Моделі владної ієрархії у комунікативному просторі (Ю. Габермас)

1. Критика Ю.Габермасом класичної теорії влади (в т.ч. Т.Парсонса)

2. Двохрівнева модель суспільства Ю.Габермаса

 

 

1. Критика Ю.Габермасом класичної теорії влади (в т.ч. Т.Парсонса)


Критична установка Ю. Габермаса по відношенню до класичної теорії влади проявляється, в першу чергу, в тому, що він інтерпретує владу як "позамовний медіум” координації дій. При такій інтерпретації влада вже не може мислитися за класичною схемою бінарної опозиції суб'єкта та об'єкта. Природно, влада може набувати форму медіума лише тому, що вона не пов'язана з окремими особистостями та окремими контекстами. Крім цього, Ю. Габермас піддає критиці розуміння влади як "грошей політики" (Т. Парсонс), тобто як символічного посередника, що циркулює в політичній системі аналогічно циркулюванню грошей в економічній системі.

Полемізуючи з Парсонсом, Габермас наводить три аргументи. (1) Гроші є вимірюваними, в той час як владу неможливо точно виміряти. Вона завжди приховує в собі незмірний потенціал, який може актуалізуватися. (2) Грошові інвестиції, як правило, приносять прибуток, у той час як інвестиції влади (особливо великі) мають протилежний ефект – поява опору, ослаблення і диференціацію. (3) Нарешті, влада не є циркулюючим медіумом за своєю природою. Для того щоб влада в суспільстві почала ефективно циркулювати, вона вимагає додаткового базису – легітимації.

Критика Ю. Габермасом розуміння влади як "грошей політики” має величезне значення для подолання наївно-позитивістського уявлення про владу. Вона акцентує увагу на принциповій характеристиці влади – її потенційний характер – і вказує на неможливість її редукції виключно до емпірично фіксованих ресурсів і проявів.

На думку Ю. Габермаса, про владу, в точному сенсі цього слова, ми можемо говорити лише як про медіум координації дій в політико-адміністративній системі. Позамовні системні медіуми управління мають певні аналоги в межах інститутів життєвого світу. Так, аналогами влади в світі можна вважати такі феномени, як "вплив”, "авторитет”, "репутація”, "престиж”, "ціннісні зобов'язання”. Однак, незважаючи на таку корелятивність, між групами феноменів, які існують в життєвому світі й системі існує кардинальна відмінність.

У життєвому світі феномени "впливу” імплікують мовну комунікацію і таким чином залежать від консенсусу.

Системні ж медіуми існують поза мовним і консенсуальним контекстом. Одні медіуми впливають на "переконання”, в той час як системні медіуми втручаються в "ситуацію” актора. "Генералізовані форми комунікації, такі як вплив і ціннісні прихильності, вимагають іллокуційних актів і в силу цього, в орієнтації на порозуміння, залишаються залежними від використання мови. Медіуми управління, такі як влада і гроші, здійснюють інтеракції шляхом інтервенції в ситуацію іншого через перлокуційні ефекти” .

Перспективність критичної позиції Ю. Габермаса полягає, в першу чергу, в доказі того факту, що будь-яке дослідження влади не може абстрагуватися від аналізу її легітимності, тобто від тих самих питань, які М. Фуко намагався уникати. Іншими словами, дослідження влади не може бути здійснено без критики самої влади, яка ведеться з відповідних нормативних позицій. Без цього елементу теорія влади залишається мертвою. І якщо на рівні мікрофізики влада дійсно проявляється у своїй екстремальній, неопосередкованій відносинами легітимності формі, то на рівні інституційної влади питання про легітимність стає першочерговим.

 

 


2. Двохрівнева модель суспільства Ю.Габермаса


У відповідності до власної «дворівневої моделі», Хабермас досліджує суспільство у методологічних площинах «життєвого світу» та «системи». Життєвий світ включає в себе: «культуру» як запас знань, необхідних для інтерпретації; «суспільство» як легітимний порядок і соціалізованих, комунікативно-компетентних «індивідів». Під життєвим світом завжди розуміються певні традиційні форми співіснування та спілкування, до яких ми долучені і у яких відбувається наш щоденний досвід. Для життєвого світу основоположними є мова і спілкування; він функціонує за принципами комунікативної раціональності, його метою є згода, взаєморозуміння. У основі життєвого світу лежить комунікативна дія. Система являє собою сферу формально-організованої дії. Для системи основоположними є позамовні медіуми координації дій: влада (для політико-адміністративної підсистеми) та гроші (для економічної підсистеми). Система функціонує за принципами цільової та стратегічної раціональності, її метою є успіх дії. В основі системи лежить цілераціональна стратегічна дія, що передбачає владні ефекти.

Намагаючись досягти успіху, суб’єкт за необхідністю впливатиме на ситуацію іншого суб’єкта з метою зміни його поведінки в бажаному напрямі. Саме тому Хабермас обмежує поняття влади в межах координації дій в політико-адміністративній системі, вважаючи, що в повсякденності аналогами влади виступають «вплив», «авторитет», «репутація», «престиж». Хабермас визначає владу як лише той вплив, який виникає унаслідок реалізації дії, орієнтованої на успіх.

Таким чином, Хабермас розглядає владу крізь теорію комунікативної дії як «глобальний процес багаторазового опосередкованого і ієрархіїзованного соціального спілкування, який регулює суспільні конфлікти і інтегруює людське співтовариство»[xvii]. Хабермас наголошує на тому, що необхідно розділяти повсякденні практики та сферу формально-організованої дії, якою є соціальна система.

Спираючись на системний аналіз, Хабермас продовжує осмислювати владу, переважно, в негативних категоріях. Влада продовжує мислитися як репресивний феномен. Такий підхід залишає без уваги ті сфери соціальних відносин, в яких влада функціонує продуктивно.

Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 15
0  
Користувачів 138
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Чи доводилося Вам стикатися з випадками корупцiї у ВНЗ?