1. Політична система: поняття та структура

2. Порівняльний аналіз підходів до визначення сутності політичної системи (системний, структурно-функціональний, інформаційно-кібернетичний)

3. Функції політичної системи

1. Політична система: поняття та структура

Термін політична система з'явився в політичному лексиконі в 50-60-х роках XX ст. Як науковий термін, поняття „система” вводить в біологію Берталанфі в 20-х роках для позначення процесу обміну клітини з зовнішнім середовищем. В його інтерпретації система представляє собою сукупність взаємопов'язаних елементів, при цьому зміна навіть одного з них призводить до зміни в цілій системі.

В стосунку до суспільства поняття „система” став використовувати Патерсон, який розглядав суспільство як взаємодію чотирьох підсистем: економічної, політичної, соціальної і духовної. Кожна з них виконує певні функції, а разом, вони забезпечують життєдіяльність всього суспільства в цілому.

Засновником системного підходу в політичній науці є американський вчений Істон. В його розумінні, політична система представляє собою механізм формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей. Істон розглядає політичну систему:

1) як відносно самостійну сферу суспільства, мета якої розподіл ресурсів;

2) як частину більшого за обсягом поняття — суспільство.

Її завдання реагувати на імпульси, які подаються ззовні, запобігати конфліктам, які виникають через розподіл ресурсів між індивідами і групами. За Істоном політична система є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ і процесів.

Системний аналіз, за твердженням вченого, заснований на понятті „системи, зануреної в середовище". Щоб вижити, система повинна мати здатність реагувати, пристосовуватись до змінних умов. Цю здатність забезпечує суспільству політична система, що реагує за допомогою спеціальних механізмів на імпульси.

Політична система — це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобами яких здійснюється влада і управління суспільством.

До основних елементів структури політичної системи належать:

– держава. Це ядро політичної системи. Вона становить сукупність установ і організацій, що здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: система органів та установ, які виконують функції державної влади, наявність певної території, права, яке закріплює систему державних норм;

– партії і партійні системи. Партія – це організація, що об'єднує громадян одного політичного спрямування. Визначальними рисами партій є їх місце і роль в політичній системі, внутрішня структура та методи діяльності, соціальна база, ідеологія.

Як правило, в суспільстві функціонують декілька партій. В сукупності вони становлять партійну систему, яка використовує певний механізм та методи в боротьбі за владу.

Історичні типи партійних систем: однопартійна двопартійна, або біпартійна (наявність двох основних партій, влада яких чергується), багатопартійна (наявність декількох партій, які беруть участь і здійснюють реальний вплив на органи державної влади;

– громадські організації і рухи. Це соціальні групи, об'єднані певними інтересами, які не прагнуть до участі в діяльності органів державної влади. Але вони прагнуть контролювати прийняття важливих державних рішень, наприклад питань екології, охорони здоров'я, забезпечення належного рівня народжуваності та якісного стану населення тощо;

– політична свідомість та політична культура, які відображають політичне життя суспільства в поглядах, ідеях, традиціях, уявленнях, правилах та нормах поведінки людини, соціальної групи чи нації;

– засоби масової інформації.

2. Порівняльний аналіз підходів до визначення сутності політичної системи (системний, структурно-функціональний, інформаційно-кібернетичний)

У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:

• системна;
• структурно-функціональна;
• інформаційно-кібернетична.

1. Системна модель вперше була розроблена Д. Істоном. Сутність політичної системи, за тлумаченням вченого, розкривається в її функції - авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що "входять", проникаючими у середовища, і імпульсами, що "виходять", що є реакцією системи на отриману інформацію. "Вхід" виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості (підвищення заробітної плати, розширення соціальних програм, права і свободи громадян) і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі (сплата податків, військова служба), так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації ("вихід"). "Вхід" і "вихід" складають безперервний цикл, який називається "петлею зворотного зв'язку".

Якщо імпульси, що "виходять", відповідають оцінюванням населення, то суспільна підтримка політичної системи посилюється. Підтримка з боку народу рішень і дій системи є умовою її легітимності.

І навпаки, відсутність підтримки може призвести до кризи політичної системи. Дестабілізуючим фактором можуть стати помилкові рішення влади, прийняті або в результаті досить слабких імпульсів (система не має достатньої інформації для прийняття оптимальних рішень), або в результаті досить високих вимог, що викликає перенасиченість системи інформацією.

2. Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Г. Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

Аналіз системи повинен здійснюватися на двох рівнях:

- інституціональному (дослідження політичних інститутів);

- орієнтаційному (дослідження політичної культури).

У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об'єднання), поведінницькі аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

На основі порівняльного аналізу політичних систем різних країн Алмонд прийшов до таких висновків:

- всі політичні системи мають власну структуру;

- політична система багатофункціональна;

- всі політичні системи виконують аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами (структурами) системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою;

- всі політичні системи є змішаними в культурному розумінні;

- відмінність між простими (традиційними) і розвинутими системами полягає в диференціації функцій і спеціалізації структур. Ці системи подібні за функціями, але розрізняються за структурними характеристиками.

3. Інформаційно-кібернетичну модель політичної системи запропонував К. Дойч. Використовуючи положення і термінологію, розроблені в кібернетиці, автор розглядає політичну систему через потоки інформації. Функція системи полягає в координації зусиль людей для досягнення поставлених завдань.

Процес функціонування системи складається з кількох етапів:

- етап перший: отримання інформації і формування блоку даних;

- етап другий: селекція інформації - відбір і оцінка отриманої інформації;

- етап третій: прийняття рішень;

- етап четвертий: реалізація поставленої мети.

3. Функції політичної системи

Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства.

У науковій літературі є різні точки зору щодо функцій політичної системи, але є певні спільні наукові підходи. Одна з таких точок зору узагальнює погляди більшості вітчизняних учених щодо функцій політичної системи. Вони збігаються в тому, що кожна функція повинна відбивати певну системну якість. У зв'язку з цим можна виокремити такі основні функції політичної системи суспільства:

- визначення цілей і завдань суспільства;

- мобілізація ресурсів;

- владно-політична інтеграція суспільства;

- регулювання режиму соціально-політичної діяльності;

- легітимізація, під якою розуміється досягнення необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам.

Головні функції політичної системи -- це визначення цілей і завдань суспільства, а також мобілізація всіх ресурсів для досягнення цих цілей і регулювання режиму політичної діяльності.

Виконуючи свої функції, політична система забезпечує цілісний керівний вплив на суспільство як єдиний організм, що ефективно управляється політичною владою.

Інша точка зору щодо функцій будь-якої системи виходить з того, що політична система забезпечує стабільність суспільства, його прогрес через збалансованість різних груп інтересів. Виходячи з цього, можна виділити такі функції політичної системи, використовуючи класифікацію сучасних американських політологів Г. Алмонда і Дж. Пауелла:

1. Функція висловлення інтересів. Політична система через різні організації повинна представляти в суспільстві інтереси різних соціальних груп. Інакше вони можуть знаходити інші, часто досить руйнівні форми відображення своїх вимог.

2. Функція узагальнення інтересів. Розмежованість інтересів різних соціальних груп, індивідів у суспільстві може бути дуже великою. Тому з'являється потреба їх узагальнити, перекласти вимоги на мову програм і довести їх до влади. Цю функцію виконують переважно партії.

3. Функція відпрацювання правил і норм. Цю функцію виконують законодавчі органи, видаючи закони і нормативні документи.

4. Функція застосування правил. Виконання цієї функції є основним завданням виконавчих органів, які реалізують накази законодавців.

5. Функція контролю застосування правил. Цю функцію виконують судові органи і органи насилля чи примусу.

6. Функція політичної комунікації. Вона припускає різні форми взаємодії та обміну інформацією між різними структурами політичної системи, лідерами і громадянами.

Існують і інші погляди на функції політичної системи, але всі вони виходять з того, що ці функції повинні забезпечувати цілісність, стабільність і розвиток усього суспільного організму.

Є й інші підходи. Г.Алмонд поділив функції політичної системи на два види.

1. Функції, що "входять":

- політична соціалізація, яка спрямована на формування певного типу як учасника політичного життя, і рекрутування - підбір людей для заповнення статусів у політичних інститутах;

- артикуляція інтересів;

- агрегування інтересів;

- політична комунікація - діяльність за згодою, досягнення компромісів.

2. Функції, що "виходять":

- нормотворчість;

- використання правил і норм;

- контроль з боку держави за дотриманням правил і норм.