Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)

1. Суть, ознаки та функції держави

2. Концепції походження держави

3. Форми держави. Державний устрій та врядування

 

 

1. Суть, ознаки та функції держави


Держава є одним із найважливіших інститутів суспільства, центральним елементом його політичної системи. В її діяльності концентрується головний зміст політики. Термін "держава” зазвичай вживається в широкому і вузькому значеннях:

- у широкому сенсі - це країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території і мають органи влади;

- у вузькому значенні під державою розуміють систему закладів і установ, які здійснюють верховну владу на певній території, тобто держава ототожнюється з державним апаратом.

Держава має ряд ознак, які допомагають виявити її сутність:

Органи державної влади - сукупність управлінсько-адміністративних структур, покликаних реалізувати рішення центральних і місцевих органів влади. Чисельність державної бюрократії є різною в різних державних формах, але вона є іманентною характеристикою будь- якої держави.

Право. Держава функціонує в рамках встановленого права. Структура і функції державних органів визначаються правом. Воно виступає не лише як нормативний механізм діяльності держави, а й як регулятор відносин співжиття громадян у суспільстві.

Територія, що визначає кордони держави (закони і повноваження держави поширюються на людей, які проживають на цій території).

Суверенітет - стан незалежності державної влади, який полягає в її праві та здатності самостійно, без втручання якоїсь іншої сили керувати своїм внутрішнім і зовнішнім життям.

Монополія на легітимне застосування сили та фізичного примусу. Діапазон державного примусу є досить широким: від різноманітних адміністративних покарань, обмеження свободи до фізичного знищення людини (смертна кара). Для виконання функцій примусу у державі є спеціальні органи: армія, міліція, служба безпеки, суд, прокуратура.

Монопольне право на стягнення податків і зборів, необхідних для формування загальнонаціонального бюджету, утримання державного апарату.

Обов’язковість членства в державі. Людина від народження отримує державне громадянство. Кожний громадянин має певні конституційні права і відповідні обов’ язки відносно своєї держави (однак у сучасному світі є особи, що мають одночасно подвійне громадянство, і особи, позбавлені громадянства в будь-якій країні).

Наявність власної символіки (прапор, герб, гімн).

Суть держави виявляється у її функціях, які традиційно поділяються на внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій держави відносять:

- економічно-господарську, яка полягає в координації господарської діяльності та економічних процесів (вона реалізується через визначення державою стратегії економічного розвитку, його планування чи програмування;

- культурно-виховну - регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту (реалізується через державне фінансування культурно-освітніх закладів, законодавче встановлення вимог до освітньої підготовки, підтримку мистецтва тощо);

- правотворчу - творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство);

- правоохоронну - контроль і нагляд за виконанням правових норм (забезпечується спеціальною системою державних правоохоронних органів, до якої входять суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, податкова поліція, митного контролю, юстиції, безпеки тощо);

- соціальну - регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення;

- екологічну - захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури.

Зовнішні функції держави виокремлюють такі як:

- оборонна - захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави, розвиток військового потенціалу;

- дипломатична - спрямована на створення сприятливих зовнішніх умов для розвитку держави;

- співробітництва - реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об’єднаннях тощо;

- інтеграція у світове товариство - поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основах.

 

 


2. Концепції походження держави


Політична наука дає різноманітні теорії походження держави:

1. Теологічна теорія (Ф. Аквінський, А. Августин), в якій поява держави пояснюється Божою волею. Подібні погляди представлені в найдавніших релігіях і покликані освячувати існуючі порядки: оскільки влада від Бога, то вона має право на існування і є непорушною.

2. Патріархальна теорія (Аристотель, Конфуцій). Згідно з нею держава - це результат історичного розвитку сім’ї. Так, Аристотель розглядав виникнення держави як природний процес ускладнення форм спілкування людей: спочатку люди об’єднуються в сім’ї, потім декілька сімей утворюють поселення, а на завершальній стадії цього процесу постає держава. Конфуцій вважав, що держава - це велика сім’я, і відносини в ній мають будуватися за аналогією з сімейними. Влада правителя є продовженням влади батька в сім’ї (патріарха), а відносини правителів і підданих нагадують сімейні стосунки, де молодші залежать від старших.

3. Теорія суспільного договору (Г. Гроцій, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо). Договірна теорія трактує виникнення держави внаслідок угоди (договору) між людьми, які раніше перебували у природному, додержавному стані, а потім для того, щоб уникнути зайвих зіткнень і непорозумінь, надійно забезпечити свої основні права і свободи, вирішили створити державу. Головним завданням держави є турбота про спільне благо. Ця теорія значною мірою сприяла формуванню сучасних демократичних держав і донині справляє глибокий вплив на політичні уявлення їх громадян.

4. Психологічна теорія (Г. Тард, Дж. Фрезер). Виникнення держави пояснюється особливими властивостями психіки людей. Йдеться, зокрема, про те, що вони за своїм складом поділяються на схильних до влади, здатних брати відповідальність не лише за себе, а й за інших, та тих, хто уникає відповідальності і схильний делегувати іншим певні права на управління суспільним життям ("одні народжуються, щоб управляти, а інші потребують підпорядкування”).

5. Теорія насильства (Л. Гумпилович, Є. Дюрінг, К. Каутський, Ф. Опенгеймер). Дана теорія набула поширення в ХІХ столітті. Її ідейною основою була модна тоді теорія соціального дарвінізму, якій притаманне зведення закономірностей розвитку суспільства до закономірностей біологічної революції і висунення принципів природного відбору, боротьби за виживання найбільш пристосованих чинників суспільства. Тобто держава стає формою панування переможців над переможеними.

Найвідоміший представник теорії насильства польсько-австрійський соціолог Людвік Гумпилович виходив з того, що рушійною силою суспільного розвитку є боротьба людських спільнот за існування. Зіткнення між ними призводить до підкорення слабких сильними та утворення апарату примусу - держави. Насильство є не тільки причиною виникнення держави, а й найважливішим чинником її існування. Держава повинна рішуче використовувати силу і всередині країни, придушуючи революційні рухи.

6. Техніко-економічна теорія (Г. Чайльд, К. Вітфогель). Її представники стверджують, що держави виникають при переході від збирального типу господарювання до виробничого. Так англійський археолог Г. Чайльд вважав, що саме перехід до землеробства і тваринництва автоматично спричинив значне зростання виробництва, що й привело до збільшення населення, поглиблення спеціалізації праці (виокремлення управлінської сфери), майнової нерівності і, зрештою, до виникнення держави.

7. "Гідравлічна” теорія. На думку її автора К. Вітфогеля, основною причиною виникнення держави є перехід до іригаційного землеробства. Його впровадження й поширення не тільки сприяли зростанню обсягу сільськогосподарської продукції, а ще й створювали необхідні організаційні передумови розгалуженого державного апарату.

8. Класова (марксистська) теорія. За цією теорією держава існувала не завжди. Вона є результатом історичного розвитку суспільства, його закономірного розподілу на класи під впливом розвитку продуктивних сил, який супроводжувався появою приватної власності.

Кожна із названих теорій походження держави має право на існування як така, що розкриває якусь особливість, сторону виникнення та функціонування цього суспільного інституту. Навіть далека від науки теологічна теорія має певний сенс хоча б тому, що обґрунтовує необхідність сильної державної влади.

 

 


3. Форми держави. Державний устрій та врядування


Кожна держава характеризується певною формою, тобто зовні­шнім вираженням процесу організації та здійснення державної влади. Форма держави є складним соціальним явищем, що дає можливість визначити характер існування і напрямки розвитку держави, власти­вості її устрою, правління та режиму.

Отже, форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:

- форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

- форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

- форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.

Монархіяце форма державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок.

Монархії поділяються на дві групи — обмежені та необмежені.

Необмежена монархія — це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ні законом, ні будь-яким представницьким органом влади.

В рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

- деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбожеством.

- абсолютна монархія характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до правлячої династії.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

Розрізняють наступні види обмеженої монархії:

- дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту;

- парламентарна (конституційна) монархія — це така монархія, в якій влада монарха суттєво обмежена у всіх сферах здійснення державної влади, і за яким тільки формально зберігається статус глави держави, але, як правило, виключно з представницькими повноваженнями.

Республікаформа державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

Розрізняють наступні види республік:

- президентська республіка — це така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що не несе, як правило, відповідальності перед парламентом (США, Франція, Аргентина).

- парламентська республіка — це така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія). Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має виключно представницькі функції (ФРН, Індія).

Деякі вчені виділяють ще й третій вид — напівпрезидентська, або президентсько-парламентська республіка — така республіка, в якій глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом.

Державний устрій може проявлятися у простій або у складній формах. До простої форми державного устрою належать унітарні (єдині) держави. Унітарна державаце єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють ознаками суверенітету.

До складної форми державного устрою належать федерація, імперія і конфедерація. Федераціяце складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька державних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом.

Розрізняють два види федерації:

Другою складною формою державного устрою є імперіяце така форма державного устрою, при якій держава складається з двох частин (метрополії та колонії) з принципово відмінною компетенцією.

До форми державного устрою належить і конфедерація, що являє собою союз держав, об'єднаних для досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад, військовими) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter