Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Право ЄС (Семінари)

1. Поняття та особливості права Європейського Союзу. Право Європейського Союзу як правова система, сфера наукового пізнання і навчальна дисципліна

2. Сфера дії права Європейського Союзу

3. Джерела права ЄС. Класифікація джерел права Європейського Союзу. Система джерел права Європейського Союзу

 

 

1. Поняття та особливості права Європейського Союзу. Право Європейського Союзу як правова система, сфера наукового пізнання і навчальна дисципліна


Поняття право Європейського Союзу можна охарактеризувати як сукупність правових норм, що регулюють взаємовідносини, які складаються в рамках Європейського Союзу та різноманітних європейських інтеграційних співтовариств.

Право Європейського Союзу є унікальною правовою системою, що функціонує паралельно із законодавством держав-членів ЄС. Норми права ЄС мають пряму дію в межах правових систем його держав-членів і в багатьох сферах регулюють питання, врегульовані національним законодавством. Особливо це стосується економічної та соціальної політики. ЄС засновує новий правовий порядок в рамках міжнародного права з метою взаємного соціального та економічного зростання держав-членів.

Основними принципами права ЄС є примат права ЄС (обов’язок національного судді не застосовувати національні норми у випадку, якщо вони не відповідають праву ЄС; обов’язок держав-членів не ухвалювати закони, що не відповідають праву ЄС), пряме застосування (норми права ЄС застосовуються у державах-членах без подальшого схвалення національним законодавством; кожна особа може подавати клопотання про застосування права ЄС у його справі) та пряма дія.

 

 


2. Сфера дії права Європейського Союзу


Дія права Європейського Союзу поширюється на територію країн, що входять до складу організації Європейський Союз. Ці країни офіційно іменуються державами-членами, і їх кількість постійно зростає.


Дія норм права Європейського Союзу в часі

Створення Європейських співтовариств на основі міжнародних договорів відразу ж поставило на порядок денний питання про тимчасові рамки дії цих міжнародно-правових актів. Перший установчий договір, що поклав початок Європейському об'єднанню вугілля і стали, був укладений на чітко визначений термін. Договір розрахований на 50 років, і, отже, термін його дії минає в 2001 році. Однак при укладенні двох наступних установчих договорів, що поклали початок існуванню Європейського економічного співтовариства і Євратому, тимчасові обмеження дії цих актів не були зафіксовані.

Та обставина, що дія норм права ЄС, за загальним правилом, не лімітована в часі, звичайно, не означає, що право ЄС як система являє собою щось застигле і нерухоме. Навпроти, досвід функціонування ЄС свідчить про безупинну еволюцію права ЄС, що забезпечує як сам розвиток інтеграційних процесів, так і юридичне закріплення тих досягнень і змін, що відбуваються в рамках Співтовариств, у рамках Європейського Союзу й у їхніх взаєминах із третіми державами. Відповідно в праві ЄС діє і застосовується загальний для всіх правових систем принцип, відповідно до якого більш пізній нормативно-правовий акт замінює чи видозмінює аналогічний за своїм статусом правовий акт, прийнятий раніше. Найбільш наочно це можна простежити на прикладі тих змін, що вносилися в первісні установчі договори Єдиним європейським актом, Маастрихтським і Амстердамським договорами.


Дія норм права Європейського Союзу в просторі

Дія норм права ЄС в просторі нерозривно пов'язана з такою категорією, як територія Європейського Союзу.

Відповідно до Договору про Європейський Союз, останній володіє своєю власною територією, що утворять території держав-членів Союзу. Це означає, що національна територія держав-членів, що знаходиться під їхньою суверенною владою, одночасно є складовою частиною території Європейського Союзу.

Що стосується визначення просторових меж дії права ЄС, наявність чи відсутність у Союзу суверенної влади у відношенні території не має істотного значення. Справа в тому, що в цілому територія Європейського Союзу, незалежно від її конкретного статусу, буде завжди потенційно просторовою сферою дії права ЄС. Це обумовлено в першу чергу тим, що, відповідно до загальних принципів цієї системи права, норми права ЄС мають пряму дію і, отже, підлягають застосуванню на території всіх держав-учасників.

Особливий статус встановлюється для заморських територій, що знаходяться під керуванням держав-членів Європейського Союзу. Перелік відповідних заморських країн і територій даний у Додатку 2 до Договору про заснування Європейського Співтовариства. Він містить у собі такі території, як Гренландія, Нова Каледонія, Французька Полінезія, Голландські Антильські острови і ряд інших. Усього в цьому переліку значиться 21 територія.


 

3. Джерела права ЄС. Класифікація джерел права Європейського Союзу. Система джерел права Європейського Союзу


Виділяють три головних різновиди джерел права: нормативно-правові акти, звичаї, судові прецеденти. Така класифікація джерел цілком відповідає і праву ЄС.

Систему джерел права ЄС утворюють такі її складові елементи:

1) установчі договори;

2) нормативно-правові акти ЄС;

3) загальні принципи права;

4) рішення Суду ЄС;

5) міжнародні договори.


1) Всі інші норми права ЄС повинні відповідати положенням установчих договорів, а інститути Європейського Союзу покликані стежити за тим, щоб всі інші нормативно-правові акти не суперечили установчим договорам. Наявність такого протиріччя є безумовною підставою для порушення в Суді ЄС справи про анулювання такого акту. В силу своєї юридичної природи установчі акти займають вищу сходинку в ієрархії джерел права ЄС.

До числа установчих актів відносяться, в першу чергу,Паризький договір 1951 р. про створення ЄОВС (Європейське об'єднання вугілля та сталі), Римські договори 1957 р., що поклали початок існуванню Євроатому і Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), а також акти, що доповнюють і змінюють дані договори і яким держави-члени Європейського Союзу надають характер установчих актів. До їхнього числа належать насамперед Єдиний європейський акт 1986 р., Маастрихтський договір про створення Європейського Союзу 1992 р. і Амстердамський договір 1997 р., що вступив в силу з травня 1999 р.


2) Найважливішу групу джерел європейського права утворюють акти, що видаються інститутами Європейського Союзу. До їх числа належать регламенти, директиви і рішення.

Регламент є нормативно-правовим актом загального характеру, що у всіх своїх елементах обов'язковий для всіх суб'єктів права ЄС і є актом прямої дії, тобто він підлягає застосуванню владою і судовими органами всіх держав-членів незалежно від того, чи виступала дана держава за їхнє прийняття чи ні.

Другий вид нормативно-правових актів, що видаються інститутами Союзу, - це директиви. Їх головна відмінність від регламенту полягає в тому, що в директиві, як правило, вказуються мета і результати, які повинні бути досягнуті, однак національній владі надається право самій визначати, в якій формі чи за допомогою яких процедур і механізмів ця мета може бути досягнута.

Виділяють два види директив:

1) рамкові директиви;

2) звичайні директиви.

Рамкові директиви утворюють самостійну групу актів, які ієрархічно не підпорядковані регламенту. Звичайні директиви можуть містити більш детальну регламентацію, особливо якщо вони приймаються на основі й на виконання регламенту.

Третю групу нормативно-правових актів інститутів ЄС утворюють рішення. Їхня відмінна риса полягає в тому, що це акти індивідуального, а не загального характеру. Будучи обов'язковими для своїх адресатів, вони, як правило, стосуються спеціальних, вузьких, нерідко технічних питань і обов'язкові тільки для тих суб'єктів, яким вони адресовані. Причому адресатом не обов'язково повинна виступати держава, це можуть бути певні категорії юридичних осіб або навіть окремі юридичні особи.


3) До числа джерел права ЄС, активно використовуваних Судом ЄС, належать загальні принципи права.

Загальні принципи права являють собою концентроване вираження найважливіших сутнісних рис і цінностей, властивих даній системі права.

У доктринальному плані необхідність виокремлення загальних принципів права пов'язують звичайно з тим, що суд не може відмовити в праві на правосуддя, навіть якщо відсутня відповідна правова норма, що регулює відповідні відносини чи спірну ситуацію. Цей підхід особливо характерний для англосаксонського права.

Суд ЄС у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що він спирається на загальновизнані принципи права, наприклад, такі, як принцип недискримінації, принцип пропорційності чи адекватності, і цілий ряд інших.

Згідно ст. 6 Договору про Євросоюз він заснований на принципах волі, демократії, поваги прав людини й основних свобод, а також принципах правової держави, принципах, що є загальними для всіх держав-членів Європейського Союзу. Пункт 2 цієї ж статті уточнює, що під загальними принцами права ЄС розуміються основні права і свободи в тому вигляді, як вони закріплені в Європейській конвенції про захист прав людини й основних свобод, підписаної в Римі 4 листопада 1950 р., і як вони випливають із загальних конституційних традицій держав-членів.


4) Правовий режим рішень, що виносяться Судом ЄС, дозволяє говорити про те, що ці рішення утворюють одне з найважливіших джерел права ЄС. Це підтверджується в рівній мірі тим, що рішення Суду ЄС носять остаточний характер і обов'язкові для всіх суб'єктів права ЄС. Невиконання рішень Суду тягне за собою застосування санкцій, передбачених засновницькими договорами.


5) Угоди, укладені ЄС з третіми державами і міжнародними організаціями, виступають як зовнішні джерела, правовий режим яких визначається значною мірою нормами загального міжнародного права. На них цілком поширюються такі принципи права міжнародних договорів, як обов'язковість дотримання (pacta sund servanda), незмінюваність в односторонньому порядку, верховенство стосовно внутрішніх джерел права, та інші.

Специфіка міжнародних договорів, що укладаються ЄС, полягає в тому, що їхні положення не повинні суперечити установчим договорам.

 

 


4. Співвідношення європейського права та права Європейського Союзу


ЄС має триопорну структуру, що охоплює Співтовариство, Співробітництво в галузі закордонних справ і безпеки та Співробітництво з юстиції та поліції в кримінальних справах. Згідно з цією структурою правова система ЄС у широкому значенні охоплює джерела права Співтовариства та джерела права, що діють у межах другої та третьої опор ЄС (тобто, спільні стратегії, дії, позиції та конвенції.

Право Співтовариства є частиною права ЄС, але лише його можна вважати "наднаціональним правом". Частина ж права ЄС, що регулює співробітництво держав-членів ЄС у межах другої та третьої опор, є правом міждержавної співпраці. Ці законодавчі акти не мають прямої дії у внутрішньому законодавстві держав-членів і залежать від процедури національної імплементації. ЄСП не має, за деякими винятками, юрисдикції щодо вирішення спорів з питань, які належать до другої та третьої опор. Проте право першої опори, тобто право Співтовариства, є повністю інтегрованим у правові системи держав-членів ЄС. Здебільшого норми права Співтовариства мають пряму дію та верховенство над національним законодавством держав-членів. Суб'єктами права Співтовариства, крім держав-членів та інститутів ЄС, є також юридичні та фізичні особи.

Категорія: Право ЄС (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter