Реклама від Google

Реклама від Google


Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького

Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст. Утворення козацько-гетьманської держави


У 1648 р. в Україні вибухнуло велике повстання проти польсько-шляхетського панування, яке переросло у національно-визвольну війну (революцію). Очолив цю війну чигиринський сотник Богдан Зиновій Хмельницький. Це був досвідчений воїн, на середину ХVІІ ст. він мав трохи більше 50-ти років (народився наприкінці 1595 р.), брав участь у боях проти турків і татар, був учасником козацько-селянських повстань, до того ж, отримав добру освіту. Володів кількома іноземними мовами, зокрема, й латиною. Побував в державах Європи і Туреччині, що дало змогу ознайомитись з їх устроєм, дипломатією, військовою тактикою. Засвоєння уроків вивченого іноземного і козацького воєнного мистецтва дало змогу підняти стратегію й тактику українського війська на значно вищий щабель. Від пасивної оборонної тактики Б.Хмельницький перейшов до активних, наступальних дій, нав’язуючи противнику місце й час битви. Завдяки блискуче налагодженій розвідці завдавав ударів зненацька, досить часто використовував обхід ворога із флангів. Саме гетьману належить видатна роль у створенні артилерії й кінноти, як окремих родів війська. Запровадив завчасну підготовку набоїв (ладування), що дало змогу підвищити скорострільність у кілька разів і перейти до 3-х шеренгового бойового порядку.

Завдяки цьому, а також використанню татарської кінноти, повстанці у 1648 р. здобули блискучі перемоги під Жовтими Водами та Корсунем (травень) і під Пилявцями (вересень). Важливе значення мала битва під Пилявцями, що відбулась 13 червня 1648 р., і закінчилась перемогою козаків та нищівною поразкою польського війська. Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галиччину.

Протягом жовтня-листопада 1648 р. тривала облога Львова. Козаки, взявши викуп, відступили від міста, рушили далі до польської фортеці Замостя і дійшли аж до Вісли. Дізнавшись про вибори нового польського короля, Б. Хмельницький дав згоду на перемир'я і повернув козацьку армію назад в Україну.

23 грудня 1648 р. козацьке військо урочисто вступило у Київ, де гетьмана вітали як українського месію. Саме в Києві, вважають історики, стався перелом у поглядах гетьмана на основну мету боротьби. Під час переговорів з поляками він заявив про свій намір визволити всю Україну та український народ з-під польської влади. З метою заручитися підтримкою у подальшій боротьбі Б. Хмельницький веде переговори із Московською державою та укладає угоду з Трансильванією. У 1649 р. війна розгортається з новою силою. Польська армія, очолювана королем Яном Казимиром, захопила Галичину і вторглася на Поділля. Козацькі війська виступили назустріч польській армії, оточили частину польських військ біля м. Збаража.

15-16 серпня 1649 р. відбулась битва з головними силами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром під Зборовом. Коли, здавалось, перемога вже була на боці козаків, татари залишили поле битви.

Під час Зборівської битви (влітку 1649 р.) лише зрада кримських татар врятувала польську армію від повного знищення. Дії татар, які були зацікавлені в обопільному знесиленні України й Польщі, примусили Б.Хмельницького погодитися на укладання Зборівської угоди (серпень 1649 р.). За цією угодою Річ Посполита визнавала існування Козацької України в межах Київського, Брацславського та Чернігівського воєводств, гетьманське правління в ній та свободу існування православної церкви. Реєстр козаків мав складати 40 тисяч. Однак селяни, які не потрапили до реєстрових списків, змушені були повертатися до своїх панів.

Битва під Берестечком

На початку 1651 р. воєнні дії відновилися наступом поляків на Поділля. У червні 1651 р. відбулася найбільша у середньовічній історії Берестецька битва. Вона розпочалась вдало для української армії. Але у вирішальний момент татари втекли з поля бою, оголивши цим самим лівий фланг. Значно погіршило ситуацію і те, що Б.Хмельницького, який подався за татарами, щоб переконати хана повернутися на поле битви, "союзники” затримали у себе і відпустили лише через 2 тижні. Завдяки героїзму і мужності повстанців, їм вдалося побудувати табір, котрий тримав оборону протягом 10 днів. Після цього під проводом І.Богуна була здійснена унікальна операція по виведенню війська з оточення, коли через три переправи по болотистій місцевості вдалося вивести не лише майже 90-тисячну армію, а й переважну частину артилерії. Невмирущою славою покрили себе кілька сотень повстанців, котрі загинули, але дали змогу вийти українській армії з оточення.

Наслідком поразки під Берестечком стала Білоцерківська угода (вересень 1651 р.), яка обмежила територію української держави лише одним Київським воєводством. Реєстр зменшувався до 20 тис. Пани одержали право повертатися до своїх маєтків, Б.Хмельницький підпорядковувався владі коронного гетьмана тощо.

Навесні наступного року українці здобули переконливий реванш у битві під Батогом (травень 1652 р.). За всю середньовічну історію Польща не зазнавала такого страшного розгрому. Загинула половина всіх гусарів Речі Посполитої. Перемога привела до скасування Білоцерківської угоди й відновлення на українських землях національних органів влади. У джерелах є згадки про карбування восени 1652 р. власної монети.

{reklama}

Держава Б. Хмельницького

Видатним явищем стало виникнення й зміцнення козацької держави, котра мала всі необхідні атрибути функціонування. На чолі держави стояв гетьман, котрий скликав ради, відав фінансами, керував військом, проводив дипломатичні зносини з іншими державами. В кінці життя Б.Хмельницький сконцентрував у своїх руках майже необмежену владу. Він провів поділ країни на полки й сотні, які стали територіальними одиницями управління. Полковники, сотники і міські отамани здійснювали не лише військову, а також і цивільну владу у своїх районах. Полковники насамперед розпоряджалися всім земельним фондом, який складався з колишніх королівщин та земель, залишених шляхтою. Переважна частина цих земель розподілялась між козаками, які за службу не одержували платні грішми. Полковники також організували фінансову справу на підлеглій їм території. Вони проводили збір податків до військового скарбу, віддавали в оренду підприємства, збирали орендну плату, а також податки з ярмарків. Державний скарб поповнювався також за рахунок млинів, винокурень, броварень, корчмів, які раніше належали королівщинам або шляхті. Важливу роль відігравали також збирачі податків та інших державних доходів. Повністю належали скарбові кордонні мита: "індукта” від ввезення товарів та "евекта” – від вивозу. Українська держава мала кордони, укріплені військовими заставами. Перевага козацької адміністративної мережі проявилася в тому, що всі накази зі столиці Чигирина дуже швидко доводилися до віддалених місцевостей і виконувалися без затримки.

При гетьманові знаходився найвищий суд, який розглядав апеляції, що надходили від полкових і сотенних судів, а також деякі справи, із якими прохачі йшли просто до гетьмана. Для вирішення справ особливо важливих, він посилав окремі судові комісії. На місцях кожен стан мав свій суд, але на першому місці стояли козацькі суди. Останнім підлягали не тільки козаки, але також міщани й селяни, особливо за вбивство, розбій, крадіжки тощо.

Як свідчать джерела, Б.Хмельницький організував ефективні служби розвідки та контррозвідки, завдяки чому в Чигирині було відомо навіть те, що говорилось на таємних королівських радах чи в покоях Яна Казимира.

Українська держава була визнана багатьма європейськими країнами. Очевидці свідчать, що в гетьманській столиці одночасно перебували посольства Австрії, Трансільванії, Московії, Туреччини та інших держав. У свою чергу українські посольства відправлялися в іноземні країни.

Українсько-московський договір (1654 р.) та його наслідки

Подальші події, зокрема, поведінка татар у битві під Жванцем (восени 1653 р.), а також погіршення міжнародного становища України (небезпека оформлення ворожої коаліції у складі Польщі, Валахії, Трансільванії й Молдавії) примусили гетьмана шукати іншого, надійнішого союзника, ніж татари. Таким союзником стає Московська держава. Але вже в день Переяславської ради (8 січня 1654р.) відбувся неприємний інцидент в Успенській церкві, коли московське посольство відмовилося присягти від імені царя, у тому, що він не буде порушувати прав і вольностей України. Пізніше значна частина українського народу, зокрема, чотири козацькі полки, відмовились від присяги на вірність царю.

Внаслідок переговорів і підготовки відповідних документів у березні 1654 р. у Москві був укладений українсько-московський договір ("Березневі статті”). Він передбачав збереження за українською державою республіканської форми правління, власного суду й судочинства, фінансової системи, територіально-адміністративного устрою, повної незалежності у внутрішній та зовнішній політиці  за винятком відносин з Польщею й Туреччиною, встановлення 60-ти тисячного війська та ін.

Влітку 1654 р. розпочалися військові дії об’єднаних сил союзників проти Речі Посполитої. Але несвоєчасна й недостатня допомога царського уряду, який левову частину уваги надавав приєднанню білоруських і литовських земель, а також спроби втручання у внутрішні справи України, привели до загострення відносин. Останньою краплею стали Віленські переговори восени 1656 р., коли Москва й Польща уклали угоду про припинення воєнних дій, а козацьку делегацію навіть не пустили за стіл переговорів.

Гетьман рішуче змінює зовнішньополітичну орієнтацію і намагається створити антипольську коаліцію держав у складі Швеції, Трансільванії, Бранденбургу, Литви. Він не відмовляється від головної мети, а саме – звільнення всіх етнічних українських земель і включення їх до складу самостійної й незалежної держави. Частково йому з допомогою військ Швеції й Трансільванії вдається це завдання виконати. Але територіальні претензії нових союзників на західноукраїнські землі, а також неузгодженість дій перекреслили перемоги, здобуті безпосередньо на території Польщі. Та головною причиною того, що побудова Української держави була не завершена, стала смерть Б.Хмельницького (27 липня 1657 р.).


Підсумки

У перебігу війни можна виділити кілька етапів: перший - 1648 р., другий - 1649-1653 рр., третій - 1654-1655 рр., четвертий - 1656-1657 рр.

Політичний та соціально-економічний гніт, спроби ополячення та окатоличення з боку Речі Посполитої, утвореної внаслідок Люблінської (1569 р.), викликали посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Особливо яскраво це проявилося вже наприкінці ХVІ ст. під час козацьких війн під проводом К. Косинського та С. Наливайка, а також у ході козацько-селянських повстань 20-30 рр. ХVІІ ст.

Щодо страшної загрози з боку Туреччини та Кримського ханства, то тут повною мірою проявився талант гетьмана П. Сагайдачного, який підніс рівень військового мистецтва козаків на новий щабель і створив фактично регулярне військо. За гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного козацтво здобуло європейську славу, воно об’єдналося у єдиному потоці національно-визвольних змагань із православним міщанством і духовенством.

Вершиною боротьби проти Речі Посполитої стала національно-визвольна війна українського народу середини  ХVІІ ст., коли постала козацько-гетьманська держава на чолі з видатним полководцем, державним і політичним діячем Богданом Хмельницьким.