Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)

Моделі взаємодії і захисту групових інтересів. Лобізм. Клієнтелізм. Корпоративізм

Теорії громадських [громадсько-політичних] об'єднань

Теорії політичних партій та партійних систем

Сутність, ознаки та функції політичних партій

Зародження та основні етапи розвитку політичних партій

Законодавче регулювання діяльності політичних партій та об'єднань громадян

Типологія політичних партій. Політичний (партійний) спектр, його конфігурація та еволюція

 

 

Моделі взаємодії і захисту групових інтересів. Лобізм. Клієнтелізм. Корпоративізм


Лобізм (або представництво інтересів) – система і практика реалізації групових інтересів шляхом організованого впливу на законодавчу та адміністративну діяльність органів державної влади.

Відповідно до словника іноземних слів, «лобі», «лобізм» - це система контор і агентств великих монополій при законодавчих органах США, що здійснюють в інтересах цих монополій вплив (аж до підкупу) на законодавців і державних чиновників на користь того чи іншого рішення при прийнятті законів, розміщенні урядових замовлень і т. п.; «лобі» називаються також агенти цих контор та агентств (інакше - лобісти). Практикуючі лобісти розуміють під лобізмом проведення діяльності, націленої на вплив на громадську думку та законодавчі органи, уряд.

За кордоном лобізм - професія, регульована законами. Це цілі системи контор та агентств великих монополій при органах влади. Їхня робота - у відстоюванні інтересів приватних компаній у законодавчій сфері. У США лобістів нерідко називають третьою палатою Конгресу. Тільки у Вашінгтоні їх близько 20 тисяч. Вони захищені поправкою до Конституції. Лобізм необхідний, щоб просвіщати американський уряд. Уряд змушений покладатися на експертів з приватного сектора. Вони беруть участь у політичному процесі, присутні на слуханнях, пропонують стратегії рішень обговорюваних проблем.

Лобізм - один з найбільш значущих механізмів взаємозв'язку суспільства і держави. Соціальною основою виникнення лобістських відносин є наявність у структурі суспільства соціально оформлених групових інтересів.

Під групою інтересів як соціальної бази політичного лобізму розуміють сукупність індивідів, що взаємодіють один з одним на основі спільності інтересів шляхом формальних чи неформальних зв'язків. Одні групи інтересів можуть мати свої власні неформальні правила спілкування і спільних дій, тоді як інші, що носять більш формальний характер, виробляють цілком певні умови збору та узгодженої взаємодії.

В основі діяльності цих утворень лежать групові інтереси їх членів. Причому ця діяльність часто виходить далеко за рамки політичної сфери. Такі групи інтересів створюються, наприклад, фанатами спортивних команд, музикантів і т.п. За своєю суттю вони близькі до соціальних рухам, тільки не є такими ж масовими і можуть не мати атрибутів формальної організації. Політика не завжди є їх головною сферою активності.

Корпоративізм припускає наявність формальних організацій, іменованих корпораціями, в рамках яких представники тих чи інших форм економічної діяльності (власники, працівники, технічні фахівці і т. д.) і представники держави об'єднують свої зусилля в пошуку взаємоприйнятних рішень, які працювали б на благо нації в цілому. Такого роду корпорації виконують роль посередника між державою та її громадянами.

У теорії корпоративізму присутні елементи як плюралізму, так і елітизму. Подібно плюралізму, корпоративізм підкреслює значення груп інтересів у формуванні державної політики, однак слідом за теорією еліт стверджує, що домінантним становищем повинно володіти відносно невелике число потужних і високоорганізованих груп, включених в механізм прийняття державних рішень.

Початки корпоративізму лежать в історії середньовічних цехових об'єднань. Ця форма соціальної організації припинила своє існування з розвитком промислової революції, однак знову відродилася в XX столітті в Іспанії та Італії в той період, коли ці країни перебували під владою фашистських диктаторів генерала Франко і Муссоліні. Групи інтересів, що представляли капітал і робітників, були вбудовані в механізм функціонування держави, що дозволяло владі тримати під своїм контролем всі сторони економічного життя.

У більш пізні часи явище, що отримало найменування «неокорпоратівізма», стало символом тісних робочих взаємин між урядом, профспілками і бізнесом.

Патронажно-клієнтельні стосунки базуються на обміні благами між суб'єктами з неоднаковими суспільним статусом і силою впливу: сильний, або патрон, пропонує захист (протекцію) і доступ до дефіцитних ресурсів (земля, робочі місця, квартири в колишньому СРСР) клієнтові; клієнт, у свою чергу, надає підтримку чи послуги патронові (робота, виборчі голоси).

Патронажно-клієнтельні стосунки властиві багатьом суспільним системам по всій планеті: від країн третього світу, де партійними босами часто є вожді племен, що отри­мують голоси підлеглого селянства в обмін на певні блага від центрального уряду, до місцевих «партійних машин» деяких американських міст.

 

 


Теорії громадських [громадсько-політичних] об'єднань


Невід'ємним елементом політичного життя будь-якого демократичного суспільства є різного роду громадсько-політичні об'єднання (громадські організації, рухи, органи, політичні організації, громадсько-політичні організації, політичні партії тощо).

Громадсько-політичні об'єднання — це порівняно впорядкована діяльність значних груп людей, спільність інтересів яких випливає з їх ролі в системі суспільних відносин. Громадсько-політичні об'єднання виникають переважно як організації груп та окремих громадян, між якими встановлюється свідомий зв'язок і систематичне співробітництво заради досягнення певної мети на підставі спільних політичних інтересів.

До громадських об'єднань можна віднести політичні партії, соціально-економічні і соціально-культурні об'єднання, масові громадянські рухи, асоціації, релігійні організації тощо. Основними з них є політична партія і громадська організація.

Об?єктивною основою створення таких громадсько-політичних об?єднань виступає певний інтерес, який поділяє певна група людей. В американській політичній традиції такого роду об?єднання людей називають групами інтересу. Саме спільність інтересів і є підставою формування різного роду громадсько-політичних об?єднань, участь в яких є невід?ємним правом кожної людини. Таке право зафіксовано в Загальній Декларації прав людини (1948 р.) і законодавчо закріплено в конституціях більшості держав світу.

 

 


Теорії політичних партій та партійних систем


Термін «партія» (від лат. pars - частина чого-небудь) використовувався ще до появи самих політичних партій для позначення груп громадян, які представляють інтереси певної частини населення і прагнуть до влади.

Сьогодні в політологічній літературі існують найрізноманітніші визначення поняття «політична партія» - це зв'язано, перш за все складністю структури даного явища, різноманіття її функцій в суспільстві і т.д.

Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Політичні партії, діючи у певному суспільстві утворюють певну партійну систему, тобто систему відносин суперництва та співробітництва між існуючими у суспільстві політичними партіями. Партійна система — це частина (підсистема) політичної системи, що, в свою чергу, являє собою в широкому розумінні певну єдність політичних інституцій, політичних норм, політичної свідомості (ідеології та психології), політичних відносин (режиму функціонування, зв'язків політичних інституцій між собою та із зовнішньою сферою політичної системи), а у вузькому, чисто інституційному розумінні — систему політичних інституцій, що беруть участь у здійсненні політичної влади.

 

 


Сутність, ознаки та функції політичних партій


Політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Ознаки політичних партій:

- певна тривалість існування в часі цієї організації - від місяців до сотень років;

- розробка чіткої політичної лінії поведінки, яка випливає з програмних засад;

- метою політично-організаційної діяльності є досягнення, утримання або повалення (прагнення) влади;

- чітко сформульована політична програма дій на певний період.

Політичні партії виконують дуже важливі, можна сказати, незамінні функції (це завдання, які вона виконує в політичному житті суспільства) у політичному житті.

 Основними функціями політичної партії в сучасному суспільстві є:

­- політичне представництво соціальних інтересів;

­- соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів через взаємодію політичних партій;

- розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

- боротьба за оволодіння державною владою та участь у її здійсненні;

- участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного апарату;

- участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного курсу держави;

­- політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, залученню його до політичної системи;

­- формування громадської думки;

­- політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії якомога ширших верств населення як її членів, прихильників і виборців.

 

 


Зародження та основні етапи розвитку політичних партій


Вже в античні часи (в Греції та Римі) існували своєрідні політичні утворення — партії (у перекладі з латинської "pars/ partis" означає "частина чого-небудь"), які захищали інтереси окремих груп суспільства чи тимчасово створювалися для підтримки окремих осіб.

Аналогічні угруповання виникали й у період європейського Середньовіччя. Наприклад, відома боротьба партій "чорних" (феодалів-нобілів) і "білих" (багатих городян) у Флоренції в XI ст.

Війна США за незалежність, Велика Французька революція (1789 р.) і наступні після неї політичні події в Європі зробили політичні партії важливим компонентом суспільного життя, і політичні партії поступово набули чітких організаційних рис, пов' язуючи себе з тим або іншим ідейним і політичним напрямком. У період буржуазних революцій в Європі виникають прототипи сучасних політичних партій.

В Англії конкурували політичні угруповання знаті — "торі" (прихильники монархії, привілеїв державної церкви) і "віги" (прибічники верховенства парламенту). Зміцнення парламенту і послаблення королівської влади було результатом діяльності вігів. Ці аристократичні угруповання дали початок розвитку сучасних політичних партій Великобританії, які зберегли певну ідеологічну наступність.

Політичні партії XIX ст. відрізняються від сучасних своїми функціями, засобами організації і діяльності. Малочисельні політичні партії, об' єднання представляли елітарні клуби. Діяли політичні партії, насамперед, в межах парламенту, а поза парламентом обмежувалися діяльністю виборів.

Розвитку політичних партій сприяло зростання у другій половині XIX ст. робітничого руху. Саме робітничий рух створював умови розвитку організаційних форм політичних партій, сформувавши тип політичної партії з масовим членством, з розгалуженою мережею місцевих організацій, періодичними з' їздами, чітким статутом і фіксованими розмірами членських внесків. До кінця XIX ст. масові партії (в основному соціал-демократичні) формуються в більшості країн Західної Європи. Формування партій масового типу в інших країнах світу відбувалося дещо пізніше. Наприкінці XIX — початку XX ст. партії виникають у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, Японії, в 1920-х роках — у Туреччині, Китаї.

На думку М. Вебера, політичні партії у своєму розвитку пройшли три етапи:

1. Аристократичний — партії були своєрідними кланами, що згуртовувалися довкола правлячої верхівки і вміщували найвище оточення правителя.

2. Етап політичного клубу — під впливом ускладнення соціально-політичної структури партії набувають чіткішої організації та ідейно-політичної побудови, перетворюються у політичні клуби.

3. Етап появи масових політичних партій, які характеризуються чималою кількістю членів, більшою організованістю та впливовістю серед населення.

Однак М. Вебер вказує, що всі три етапи пройшли лише дві політичні партії — віги і торі у Великобританії. Більшість сучасних політичних партій формувалась одразу як масові.

Політичні партії - один з найважливіших інститутів політичної системи суспільства. Багато в чому політичні партії визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику оволодіння владою, політичну стабільність суспільства. Однак не існує якогось загального універсального визначення політичної партії як специфічної організації, функції якої тільки політичні.

 

 


Законодавче регулювання діяльності політичних партій та об'єднань громадян


Базовими законодавчо-нормативними актами України, якими регулюються питання утворення та функціонування політичних партій, на сьогодні є Конституція України, закони України "Про політичні партії в Україні”, "Про вибори народних депутатів України”, "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, "Про комітети Верховної Ради України”, "Про Кабінет Міністрів України”, про Державний бюджет України на відповідний рік та інші нормативно-правові акти, які визначають питання взаємодії політичних партій з іншими органами виконавчої влади.

Конституцією визначаються механізми залучення та участі громадян у процесах здійснення державної влади. Зокрема, відповідно до ст. 36 закріпила право громадян на об'єднання в по­літичні партії: «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів..»

Таким чином, у Конституції України зафіксована провідна роль політичних партій у державотворчих процесах - політичні партії є тією демократичною інституцією, яка сприяє формуванню і вираженню політичної волі громадян шляхом участі у виробленні та реалізації державної політики.

Найбільш повно питання, пов’язані з утворенням та діяльністю політичних партій, їх правами, державною підтримкою та контролем за діяльністю політичних партій, розкриваються у Законі України "Про політичні партії в Україні”.

У ст. 2 згаданого вище Закону наводиться таке поняття політичної партії: політична партія - це зареєстроване згідно із законом добровільне об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має на меті сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Стаття 36 Конституції України закріплює право громадян України на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Діяльність зазначених об'єднань громадян різноманітна. Вона може бути спрямована на участь у розробці державної політики, розвиток науки, культури, відродження духовних цінностей, розв'язання соціальних проблем окремих категорій та груп громадян, розвиток благодійної діяльності, охорону навколишнього природного середовища, зумовлюватися спільністю професійних та інших інтересів громадян тощо.

Одним з найпоширеніших варіантів класифікації об'єднань громадян є застосований у Законі України "Про об'єднання громадян” розподіл об'єднань громадян на політичні партії та громадські організації.

Політичною партією визнається зареєстроване згідно із законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

На відміну від політичної партії громадською організацією є об'єднання громадян, створене для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших інтересів.

 

 


Типологія політичних партій. Політичний (партійний) спектр, його конфігурація та еволюція.


Особливості політичного спектру України

Політичні партії розрізняються залежно від їхньої соціальної сутності, соціальної бази (особливостей тієї спільноти, інтереси якої вони представляють), від сповідуваної ними ідеології, поставлених цілей і тактичних пріоритетів, від принципів організації, побудови, місця, яке вони посідають у політичній системі.

З огляду на соціальну базу виділяють партії:

? буржуазні;

? дрібнобуржуазні;

? селянські;

? пролетарські тощо.

За ідеологічними особливостями розрізняють партії:

?  консервативні;

? ліберальні;

? соціалістичні;

? соціал-демократичні;

? комуністичні;

? клерикальні.

За ставленням до суспільних перетворень виділяють:

? реформаторські;

? радикалістські;

? консервативні.

За організаційною будовою розрізняють:

? децентралізовані партії (консервативні й ліберальні партії Західної Європи та США);

? масові централізовані партії, для яких ідеологічні доктрини є більш істотними, ніж для партій першого типу (соціалістичні партії Європи);

? строго централізовані партії, які мають систему вертикальних зв'язків, що забезпечує відносну ізольованість первинних осередків один від одного й гарантують дотримання суворої напіввійськової дисципліни.

За соціальною сутністю виділяють партії:

? буржуазні;

? дрібнобуржуазні;

? напівпролетарські;

? селянські.

З огляду на ідеологію розрізняють партії:

? праворадикальні (фашистські);

? консервативні;

? ліберальні;

? реформаторські;

? соціал-демократичні;

? ліво-соціалістичні;

? комуністичні.

За внутрішньою структурою партії бувають:

? воєнізовані;

? автократичні;

? демократичні.

За функцією та місцем у політичній системі суспільства розрізняють такі типи партій:

? пануючі;

? правлячі;

? опозиційні.

Відповідне розташування політичних сил у просторі, де кожна з них займає свою відповідну позицію на ліво-правій шкалі політичних цінностей, формує політичний спектр суспільства.

Поділ політичних рухів та партій на ліві та праві – це традиція, яка бере свій початок від Французької національної асамблеї, коли промонархістські консерватори сиділи з правого боку, а революційні республіканці – з лівого боку конструкції у вигляді півкола. Європейські парламенти перейняли цю традицію і дотримуються її дотепер. Така класифікація політичних партій є достатньо умовною. І, звичайно ж, те, що є радикальним та лівим в одному контексті (наприклад,  республіканство в британській колоніальній Північній Америці), може стати консерватизмом за інших часів і в іншому місці (наприклад, республіканство в сучасних США). Загалом праві вважаются противниками політичних, економічних і соціальних змін, а ліві – їхніми прихильниками. Праве крило політичного спектра переважно пов’язують з монархізмом, захистом інтересів "імущих” класів, тоді як ліве – з республіканством,  антиклерикалізмом і захистом інтересів широких народних мас (робітників і селян).

Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter