Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Міжнародні відносини (Семінари)

Спільна зовнішня політика держав-членів ЄС. Основні напрями спільної зовнішньої політики та безпеки ЄС

Зовнішня політика Франції періоду президенства Шірака та Саркозі

Зовнішня політика урядів Дж. Мейджора, Т. Блера та Г. Брауна

Зовнішня політика ФРН. Зовнішня політика урядів Коля, Шредера, Меркель

Зовнішня політика Польщі

 

 

Спільна зовнішня політика держав-членів ЄС. Основні напрями спільної зовнішньої політики та безпеки ЄС


Європейський Союз проводить єдину зовнішню та безпекову політику, що дає йому можливість виступати та діяти у світовій політиці як єдине ціле.  У глобалізованому світі 27 країн-членів ЄС здатні відігравати значну роль та мати більший вплив лише у разі об’єднання зусиль. Поштовхом для цього став Лісабонський договір, який набув чинності у 2009 році. У рамках договору була введена посада Високого представника ЄС із зовнішніх справ і безпекової політики, що одночасно поєднувалася із посадою Віце-президента Європейської Комісії. Ідея спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС полягає у тому, щоб забезпечувати мир, зміцнювати міжнародну безпеку відповідно до принципів, визначених у Статуті ООН; сприяти міжнародній співпраці; поширювати та зміцнювати демократію, верховенство права, повагу до прав людини та засадничих свобод.

СЗППБ здійснюється з метою:

а) захисту своїх цінностей, фундаментальних інтересів, безпеки, незалежності і цілісності;

б) консолідації і підтримки демократії, верховенства права, прав людини і принципів міжнародного права;

в) збереження миру, запобігання конфліктів і зміцнення міжнародної безпеки відповідно до цілей і принципів Статуту ОООН, принципів Гельсінського Заключного акта та Паризької хартії включно з тими, які стосуються зовнішніх кордонів;

г) сприяння сталому розвитку країн, що розвиваються, в економічній, соціальній і екологічній сферах, спрямованому насамперед на подолання бідності;

д) заохочення інтеграції всіх країн до світової економіки включно з поступовою ліквідацією обмежень у міжнародній торгівлі;

е) надання допомоги у розробці міжнародних заходів задля збереження і поліпшення якості навколишнього середовища і належного управління світовими природними ресурсами з метою забезпечення сталого розвитку;

є) надання допомоги населенню, країнам і регіонам, які стикаються з природними або спричиненими людьми катастрофами;

ж) розвитку міжнародної системі, яка базується на посиленому міжнародному співробітництві і належному глобальному управлінні.

 

 


Зовнішня політика Франції періоду президенства Шірака та Саркозі


Шірак

На президентських виборах 1995 р. перемогу одержав Жак Ширак, оголосив про відновлення Францією ядерних випробувань, чим накликав на себе хвилю протестів як у самій Франції, так і за кордоном.. Безробіття досягло вищих показників, екон зростання дорівнювало майже нулю, державний сектор працював все менш ефективно, ріс державний дефіцит.

Ширак у зовнішній політиці прагнув до подальшої інтеграції країни в Європейський Союз і посиленню в ньому ролі Франції.

 

 


Зовнішня політика урядів Дж. Мейджора, Т. Блера та Г. Брауна


Мейджор

Наступник М.Тетчер - Джон Мейджор - мав продовжити лінію консерваторів.

Складність у проведенні Дж. Мейджором власного політичного курсу полягала у необхідності балансування між прихильниками консерватизму ("тетчеризму") і поміркованими реформаторами. Він активно шукав шляхи врегулювання Ольстерської проблеми, досягнув тимчасового припинення існування терористичної діяльності Ірландської республіканської армії (1994-96 рр.).

Пріоритетами кабінету Мейджора у зовнішній політиці було підтримання стратегічного партнерства із США, зміцнення системи європейської безпеки і поглиблення процесів європейської інтеграції на основі вже згадуваної Маастрихтської угоди 1992 р. Уряд Мейджора підтримав проголошення Україною державної незалежності (31.12.1991 р.) і встановив із нею дипломатичні відносини (10.01.1992 р.).

У продовж усього терміну перебування при владі Дж.Мейджору доводилося стикатися з критикою своєї політичної лінії. Противники Мейджора, у тому числі й опозиція всередині Консервативної партії, критикували нерішучість його дій під час боснійської кризи, ставили йому у вину поступливість при підписанні Маастрихтського договору.

У червні 1995 р. Мейджор скликав з'їзд Консервативної партії, на якому поставив питання про своє подальше перебування на посаді лідера партії. На парламентських виборах 1997 р. консерватори на чолі з Мейджором зазнали поразки від Лейбористської партії.

Блер

На парламентських виборах у 2001 р. Т. Блер був переобраний, а у 2005 р. він став першим прем'єр-міністром - лейбористом, який виграв парламентські вибори третій раз поспіль.

Т.Блер відразу взявся за реформи, які можна назвати радикальними. Реформування зачепило конституційний устрій Великобританії. Сформовано регіональні парламенти в Шотландії та Уельсі. Важливим кроком стало поступове реформування палати лордів з метою перетворення її в орган, до якого обирають, а не який призначають.

Уряд лейбористів не обмежився конституційними реформами. Ним започатковано реформи в системі освіти, охороні здоров’я. На теперішній час система охорони здоров`я і освіти вважаються одними з кращих у світі, випередивши французьку та німецьку.

Останні 2 місяці його перебування на посаді прем'єр-міністра були позначені значною міжнародною активністю. У тому числі він зміг відстояти інтереси Сполученого Королівства у новому базовому договорі щодо ЄС, який має замінити Європейську конституцію. Завдяки цьому на Великобританію не має розповсюджуватись обов'язковість виконання Хартії фундаментальних прав людини та у ЄС, замість посади союзного міністра закордонних справ має бути введена лише посада Верховного представника ЄС у справах зовнішньої політики.

Браун

У 2008 р. новим прем`єр-міністром Великобританії призначено Гордона Брауна. Він має репутацію поміркованого євроскептика, належить до соціал-демократичного крила Лейбористської партії.

Браун є прихильником глобалізації світової економіки, виступає проти протекціонізму в сфері зовнішньої торгівлі. Пріоритетними напрямками внутрішньої політики називає сфери охорони здоров'я та освіти, будівництво доступного житла з урахуванням стандартів екології та енергозбереження, а також проведення конституційної реформи. В області зовнішньої політики Гордон Браун активізував процес врегулювання близькосхідного конфлікту.

 

 


Зовнішня політика ФРН. Зовнішня політика урядів Коля, Шредера, Меркель


Коль

Вибори до бундестагу восени 1994 р. дали перевагу в 10 голосів коаліції ХДС/ХСС/ВДП і ще раз підтвердили, що громадянам об'єднаної Німеччини імпонувала розумна і виважена внутрішня та зовнішня політика такого видатного державного діяча, як Г. Коль. Саме при ньому відбулося об'єднання Німеччини мирним шляхом, почалося будівництво парламентсько-урядового комплексу в центрі Берліна, а 31 серпня 1994 р. останній російський солдат покинув німецьку землю.

Політичний курс лідера ХДС - канцлера ФРН Гельмута Коля, протягом більш як 16 років визначався його прихильністю до приватної власності, вільної ринкової економіки, максимальної обмеженості ролі держави в економічній діяльності. Він обстоював такі цінності, як особиста відповідальність кожного за свій матеріальний добробут, а також національну, культурну та релігійну толерантність. Г. Коль був активним поборником європейської інтеграції, "атлантичної солідарності". Водночас канцлер виступав за обмеження впливу США у Європі, наполегливо шукав нові шляхи і форми співробітництва ФРН Із країнами Східної Європи.

У вересні 1998 р. на виборах до бундестагу перемогли опозиційні партії. Лідер соціал демократів Г. Шредер став канцлером.

Шредер

Свою зовнішню політику уряд Шредера будує, виходячи з курсу, який забезпечується демократичним розвитком суспільства, членством у НАТО, ефективною і могутньою економікою. У другій половині 90-х років Німеччина почала брати активну участь у миротворчих операціях. Бомбардування Югославії (1999) стало першою акцією, в якій після Другої світової війни були задіяні німецькі збройні сили. ФРН активно підтримує ідею поширення НАТО на Схід, ідею європейської колективної безпеки і консенсусу.

Однак у зовнішню політику соціал-демократи внесли певні, адекватні часові, нюанси. Новий міністр закордонних справ Йошка Фішер заявив, що його партія проповідує принципи "реальполітік". А бундесканцлер Шредер дав зрозуміти, що буде обережнішим, аніж його попередник, у наданні фінансової допомоги країнам, що звільнилися від комунізму і стали на шлях демократії. "Всі кредити, які ми надали Росії, були розтринькані на Лазурному березі, ми повинні надавати кредити Москві тільки за умови, що вони підуть на піднесення промисловості", — заявив він.

Важливими напрямами зовнішньої політики Шрьодера було зміцнення позицій ФРН у Європі, звідси заінтересованість у розширенні і створенні валютного союзу через запровадження європейської валюти — євро.

Виважена зовнішня політика німецьких соціал-демократів стала найважливішим позитивом на виборах до бундестагу 22 вересня 2002 р. Бундесканцлером знову став Г. Шредер.

Меркель

Уряд А. Меркель врахував невдалий досвід попереднього десятиріччя та значно модифікував доктрину «німецького федералізму», за можливості пристосувавши її до нових умов і зробивши її більш прийнятною для європейських  партнерів ФРН.

Завдяки «зміні курсу» ФРН країни «європейського ядра» досягли значних успіхів у боротьбі з екстремізмом та тероризмом на території ЄС, у подоланні наслідків світової фінансової кризи.

Крім того, світова фінансова криза спричинила новий перерозподіл ролей між двома країнами: Німеччина ще раз довела свою спроможність ефективно вирішувати економічні проблеми європейського масштабу, зробивши свій внесок у порятунок Греції від фінансової катастрофи,  збереження зони євро та протистояння «економічному егоїзму» США , а Франція була вимушена змиритися зі статусом «молодшого партнера» у цій сфері.

Протягом останніх 20 років християнські демократи будували свою зовнішню політику на наступних основних засадах:

1) Збереження добрих відносин зі США. Під час Іракської війни (2003-2010 рр.) опозиційні політики з ХДС-ХСС звинувачували соціал-демократів в анти-американізмі, зазначаючи, що саме відмова чинного канцлера Г. Шредера підтримати сили коаліції зумовила різке погіршення відносин між двома країнами.

2) Орієнтація на НАТО у поєднанні з надто скептичним відношенням до співробітництва у межах осі Париж-Берлін-Москва-Пекін, яке, на думку одного з лідерів ХСС Е. Штойбера, не є життєздатною  альтернативою європейській та євроатлантичній політиці Німеччини.

3) Протидія Туреччині у її бажанні стати повноправним членом ЄС. Замість цього ХДС-ХСС пропонує їй співробітництво у межах «привілейованого партнерства».

 

 

 

Зовнішня політика Польщі


В останні час Польща глибоко просунулася вперед на шляху економічної реінтеграції з Заходом. Польща була активним поборником європейської інтеграції.

У 1994 р. Польща домоглася статусу асоційованого члена Європейського союзу (ЄС) і його оборонної підструктури Західноєвропейського союзу. У 1996 р. Польща отримала статус повноправного члена Організації економічного співробітництва та розвитку і надала попередню документацію на повне членство в ЄС. У 1997 р. на липневому саміті НАТО в Мадриді в рамках першої хвилі політики розширення Польща була запрошена до вступу до Північноатлантичного союзу. 12 березня 1999 Польща офіційно стала повноправним членом НАТО. Республіка просувала свою кандидатуру шляхом участі в програмі "Партнерство заради миру" і за допомогою інтенсивного індивідуального діалогу з НАТО. У травні 2004 р. Польща разом з іншими членамиВишеградської групи була прийнята в Європейський союз.

Квасневький

Олександр Кваснєвський за десять років свого президентства зарекомендував себе в якості архітектора нової зовнішньої політики Польщі. Потрібно зазначити, що коли він прийшов до влади, республіка вже взяла чіткий курс на вступ країни до західних структур, але те, що було зроблено його попередниками потребувало закріплення у нормативних, законодавчих, конституційних, міжнародних актах і договорах.

Незважаючи на те, що Олександр Кваснєвський прийшов до влади як лідер лівих сил, у сфері зовнішньої політики він повністю прийняв і продовжив курс своїх попередників. Останні сформували таке явище,  як «нова зовнішня політика», підставою для чого стало прийняття ряду документів та нормативно-правових актів, зокрема «Основи польської зовнішньої політики» та «Оборонна стратегія Польської Республіки» (листопад 1992 року).

Прихід до влади Олександра Кваснєвського сприяв встановленню чітких цілей: на демократизацію сус- пільства, курс на встановлення ринкової моделі економіки, приватизацію державного майна, але головними пріоритетними напрямами оголошувався вступ країни до структур НАТО та ЄС. Фактично вперше президент Польщі на офіційному рівні проголошував європейську й атлантичну інтеграцію головним завданням розвитку країни на найближчі десятиріччя. До того ж, метою нового уряду ставав розвиток дружніх відносин з сусідніми країнами та налагодження відносин з Росією.

Таким чином, Олександр Кваснєвський обрав пріоритетні напрямки розвитку країни у сфері зовнішньої політики, що неминуче вплинуло і на внутрішнє життя. Підготовка Польщі до вступу до ЄС і НАТО вимагала реформування не тільки економіки, але й усіх сфер суспільства: соціальної, правової, політичної тощо. Забезпечення нового зовнішнього курсу було тісно пов’язано зі встановленням європейських норм і цінностей.

Вступ до ЄС для Польщі став можливим через вступ до НАТО, тому, прийшовши до влади, Олександр Кваснєвський почав брати активну участь у підготовці та виробленні механізму вступу країни до Альянсу.

Він налагоджував систематичні дипломатичні контакти з Північноатлантичним альянсом, проводив багаторазові зустрічі як на території Польщі, так і за кордоном, з генеральними секретарями НАТО.

Качинський

23 грудня 2005 року Олександр Кваснєвський залишає посаду президента, і на нових виборах перемагає лідер партії «Право і справедливість» Лех Качинський, який до цього обіймав посаду мера Варшави.

У зовнішній політиці Качинський послідовно розбудовував взаємини зі США, Західною та Східною Європою, НАТО, а от відносини з Росією в нього не склалися – надто сильною була пам’ять про соціалістичне минуле. "Я хочу хороших відносин з Москвою, але Росії доведеться визнати, що Польща більше не є сферою її впливу", – наголосив він в одному з інтерв’ю після своєї інавгурації на посаду президента у 2005 році.

Зовнішня політика Президента Качинського була спрямована на інтенсифікацію співробітництва в рамках Європейського союзу, зміцнення відносин з США, розвиток стратегічного партнерства з Україною, зміцнення відносин із країнами Балтії та Грузією.

Категорія: Міжнародні відносини (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter