Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)

Держава – це така політична організація суспільства, яка має:

1. власну  територію з населенням;

2. апарат публічної влади (різноматні органи та установи держави);

3. право встановлювати закони, які є обов’язковими для виконання на її території;

4. монополію на застосування насилля;

5. право збирати податки.

Термін “держава” зазвичай вживається в широкому і вузькому значеннях:

- у широкому сенсі - це країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території і мають органи влади;

- у вузькому значенні під державою розуміють систему закладів і установ, які здійснюють верховну владу на певній території, тобто держава ототожнюється з державним апаратом.

Ознаки держави – це певні особливості держави, які відрізняють її від суспільства та його політичних організацій.

Державний суверенітет – верховенство державної влади у своїй країні і її незалежність в зовнішньополітичній сфері.

Прерогатива держави – це перевага, виключне право яке належить державі в якій-небудь галузі або питаннях.

Прерогативи держави:

1. право на організований примус, яке може застосовуватись не лише стосовно громадян держави, а й щодо всіх, хто знаходиться на її території. Для реалізації цієї прерогативи держава володіє особливою системою органів та установ (правоохоронні органи, суди, армія, тюрми);

2. управління суспільством з метою стабілізації суспільної системи та збереження цілісності суспільства;

3. збирання податків, мита, випуск грошей і регулювання грошового обміну.;

4. монопольне право на видання законів, що поширюються на всю територію і є загальнообов’язковими для всіх громадян;

5. використання всіх суспільних ресурсів для здійснення внутрішньої і зовнішньої політики.

Функції держави - головні напрямки і види діяльності держави, обумовлені її завданнями і цілями і такі, що характеризують її сутність і соціальне призначення у суспільстві.

Функції держави:

До зовнішніх належать функції:

— оборонна, яка забезпечує цілісність держави, її безпеку, розвиток військового потенціалу;

— дипломатична, спрямована на створення та забезпечення сприятливих умов для розвитку держави в системі міжнародних відносин, розвиток співпраці з іншими країнами, інтеграцію у світове співтовариство.

Виконуючи зовнішні функції, держава прагне забезпечити реалізацію національних інтересів на міжнародній арені.

Серед внутрішніх функцій виділяють:

— адміністративно-управлінську;

— нормотворчу;

— правозахисну;

— виконання загальносуспільних робіт;

— вирішення конфліктів і стабілізацію суспільних відносин;

— здійснення політичного керування;

— інтеграційну;

— національно-консолідуючу тощо.

Форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади.

Структура держави — система органів і установ, які виконують внутрішні й зовнішні функції держави.

Форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади.

Монархія — це форма державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок.

Абсолютна монархія - різновид монархічної форми правління, при якій вся повнота державної (законодавчої, виконавчої, судової), а іноді й духовної (релігійної) влади юридично і фактично знаходиться в руках монарха.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

Дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту.

Теокра?тія — форма державного правління, за якої політична влада належить духовенству або главі церкви.

Республіка — форма державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

Парламентська республіка — це така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд.

Президентська республіка — це така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що не несе, як правило, відповідальності перед парламентом.

Змішана республіка (напівпарламентська, напівпрезидентська, парламентсько-президентська, президентсько-парламентська) — форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік. Глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом.

Державно-територіальний устрій – Спосіб територіальної організації держави, який характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами, виявляється в особливостях правового статусу адміністративних одиниць та розподілу владних повноважень між центральними і місцевими органами влади.

Форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами.

Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють ознаками суверенітету.

Федеративна держава — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом.

Конфедерація – являє собою союз держав, об'єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Імперія — це така форма державного устрою, при якій держава складається з двох частин (метрополії та колонії) з принципово відмінною компетенцією.

Коло?нія — поселення громадян поза межами своєї країни; територія чи країна, що позбавлена незалежності та знаходиться під владою іншої держави (метрополії).

Метрополія — країна, що володіє колоніями; центр колоніальної імперії.

Співдружність — це форма міждержавного об’єднання, створеного державами, що мають спільні ознаки, певний ступінь однорідності, спільність економічних інтересів, спільні мову, історію, культуру і релігію.

Громадя?нство — формально зафіксований правовий статус людини, зв'язок людини (фізичної особи) з певною державою, належність до цієї держави.

Апатриди (аполіди) – 1. Особи, що не мають громадянства, які вийшли з громадянства однієї держави і не набули громадянства іншої. 2. Особи, які позбавлені прав громадянства органами влади або суду. 

Біпатриди (біполіди) – особи, які одночасно мають громадянство двох або більше держав.

Громадянське суспільство — самоорганізована й саморегульована, автономна сфера громадського життя, у якій функціонують добровільні громадські об’єднання, виникають суспільно значущі ініціативи, формується соціальний капітал (довіра, норми, мережі і навички соціальної взаємодії та солідарності) і, в разі потреби, «виставляються» вимоги політичним суб’єктам та структурам державної влади.

Елементами структури громадянського суспільства є недержавні форми власності, різноманітні соціальні спільності, недержавні політичні інститути, культурно-освітні заклади тощо та відповідні суспільні відносини.

До атрибутів громадянського суспільства науковці відносять наступне:

– наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, наслідком чого є формування сфери громадського (цивільного) життя і громадської думки;

– організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами;

– незалежні від держави, добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні;

– зорієнтована на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва.

Функції громадянського суспільства

– самоорганізація громадського механізму для виконання суспільних справ;

– противага владним структурам, головного заборола проти можливих спроб узурпації влади;

– засіб соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на «суспільно корисні справи»;

– сприятливе суспільне середовище для поширення громадянської політичної культури і через неї — для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотного характеру.

Типологія держави — поділ усіх держав, що існували й існують, на великі групи—типи за їх найсуттєвішими ознаками.

Соціальна держава — це вид держави, яка у своїй діяльності прагне до загального добробуту всіх громадян, соціальної захищеності і соціальної справедливості для всіх членів суспільства. 

Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter