Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Право ЄС (Семінари)

1. Джерела прецедентного права. Роль Суду ЄС у розвитку права Європейського Союзу

2. Міжнародний договір як джерело права Європейського Союзу. Міжнародні договори Європейського Союзу з третіми державами

 

 

1. Джерела прецедентного права. Роль Суду ЄС у розвитку права Європейського Союзу


Суду ЄС належить виключно важлива роль в процесі інтеграції, у формуванні й еволюції права ЄС. Його головна задача – стояти на варті чіткого і неухильного дотримання засновницьких договорів, цілей і принципів, що лежать в основі діяльності Європейського Союзу.

Суд ЄС виконує вирішальну роль в уточненні змісту загальних принципів права ЄС, які він сам інколи й формулює. Так, Протокол про пропорційність і субсидіарність, доданий до Договору про ЄС, особливо підкреслює, що його застосування не "повинне завдавати збитку досягненням Співтовариств у тому, що стосується принципів взаємостосунків національного права і права Співтовариств".

Суд наділений правом тлумачення засновницьких актів, він здійснює преюдиціальну юрисдикцію, а рівно вирішує суперечки, пов'язані із здійсненням засновницьких актів і інших нормативно-правових актів державами-членами і з діяльністю інститутів Європейського Союзу, вирішує в межах своєї юрисдикції конкретні суперечки, що виникають у зв'язку з договірною і позадоговірною відповідальністю. За загальним правилом, рішення, що виносяться Судом ЄС, розглядаються як прецеденти і як такі є обов'язковими для всіх держав-членів Європейського Союзу.

Це особливо важливо в тих випадках, коли йдеться про тлумачення засновницьких актів, яке здійснюється Судом ЄС, і при винесенні ухвал по запитах національних судових установ, що розглядаються на основі преюдиціальної процедури. Проте не тільки в цьому випадку рішення, що виносяться Судом, створюють прецедент. Практично і всі інші рішення Суду мають прецедентний характер, оскільки при аналогічних обставинах Суд ЄС, за загальним правилом, виносить рішення, аналогічне тому, що вже відбулося. Правда, практика діяльності Суду ЄС знає окремі випадки перегляду позицій Суду. Причому Суд сам вказує на зміну своєї позиції з окремих питань. Проте такого роду перегляди мають місце порівняно рідко і достатньо чітко фіксуються Судом, який тим самим наділяє себе правом переглядати створювані ним прецеденти.

Практика показує, що нерідко рішення Суду ЄС кладуться в подальшому в основу нормативно-правових актів (наприклад, більшості директив у сфері інтелектуального права) або навіть визначають окремі положення засновницьких актів.

Правовий режим рішень, що виносяться Судом ЄС, дозволяє говорити про те, що ці рішення утворюють одне з найважливіших джерел права ЄС. Це підтверджується в рівній мірі тим, що рішення Суду ЄС носять остаточний характер і обов'язкові для всіх суб'єктів права ЄС. Невиконання рішень Суду тягне за собою застосування санкцій, передбачених засновницькими договорами.

 

 


2. Міжнародний договір як джерело права Європейського Союзу. Міжнародні договори Європейського Союзу з третіми державами

 

Міжнародні договори утворюють особливу групу джерел права ЄС. Угоди, укладені ЄС з третіми державами і міжнародними організаціями, виступають як зовнішні джерела, правовий режим яких визначається значною мірою нормами загального міжнародного права. На них цілком поширюються такі принципи права міжнародних договорів, як обов'язковість дотримання, незмінюваність в односторонньому порядку, верховенство стосовно внутрішніх джерел права, та інші.

Специфіка міжнародних договорів, що укладаються ЄС, полягає в тому, що їхні положення не повинні суперечити установчим договорам.

Кожний з учасників договору несе відповідальність за виконання покладених на них зобов'язань у межах своєї юрисдикції. Це, не означає, що даний договір обов'язковий у якійсь частині для одних і в якийсь - для інших. Будучи джерелом права, воно рівною мірою обов'язкове для всіх суб'єктів права ЄС.

Ряд держав (ФРН, Франція й ін.) сповідують моністичну концепцію. Відповідно норми підписаних і введених ними в дію міжнародних договорів автоматично стають складовою частиною національного права (хоча в різних країнах існують численні нюанси реалізації цього принципу). Ряд інших держав-членів ЄС (Великобританія, Італія й ін.) притримуються дуалістичної концепції. У цьому випадку реальне здійснення договору цілком залежить від заходів для імплементації. Будь-які позовні дії в суді починаються тільки на підставі актів імплементації. Їхня відсутність практично позбавляє зацікавлену особу можливості захисту своїх прав та інтересів в суді.

За загальним правилом, статус міжнародних договорів, що укладаються державами-членами з третіми країнами чи міжнародними організаціями, є джерелами права ЄС лише в тому випадку, якщо, накладаючи зобов'язання на Співтовариства, вони полягають у силу прямого уповноваження, що міститься в установчому акті, чи за уповноваженням інститутів Співтовариств, або якщо їхній подібний статус підтверджений Судом ЄС (наприклад, усі держави-члени є учасниками Європейської конвенції про захист основних прав і свобод людини, але самі Співтовариства і Союз у число їхніх учасників не входять. Конвенція не передбачає колективного членства. Проте, пошук правового рішення проблеми продовжується).

Існують ще деякі різновиди угод, що близькі за своїм статусом до міжнародних договорів. Це закриті конвенції, що укладаються між державами-членами для виконання розпоряджень установчих договорів з метою деталізації співробітництва в окремих сферах. Наприклад, Брюссельська конвенція про розмежування юрисдикції і надання допомоги в цивільних справах. Укладення відповідних конвенцій використовується як основний метод правового регулювання в рамках другого і третього стовпів, передбачених Маастрихтським і Амстердамським договорами. Всі подібні конвенції, що стосуються юрисдикції Співтовариств і Союзу, навіть якщо формально вони не є стороною за договором, залишаються джерелами права ЄС, а отже, обов'язкові для його суб'єктів.

Близькі за своїм статусом до зазначених вище актів й акти, що видаються органами асоціацій, заснованих на основі договорів за участю Співтовариств, передбачених ст. 310 Договору про заснування ЄС. До цієї ж категорії можна віднести акти, прийняті міжнародними організаціями, членами яких є Співтовариства (ВТО й ін.).

Категорія: Право ЄС (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter