Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)

Модель політичної системи Істона

Структура політичної системи за Алмондом

Структура політичної системи

Складові інституційної підсистеми суспільства

Основні характеристики комунікаційної підсистеми

Функції політичної системи суспільства

 

 

Модель політичної системи Істона


Істон визначає політичну систему як взаємодію владних структур, політичних інститутів, за допомогою яких в суспільстві авторитетно розподіляються цінності (матеріальні, духовні), і на такій основі попереджаються конфлікти між соціальними спільностями та індивідуумами - членами суспільства. Розглядаючи будь-яку політичну систему з позиції функціонування, Девід Істон виділяє дві основні функції політичної системи: політична система має бути спроможною розподіляти цінності в суспільстві; політична система має переконати членів суспільства прийняти розподіл цінностей матеріальних і духовних як необхідний, обов' язковий.

За Д. Істоном, у системи є вхід і є вихід. На вхід з навколишнього соціального та культурного середовища надходять імпульси -- вимоги та підтримка. На виході системи здійснюються політичні рішення і політичні дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.

Вимоги -- це перший вид імпульсів на вході системи, і їх характер може бути різним -- від вимог до влади з приводу підвищення заробітної плати, розподілу благ та послуг, якості освіти, тривалості робочого дня, охорони прав і свободи громадян до питань охорони здоров'я, забезпечення громадського спокою і т. д.

Другий вид імпульсів на вході -- це підтримка. Вона можлива в різних формах: від матеріальних (виплата податків, праця на громадських засадах, військова служба і т. д.) через виконання законів та інших розпоряджень державної влади до шанобливого ставлення до влади і духовної символіки.

Д. Істон називає три об'єкти підтримки:

- політичне суспільство -- група людей, які взаємопов'язані в одній структурі завдяки розподілу діяльності в політиці;

- «режим» -- основними компонентами його є цінності (цілі та принципи), норми і структура влади;

- правління, до якого відносять людей, котрі беруть участь у щоденних справах політичної системи, визнаються більшістю суспільства відповідальними за свою діяльність.

Підтримка, яка виявляється системі, може посилюватися, коли система задовольняє потреби і вимоги громадян. Тому без достатньої підтримки політична система не може ефективно і надійно працювати.

Ці імпульси-вимоги та імпульси-підтримки повинні регулярно надходити до системи, інакше вона працюватиме з перервами або зовсім зупиниться. З іншого боку, надмірне перевантаження системи різними імпульсами не дає їй змоги ефективно працювати, система перестає оптимально реагувати на соціальну інформацію, яка надходить, що призводить до її застою.

Ставлення до вимог, які надходять від різних верств населення, значною мірою залежить від типу політичної системи. Антидемократичні, тоталітарні системи, наприклад, розглядають запити і вимоги людей як своєрідний вияв незадоволення владою і тому прагнуть придушити виступи з цими вимогами. Демократичні, конституційні політичні системи, як правило, розглядають запити і вимоги населення як необхідну умову нормальної реалізації своїх функцій. Населення підтримує тих лідерів, ті угруповання, котрі вже підтвердили свою готовність захищати і задовольняти запити і потреби цього населення, тобто ті угруповання і тих лідерів, на які і на яких воно може впливати.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку з'являються авторитетні політичні рішення і політичні дії з приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть бути у формі нових законів, асигнуваньце певні суми коштів, виділені із централізованих і децентралізованих джерел) на конкретні потреби політичних заяв про політичні наміри та політичні дії і т. д.

 

 


Структура політичної системи за Алмондом


Поняття структури Габріель Алмонд визначає як доступну спостереженню діяльність, яка формує політичну систему. Конкретна частина діяльності людей, які беруть участь у політичному процесі, називається роллю. Роль - одиниця, з якої комплектуються всі соціальні, в тому числі і політична, системи. Одним же з основних компонентів політичної системи є політична роль. Сукупність взаємозв' язуючих ролей і становить структуру (суддя - роль, а суд - структура ролей, міліціонер - роль, а міліція - структура ролей та ін.).

Г. Алмонд, політична система виконує два базових набори функцій — входу і виходу. Є чотири функції входу і тривиходу. Функції входу — це політична соціалізація й залучення до участі в політичному житті; артикуляція інтересів, тобто формування вимог, які відповідають реальним або уявним інтересам; агрегування, тобто поєднання інтересів; політична комунікація. Функції виходу — це розробка норм, застосування норм і контроль за дотриманням їх. Функції входу здійснюються недержавними формуваннями — політичними партіями, групами тиску, засобами масової інформації тощо, а функції виходу — державними органами.

 


Структура політичної системи:

1. організаційна підсистема або політична організація суспільства — це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя. До політичної системи як її інститути входять не всі суспільні організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

•   Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.

•   Політизовані або невласне політичні організації, участь у здійсненні політичної влади для яких є лише одним з аспектів їх функціонування. Це громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.

•   Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

2.  політичні відносини — це відносини суб'єктів політики з приводу завоювання, утримання та здійснення влади. Це міжкласові, внутрікласові, міжнаціональні та міждержавні відносини; вертикальні відносини у процесі здійснення політичної влади між політичними організаціями (державою, партіями), відносини між організаціями та установами.

3.  нормативна підсистема, яку складають політичні принципи та норми — це норми, які регулюють політичні відносини. Одні політичні норми безпосередньо і цілеспрямовано створюються державою (правові норми), політичними партіями та громадськими організаціями (корпоративні норми), інші складаються і розвиваються поступово, під впливом як політичних, та і економічних, соціальних, духовних чинників (норми моралі, звичаї, традиції).

  1. культурно-ідеологічна підсистема складається з політичної свідомості, політичної ідеології та політичної культури. Політична свідомість — це сукупність поглядів, уявлень, ідей суб'єкта політичного життя на політичну організацію суспільства, на форму держави, на відносини між різними політичними суб'єктами, на їхню роль у житті суспільства, та на інші прояви суспільного життя. Політична ідеологія — це систематизований вираз поглядів даного суб'єкта, сукупність вибудованих на основі аналізу політичного життя теорій, концепцій та моделей політичних явищ та процесів. Політична культура — це певний спосіб поведінки суб'єкта політичного життя, який будується на систематизованих знаннях та досвіді політичного життя або відповідно до політичної свідомості чи політичної ідеології.
  2. інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційна інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певну політичну свідомість і політичну ідеологію.

***

Політична система складається з підсистем, які взаємопов'язані одна з одною і забезпечують функціонування публічної влади. До них слід віднести такі підсистеми:

1. Інституціональну (держава, партії, групи тиску, засоби масової інформації, церква тощо).

2. Нормативну (політичні, правові, моральні норми, звичаї, традиції, символи). Через них політична система здійснює регулятивний вплив на діяльність інститутів, поведінку громадян.

3. Комунікативну (форми впливу влади, суспільства й індивіда як усередині системи, так і з політичними системами інших держав).

4. Культурну (система цінностей, релігія, ментальність).

5. Функціональну (засоби і способи реалізації влади, до яких належать злагода, примус, насильство, авторитет тощо). Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого спрямована на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві.

Основний елемент політичної системи - інституційна підсистема, в якій найважливішим інструментом реалізації загальнозначущих інтересів є держава. Максимально концентруючи в своїх руках владу і ресурси, вона розподіляє цінності і спонукає населення до обов'язкового виконання своїх рішень. Особливе значення мають церква і засоби масової інформації, що володіють здатністю істотно впливати на процес формування громадської думки.

 

 


Складові інституційної підсистеми суспільства.

Політичні інститути – зміст поняття та їх співвідношення з підсистемами політичної системи


Основним елементом політичної системи є інституційна підсистема, тобто сукупність інститутів (державних, партійних, суспільно-політичних), які виражають і представляють різні за значенням інтереси: від загальнозначущих до групових і приватних. Найважливішим інструментом реалізації суспільних інтересів є держава. Вона концентрує в своїх руках владу і ресурси, розподіляє цінності і блага, спонукає населення до обов'язкового виконання своїх рішень. Крім держави, в інституційну підсистему входять як політичні організації, наприклад, партії, групи тиску, так і неполітичні організації, які мають значні можливості впливати на владу і суспільство -- засоби масової інформації, церква тощо.

Рівень інституційної підсистеми визначається ступенем диференціації і спеціалізації ролей та функцій їх структур. Завдяки спеціалізації ця підсистема може швидко й ефективно реагувати на нові потреби та вимоги населення.

***

Інституціональну підсистему політичної системи складають політичні інститути — формалізовані явища і процеси політичного життя суспільства, до яких належать як самі політичні установи — держава та її структурні елементи (парламент, уряд- тощо), політичні партії, громадсько-політичні організації, органи місцевого самоврядування тощо, так і процеси їх упорядкованого функціонування.

Інституціональна підсистема виступає основоположною як щодо політичної системи суспільства в цілому, так і стосовно її окремих складових. Це зумовлено тим, що саме вона є джерелом усіх найважливіших зв'язків, які виникають в межах політичної системи. Інституціональна підсистема визначає характер норм, які регулюють ці зв'язки. Саме стосовно неї політичні ідеї, погляди, уявлення, теорії виконують службові функції.

Оскільки політичні інститути є основними елементами політичної системи, то вона іноді визначається як «система інститутів (державних установ, політичних партій, громадських організацій), у межах якої відбувається політичне життя суспільства і здійснюється державна влада». Проте таке визначення, наголошуючи на структурному аспекті політичної системи суспільства, залишає поза увагою її функціональний аспект.

У своїй сукупності і взаємозв'язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Деякі дослідники ототожнюють поняття «політична система суспільства» та «політична організація суспільства», однак при цьому затушовується організаційний аспект політичної системи, позначуваний поняттям «політична організація суспільства», а саме це поняття втрачає своє методологічне значення.

До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя, здійснення влади розрізняють три види організацій: власне політичні, невласне політичні і неполітичні.

Власне політичні організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому разі, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Власне політичними організаціями виступають держава й політичні партії.

Невласне політичними організаціями є ті, участь у здійсненні політичної влади для яких є лише одним із аспектів їх функціонування. Це громадсько-політичні організації — професійні спілки, об'єднання підприємців, творчі, молодіжні, жіночі, ветеранські об'єднання тощо.

Нарешті, неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства філателістів, рибалок, мисливців тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає політичної функції, проте за певних умов, ситуативно вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства, надаючи політичній системі цілісності і стійкості, орієнтуючи її на найважливіші суспільні цілі.

Особливе місце серед діючих у політичній системі суспільства організацій посідають партії. Політичні партії є виразниками певних соціальних інтересів. Вони ідеологічно та організаційно об'єднують людей з метою здобуття, використання й утримання державної влади для задоволення цих інтересів. Кожна партія прагне зайняти таке становище в політичній системі, яке надасть їй можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї.

 

 


Основні характеристики комунікаційної підсистеми


Комунікативна підсистема політичної системи містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх різноманітними спільностями, які складаються у процесі здійснення політичної влади або з її приводу. До цієї підсистеми входять як формалізовані відносини, що грунтуються на нормах права і регулюються ними, так і ті неформальні зв'язки, що не закріплені у праві, але відіграють істотну роль у політичному житті.

Суб'єктами політичних відносин є індивіди та їхні різноманітні об'єднання, соціальні спільності, політичні інститути. Залежно від суб'єктного складу політичні відносини поділяються на три основних групи8. Передусім це відносини між соціальними спільностями — суспільними класами, соціальними верствами і групами, націями, народностями тощо. Міжкласові, внутрікласові й міжнаціональні відносини складають соціальну основу політичної системи і відображаються у функціонуванні відповідних політичних організацій та їхніх взаємовідносинах.

Другу групу складають відносини, однією з сторін яких є політична організація. Ці так звані вертикальні відносини складаються у процесі здійснення політичної влади, впливу органів керівництва та управління на соціально-економічні, політичні й культурні процеси. Вони також мають важливе значення для характеристики сутності і функцій політичної системи, методів здійснення політичної влади.

До третьої групи політичних відносин входять ті відносини, які складаються між політичними організаціями та установами — державою, партіями, громадськими організаціями, органами місцевого самоврядування тощо як усередині них, так і між ними. Якщо відносини між соціальними спільностями виступають як первинні, то відносини між політичними інститутами, що виражають їх інтереси, є вторинними. Іноді саме ці відносини, поряд з політичними організаціями, об'єднують поняттям політичної системи суспільства.

Органічні взаємозв'язки між компонентами та елементами політичної системи називають системоутворюючими зв'язками. Комунікативна підсистема містить й інші взаємодії, важливе значення серед яких мають ті, що складаються між політичною системою та іншими системами — економічною, соціальною, культурною, екологічною тощо.

 

 


Функції політичної системи суспільства


Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства.

У науковій літературі є різні точки зору щодо функцій політичної системи, але є певні спільні наукові підходи. Одна з таких точок зору узагальнює погляди більшості вітчизняних учених щодо функцій політичної системи. Вони збігаються в тому, що кожна функція повинна відбивати певну системну якість. У зв'язку з цим можна виокремити такі основні функції політичної системи суспільства:

визначення цілей і завдань суспільства;

мобілізація ресурсів;

владно-політична інтеграція суспільства;

регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Головні функції політичної системи -- це визначення цілей і завдань суспільства, а також мобілізація всіх ресурсів для досягнення цих цілей і регулювання режиму політичної діяльності.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

Інша точка зору щодо функцій будь-якої системи виходить з того, що політична система забезпечує стабільність суспільства, його прогрес через збалансованість різних груп інтересів. Виходячи з цього, можна виділити такі функції політичної системи, використовуючи класифікацію сучасних американських політологів Г. Алмонда і Дж. Пауелла:

1. Функція висловлення інтересів. Політична система через різні організації повинна представляти в суспільстві інтереси різних соціальних груп. Інакше вони можуть знаходити інші, часто досить руйнівні форми відображення своїх вимог.

2. Функція узагальнення інтересівРозмежованість інтересів різних соціальних груп, індивідів у суспільстві може бути дуже великою. Тому з'являється потреба їх узагальнити, перекласти вимоги на мову програм і довести їх до влади. Цю функцію виконують переважно партії.

3. Функція відпрацювання правил і нормЦю функцію виконують законодавчі органи, видаючи закони і нормативні документи.

4. Функція застосування правилВиконання цієї функції є основним завданням виконавчих органів, які реалізують накази законодавців.

5. Функція контролю застосування правилЦю функцію виконують судові органи і органи насилля чи примусу.

6. Функція політичної комунікаціїВона припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.

Існують і інші погляди на функції політичної системи, але всі вони виходять з того, що ці функції повинні забезпечувати цілісність, стабільність і розвиток усього суспільного організму.

Є й інші підходи. Г.Алмонд поділив функції політичної системи на два види.

1. Функції, що "входять":

- політична соціалізація, яка спрямована на формування певного типу як учасника політичного життя, і рекрутування - підбір людей для заповнення статусів у політичних інститутах;

- артикуляція інтересів;

- агрегування інтересів;

- політична комунікація - діяльність за згодою, досягнення компромісів.

2. Функції, що "виходять":

- нормотворчість;

- використання правил і норм;

- контроль з боку держави за дотриманням правил і норм.

Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter