Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)

Політична система

Cистемний аналіз політичної системи

Г. Алмонд

 

 

Політична система


Політична система - це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.

У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:

  • системна;
  • структурно-функціональна;
  • інформаційно-кібернетична.

1. Системна модель вперше була розроблена Д. Істоном. Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функціях - авторитарному розподілі цінностей у суспільстві та легітимізації цього розподілу. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що "входять", проникаючими у середовища, і імпульсами, що "виходять", що є реакцією системи на отриману інформацію. "Вхід" виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації ("вихід"). "Вхід" і "вихід" складають безперервний цикл, який називається "петлею зворотного зв'язку".

Якщо імпульси, що "виходять", відповідають оцінюванням населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.

І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньої інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

2. Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Г. Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:

   -  інституціональному (дослідження політичних інститутів);

   -  орієнтаційному (дослідження політичної культури).

У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об'єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків:

   -  всі політичні системи мають власну структуру;

   -  політична система багатофункціональна;

   -  всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними    інститутами (структурами) системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою;

   -  всі політичні системи є змішаними в культурному розумінні;

   -  відмінність між простими (традиційними) і розвинутими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур. Ці системи подібні за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.

3. Інформаційно-кібернетичну модель політичної системи запропонував К. Дойч. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань.

Процес функціонування системи складається з кількох етапів:

   -  етап перший: отримання інформації і формування блоку даних;

   -  етап другий: селекція інформації - відбір і оцінка отриманої інформації;

   -  етап третій: прийняття рішень;

   -  етап четвертий: реалізація поставленої мети.

 

 


Cистемний аналіз політичної системи


Першим політологом, який описав політичне життя з системних позицій, був Д. Істон. У працях «Політична система» (1953 р.), «Межа політичного аналізу» (1965 р.), «Системний аналіз політичного життя» (1965 р.) він заклав основу теорії політичної системи. Створений ним образ політичної системи порівнює з організмом, що розвивається і саморегулюється, реагуючи на імпульси, що поступа" ють ззовні. Ця система складається з багатьох частин, що утворюють єдине ціле і мають певні кордони, які відділяють її від середовища.

У системи є вхід, на який ззовні поступають імпульси — вимоги й підтримка. На виході системи — політичні рішення, з допомогою яких авторитарно розподіляються цінності, а також здійснюються політичні дії. Сигнали, що поступають на вхід системи, їх характер і інтенсивність залежать від здатності системи до задоволення потреб громадян і від реакції на скарги й невдоволення. Підтримка системи посилюється тоді, коли система задовольняє запити й вимоги людей. Якщо цього немає, підтримка системи слабне, що може призвести до часткової або повної кризи політичної системи. Вимоги й підтримка повинні постійно надходити в систему, інакше вона через недовантаження перестає функціонувати. Завищені вимоги до системи можуть призвести до її перевантаження і стагнації.

Вимоги посідають особливе місце в різнобічній інформації, що надходить у систему і свідчить про очікування, мотиви й інтереси людей. Вони являють собою думку про обов’язкове розподілення ресурсів владою і можуть бути широкими й вузькими. Так, катастрофа на Чорнобильській АЕС стимулювала висування як вузьких вимог (повне закриття даної станції), так і широких — зміну всієї енерге" тичної політики, пов’язаної з використанням атомної енергії.

Істон розділив вимоги на розподільні (про зарплату, про умови отримання освіти, медичних та інших послуг), регулюючі (про забезпечення громадської безпеки, контроль над ринком і виробниками), комуніка" тивні (про надання політичної інформації, про демонстрацію політичної сили).

Політична система може по"різному ставитись до вимог, що йдуть від населення. Тоталітарні системи, наприклад, придушують їх, створюючи образ могутньої і непогрішної влади. Така політика може бути ефективною, коли вона супроводжується розподіленням благ і послуг, що формує хоча й не високий, але стабільний рівень існування.

На виході системи — зобов’язуючі рішення, дії, спрямовані на їх реалізацію і пов’язані з ними типи поведінки. «Вихідні» фактори слід відрізняти від їх наслідків, на основі яких формуються нові вимоги або підтримка, що знову надходять до входу системи. Вихідні дії пол" ітичної системи, за Істоном, обумовлені її головним призначенням, самою природою політичної влади. Вона полягає в обов’язковому показі, авторитарному розподілі цінностей і забезпеченні прийнят" тя їх населенням. Формою авторитарного розподілу цінностей є пол" ітичне рішення, що приймається одним з учасників політичної сис" теми.

Крім вимог, на вхід політичної системи надходить і підтримка. Вона може виражатись у матеріальній формі (виплаті податків, праці на громадських засадах або військовій службі, в дотриманні законів та інших політичних норм, участі в голосуванні та інших формах по" літичної діяльності, уваги до політичної інформації, лояльному став" ленні до державної влади і її символів).

 

 


Г. Алмонд


Американський політолог Габріель Алмонд одним із перших застосував структурно-функціональний метод для дослідження політичної системи. Він розглядав політику як цілісну систему зі складною структурою, кожний елемент якої має певне призначення і здійснює специфічні функції, спрямовані на задоволення потреб системи. Системний і структурно-функціональний методи не заперечують, а навпаки, взаємно доповнюють один одного. Основна відмінність між ними полягає в тому, що перший метод акцентує увагу на цілісності і взаємозв'язках елементів структури системи, а другий — на функціях цих елементів і системи в цілому.

Політичну систему Г. Алмонд визначає як систему взаємодії, що виконує функції інтеграції і пристосування за допомогою застосування або загрози застосування більш чи менш законного фізичного примусу. Ці функції політична система виконує як усередині кожного конкретного суспільства, так і за його межами у відносинах з іншими суспільствами. Політична система, за Г. Алмондом, є узаконеною силою, яка підтримує порядок і здійснює перетворення в суспільстві, що забезпечують його згуртованість і цілісність.

Як і будь-яка інша система, зазначає Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу. Є чотири функції входу і три — виходу. Функції входу — це політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація. Функції виходу — це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх. Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами. Так, функцію розробки норм виконують органи законодавчої влади, функцію застосування норм ~ органи виконавчої влади, а функцію контролю за дотриманням норм — судові органи. Дві функції входу — політична соціалізація і політична комунікація — передбачають наявність сфери політичної діяльності. Так завдяки категорії «політична система суспільства» було поєднано в єдину систему основні поняття науки про політику.

Г. Алмонд зосереджує увагу на аналізі визначального значення стійких структур політичної системи. Поняття структури він визначає як доступну спостереженню діяльність, шо формує політичну систему. Конкретна частина такої діяльності людей називається роллю. Ролі — це ті одиниці, з яких комплектуються всі соціальні системи, у тому числі політична. Політичні ролі є одним із основних компонентів політичної системи. Сукупності взаємозв'язаних ролей складають структури.

Визначаючи місце і значення функціональних вимог до політичної системи, Г. Алмонд вбачає її головне призначення в тому, щоб, відібравши з обмеженого числа альтернатив певну кількість необхідних для життєдіяльності суспільства цілей, втілити їх у конкретні дії.

Д. Істон і Г. Алмонд заклали основи різних варіантів концепції політичної системи й дали поштовх до розвитку теорії політичної системи суспільства в цілому. Кожний із варіантів досліджує різні сторони політичної системи суспільства, використовує особливий підхід до системного аналізу. Суть першого підходу (Д. Істон), який часто називають мікроскопічним, полягає в розгляді політичної системи під кутом зору її складових підсистем, вивченні сукупності взаємозв'язків і взаємодій, шо виникають всередині її. Суть другого підходу (Г. Алмонд), який нерідко називають макроскопічним, полягає в тому, шо він на противагу першому концентрується на розгляді більш загальних характеристик, а саме на вивченні входів і виходів, а також зворотних зв'язків, які встановлюються між політичною системою та навколишнім середовищем.

Залежно від підходу політична система суспільства відповідно трактується у першому варіанті як система «взаємодій структурних елементів, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності» (Д. Істон), у другому — як система ролей або взаємодій структурних елементів, які виникають на вході і виході політичної системи та асоціюються «із застосуванням або загрозою застосування фізичного примусу» (Г. Алмонд).

Системний підхід до аналізу політичного життя набув досить значного поширення в західній, особливо американській, політології. Певний внесок в розробку теорії політичної системи зробили політологи У. Мітчел, К. Дейч, Н. Луман, Г. Пауелл, Д. Трумен та ін. Особливу увагу вони приділяли структурно-функціональному аналізові політичної системи суспільства в цілому та її окремих елементів, виокремленню внутрішніх ресурсів і зовнішніх чинників, шо впливають на стан і функціонування політичної системи, визначенню характеру взаємозв'язків і взаємозалежностей внутрісистемних і міжсистемних відносин тошо.

Таким чином, значення системного підходу до аналізу політики полягає в тому, що він дає можливість розглядати політичне життя суспільства, політичні явища і процеси не як розрізнені прояви суспільного життя, а як цілісну сукупність взаємопов'язаних елементів, яка, взаємодіючи з навколишнім середовищем, функціонує за власними закономірностями й виконує певні функції у суспільстві. Знаючи закономірності функціонування системних утворень, можна прогнозувати розвиток політичних процесів.

Поняття «політична система» є теоретичним інструментом, який надає змогу з'ясовувати системні властивості різних політичних явищ. Системний підхід можна застосовувати у вивченні різних рівнів і форм політичного життя, яким притаманна певна цілісність. Такими рівнями і формами можуть бути окремі політичні інститути, держави, міжнародні утворення, світова спільнота в цілому — тією мірою, в якій вона має системний характер.

Найадекватнішим об'єктом системно-політичного аналізу є окремі держави. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції, забезпечення єдності та цілісності суспільства. Тому поняття «політична система» найчастіше застосовують для аналізу політичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то маються на увазі саме окремі держави.

Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter