Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)

Зміст поняття громадянське суспільство. Субстратна та організаційна основа громадянського суспільства

Теорії громадянського суспільства

Соціальна структура і соціальні групи. Різновиди соціальних груп

Сутність і різновиди груп інтересів у політиці

 

 

Зміст поняття громадянське суспільство. Субстратна та організаційна основа громадянського суспільства


Громадянське суспільство за своїм змістом не збігається із суспільством у цілому: останнє включає в себе державу. Держава є складовою суспільства, громадянське ж суспільство — це сфера відносин, які не зазнають прямого втручання з боку держави.

У юридичній літературі деякі вчені відносять до громадянського суспільства систему недержавних відносин (А. Кочетков), інші — всі суспільні зв'язки, які виникають поза сферою політики (А. Одинцова) та розглядають його як сукупність неполітичних відносин, галузь спонтанного самовиявлення інтересів й волі вільних індивідів та їх асоціацій.

Група авторів першого в Україні «Політологічного словника» вважає, що «громадянське суспільство — це сукупність неполітичних відносин (економічних, національних, духовно-моральних, релігійних тощо), галузь спонтанного самовиявлення інтересів і волі вільних індивідів та їх асоціації».

Громадянське суспільство — відкрите соціальне утворення. У ньому забезпечується свобода слова, включаючи свободу критики, гласність, доступ до різного роду інформації, право вільного в’їзду в країну і виїзду з неї, культурне і наукове співробітництво із закордонними державними і громадськими організаціями.

Громадянське суспільство тісно пов’язане як з державою, так і з правом. Держава покликана створювати найоптимальніші умови для розвитку громадянського суспільства, не втручатись у сферу реалізації приватних інтересів, а розвинене громадянське суспільство, у свою чергу, є соціальною базою демократичної, правової соціальної держави.

Право формується всередині громадянського суспільства як потреба у нормативній регламентації найважливіших суспільних відносин. Саме у громадянському суспільстві відчуваються ті зміни, які мають бути певним чином упорядковані. Держава повинна цю потребу задовольнити, прийнявши відповідний нормативно-правовий акт, покликаний якнайоптимальніше вирішити проблему, що назріла.

Отже, громадянське суспільство — самоорганізована й саморегульована, автономна сфера громадського життя, у якій функціонують добровільні громадські об’єднання, виникають суспільно значущі ініціативи, формується соціальний капітал (довіра, норми, мережі і навички соціальної взаємодії та солідарності) і, в разі потреби, «виставляються» вимоги політичним суб’єктам та структурам державної влади.

 

 


Теорії громадянського суспільства


Теорію громадянського суспільства було започатковано ще у XVII – XVIII століттях. Відтоді багато дослідників зробили свій вклад у її розвиток. Але міркування і висновки висловлювалися настільки різні, що нині поняття „громадянське суспільство” має чимало визначень, які часто суперечать одне одному.

Н. Макіавеллі – першим запропонував покласти в основу здійснюваного будь-якою державою політичного курсу інтереси людини, а також ввів в обіг поняття держави в їх сучасному розумінні. Вбачаючи різницю між громадянським та політичним, Н. Макіавеллі у праці "Міркування з приводу першої декади Тита Лівія” фактично вперше наголосив, що держава постійно прагне підірвати будь-яку діяльність суспільства, щоб самій піднятися над ним, і цим відділив від держави те явище, яке згодом дістало назву "громадянського суспільства”. Саме поняття "громадянське суспільство” з’явилося лише у XVIII ст., зокрема у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка. Причому в різні часи у це поняття вкладався неоднаковий зміст.

Т. Гоббс – концептуального оформив ідею громадянського суспільства, одним із перших почав протиставляти природне й суспільно-політичне в людині. Вважав, що природне в людині є некерованим і тому неполітичним, тоді як суспільне підпорядковується законам суспільства, а політичне – владі, державі. Природному суспільству (societas naturalis) було протиставлене громадянське суспільство (societas civilis) як сукупність членів суспільства, співгромадян, підпорядкованих владі держави. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство – це одержавлене суспільство, яке є результатом переходу від природного до суспільно-політичного стану. Держава творить громадянське суспільство, встановлюючи порядок, цивілізуючи його членів.

Дж. Локк – підтримав і розвинув ідею Т. Гоббса про одержавлене суспільство як суспільство громадянське: "Ті, хто об’єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову установу, куди можна звертатися і яка наділена владою вирішувати спори між ними й карати злочинців, ті перебувають у громадянському суспільстві...”.

Г. В. Ф. Гегель – на відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, розглядав їх як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов’язані інтересами.

К. Маркс – також вважав, що громадянське суспільство існує поза державою як політичним інститутом, розглядав це суспільство як сукупність сімей, суспільних станів і класів, відносин власності й розподілу, взагалі всіх форм і способів позадержавного існування та функціонування суспільства. Однак на відміну від Гегеля К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського суспільства.

 

 


Соціальна структура і соціальні групи. Різновиди соціальних груп


Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об?єднаних стійкими зв?язками і відносинами.
Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою. Поняття «соціальна структура» охоплює системно-організаційний і стратифікаційний аспекти.

Згідно із системно-організаційним аспектом головний зміст соціальної структури створюють соціальні інститути, насамперед економіка, політика (держава), наука, освіта, сім?я, зберігаючи і підтримуючи існуючі в суспільстві відносини і зв?язки. Ці інститути нормативно регулюють, контролюють і спрямовують поведінку людей у життєво важливих сферах, а також визначають стійкі, регулярно відтворювані їх рольові позиції (статуси) у різних типах соціальних організацій. Соціальний статус є первинним елементом соціальної структури суспільства, що розкриває місце особистості в соціальній структурі суспільства. Він зумовлений професією, віком, освітою, матеріальними статками тощо. Наприклад, структура сім?ї утворюється взаємозалежною мережею позицій: чоловік, дружина, діти; у системі освіти — учитель, учень; в економіці — підприємець, робітник і т. д.

Соціальні позиції (статуси) та зв?язки між ними визначають характер соціальних відносин. На основі близькості соціальних статусів, що встановлюють потенційну можливість участі індивідів у відповідних видах діяльності, формуються складніші структурні елементи суспільства — соціальні групи.

Вихідним для розу­міння соціальної структури суспільства є поняття соціальної групи, спільності.

Соціальні групи — це відносно сталі спільності людей, що історично склалися і різняться роллю та місцем у системі со­ціальних зв’язків певного історичного суспільства.

Соціальні групи згуртовуються на основі об’єктивних обставин, а належність до групи пов’яза­на з об’єктивним становищем людей у системі соціальних зв’язків, виконанням певних соціальних ролей, тобто для то­го, щоб сукупність людей визнавалася групою, потрібні вза­ємодія між її членами та наявність сподівань, що їх поділяє кожний член групи відносно інших її членів.

Соціальні групи поділяються за ознакою належності до них індивіда та за характером взаємовідносин між їх членами.

За ознакою належності індивіда розрізняють інгрупу та аутгрупу. Кожний індивід виділяє деяку кількість груп, до яких він належить, та визначає їх як «мої». Це може бути «моя сім’я», «моя професійна група», «мій клас» та ін.

Такі групи є інгрупами, до яких індивід відчуває свою на­лежність, тобто розуміє членів інгрупи як «ми». Інші групи, до яких індивід не належить, є для нього аутгрупами, тобто «не ми», «інші».

В сучасному суспільстві індивід належить водночас до ба­гатьох груп, тому велика кількість інгрупових та аутгрупових зв’язків може перехрещуватися. (Наприклад, студент інститу­ту прокуратури може розглядати студента слідчо-криміна­лістичного факультету як індивіда, який належить до аутгрупи, але вони можуть бути членами однієї волейбольної ко­манди, де вони входять до інгрупи.)

За характером взаємовідносин між членами групи розріз­няють первинні та вторинні групи. У первинній групі кож­ний член бачить інших членів групи як особистостей та інди­відуальностей. Таке бачення досягається завдяки соціальним контактам, що створюють інтимний, особистий та загальний характер внутрішніх групових взаємодій, до яких включають­ся численні елементи особистого досвіду. Члени таких груп, як друзі, сім’я прагнуть зробити соціальні взаємовідносини неформальними та пом’якшеними.

У вторинних групах соціальні контакти є безособовими і мають утилітарний, однобічний характер. Усі контакти є функціональними відповідно до соціальних ролей.

Таким чином, соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об?єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

 

 


Сутність і різновиди груп інтересів у політиці


В українському енциклопедичному словнику групи інтересів визначено як «об'єднання людей, які, виходячи з певних інтересів або потреб, висувають вимоги до інших груп суспільства чи суспільства в цілому, з метою підтримати або поліпшити свої позиції, досягти певних цілей».

Різноманітність організаційних форм, у яких існують групи інтересів, відображаються в поняттях, якими їх позначають: «об'єднання», «асоціація», «спілка», «організація», «клуб», «рух», «комітет» тощо.

Типології груп інтересів. Класифікація здійснюється на підставі різних критеріїв, найголовнішими з яких є: ступінь організованості, мета і спрямування групової діяльності, а також способи їх дій. Вони ж є підставою для поділу груп інтересів на захисні, проблемні та інституційні, явні і приховані, жорстко організовані і розмиті, легальні й нелегальні тощо.

Найпоширенішими і найтиповішими є спілки інтересів – групи асоціативного типу, що створюються задля артикуляції, захисту і задоволення власних потреб та інтересів. Вони мають чітку формальну структуру і правовий статус. До таких груп належать профспілки, бізнесові спілки (Українська спілка промисловців та підприємців), молодіжні, жіночі, етнічні, релігійні об'єднання, товариства споживачів, асоціації для проведення вільного часу та інші. Іноді до спілок інтересів відносять лобістські організації та групи тиску.

Лобістські організації це формально зареєстровані або тіньові об'єднання, спілки та контори (бюро), які допомагають певним групам інтересів розв'язувати їхні проблеми, використовуючи свої зв'язки, минулий чи набутий авторитет у «коридорах влади». Специфіка полягає в їхньому посередництві (а не захисті своїх власних інтересів), зорієнтованості на політичну владу та відсутності неполітичних форм діяльності. Як правило, активність лобістських організацій зосереджена в законодавчих органах влади.

Групи тиску (рух за громадянські права, за зміну конституції, того чи іншого закону) мають багато спільного з лобістськими організаціями за характером впливів та спрямованістю дій. Існує два основних підходи до поняття «групи тиску». Прихильники одного відносять до них будь-які об'єднання, котрі використовують метод тиску, підтримки чи зриву певних політичних рішень. У такому разі, групи тиску – це просто групи інтересів у дії. Прихильники іншого підходу ототожнюють групи тиску лише з певними видами груп інтересів, а саме з тими, які уникають ініціативних пропозицій щодо нових законів, а лише впливають на прийняття чи неприйняття того чи іншого рішення, підтримку чи зрив тої чи іншої акції. Ці групи, досить обмежені у виборі форм та методів діяльності. Вони також не мають своїх засобів масової інформації, обмежені у політичних ресурсах впливу на публічну владу.

Деякі вчені відносять до груп інтересів лише згадані три їх різновиди: спілки інтересів, лобістські організації і групи тиску, що мають на меті безпосередній вплив на прийняття політичних рішень. Інші ж трактують їх широко, зараховуючи до груп інтересів також різноманітні види спонтанно утворених, слабо організованих спільнот, які попри свою структурну розмитість виявляють значну міру активності у захисті своїх інтересів або у приверненні уваги до тих чи інших суспільних проблем. При такому широкому підході до груп інтересів також відносять: інституційні, неасоційовані групи…

Категорія: Теорія політичних систем (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter