- кінодокументи;

- фотодокументи;

- відеодокумеити;

- ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного злочинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпозиційний портрети);

- фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).

Письмові документи за формою письма:

- машинописні;

- рукописні;

- комп'ютерні.

За співвідношенням часу виготовлення документа і вчинення розслідуваного злочину:

- виготовлення до вчинення злочину;

- під час учинення злочину;

- після вчинення злочину, але під час провадження у справі.

За суб'єктом виготовлення документа:

- документи, складені злочинцем;

- документи, складені іншими учасниками подій;

- документи, складені слідчим;

- документи, складені прокурором.

Письмові документи за джерелом складання та реквізитними ознаками можуть поділятися на:

- офіційні документи (публічні);

- неофіційні документи (приватні).

Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.

Офіційні документи повинні бути достовірними, незалежними й допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.

Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).

За юридичним значенням документи поділяють на:

- справжні;

- несправжні.

Справжній документ - той, що виконаний згідно з установленою або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:

• дійсним, тобто це - документ, що має на момент дослідження юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);

• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу через сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні реквізити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні документи можуть:

• містити ознаки матеріальної підробки;

• містити інтелектуальну підробку.

Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.

Документ - це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значущі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.