Виробництво

Виробництво

Виробництвом називають будь-яку діяльність щодо використання природних ресурсів, включаючи ресурси самої лю­дини, для отримання як матеріальних, так і нематеріальних благ. Економіст включить до виробництва, наприклад, картоплі не тільки її вирощування та збирання, але й переміщення її у прос­торі (транспортування) або у часі (зберігання). Аналогічно він вважатиме виробництвом надання різноманітних послуг (медич­них, освітніх, консалтингових тощо). Узагальнюючи, слід сказа­ти, що теорія матеріального виробництва являє собою процес пе­ретворення (трансформації) виробничих ресурсів у випуск (про­дукт). Теорія виробництва вивчає насамперед співвідношення між кількістю застосовуваних ресурсів і обсягом виробництва.

Фактори виробництва, або ресурси, — блага, які потрібно придбати фірмі для забезпечення випуску інших благ — готової продукції. Основні види факторів такі: капітал, праця, земля (природні ресурси), підприємницькі здібності, їх ще називають вихідними ресурсами. Власниками факторів є домогосподарства, які продають їх фірмам на ринках відповідних факторів.

Здатність виробництва продукувати блага при відповідних за­тратах факторів визначається, передусім, технологією, що вико­ристовується у ньому. Технологія — це знання про способи спо­лучення різних факторів виробництва для забезпечення випуску певного блага. У реальних умовах технологія постійно удоскона­люється, що приводить до змін у виробничому процесі. Однак для спрощення моделі поведінки виробника припустимо, що тех­нологія не змінюється. Це припущення не змінить мотивів пове­дінки виробника, але спростить процес пізнання.

Виробництво потребує не тільки ресурсів, але й часу. Заводи не можна збудувати за одну ніч, а збудовані служать протягом десятиліть. Сільськогосподарські виробники не можуть змінити кількості врожаю під час вирощувального сезону.

Щоб пояснити роль часу у виробництві, треба розрізняти три різні часові періоди. Миттєвий період — це проміжок часу, про­тягом якого всі фактори виробництва залишаються незмінними, тобто виробництво є сталим. Короткостроковий період — час, протягом якого фірма може змінити обсяги використання лише деяких із ресурсів, що забезпечують випуск продукції. Протягом цього періоду змінні фактори, такі як матеріали або праця, можна пристосувати до нових умов. Проте цей період недостатній, щоб змінити усі фактори. Довгостроковий період — це такий промі­жок часу, протягом якого можна змінити обсяги використання всіх без винятку факторів виробництва.

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів і ма­ксимально можливим випуском продукції описується виробни­чою функцією. В теорії виробництва традиційно використовуєть­ся двофакторна виробнича функція вигляду Q= f (L, K), яка характеризує залежність між обсягом випуску (Q) і кількістю за­стосованих ресурсів праці (L) та капіталу (K). Це пояснюється не лише зручністю графічного відображення, але й тим, що питомі затрати капіталу в багатьох випадках мало залежать від обсягу випуску, а такий фактор, як виробнича площа, як правило, роз­глядається разом з капіталом.

Виробнича функція будується для даної технології. Удоскона­лення технології, що збільшує максимально можливий обсяг ви­пуску продукції при будь-якій комбінації факторів, відобража­ється новою виробничою функцією.

При незмінній технології виробнича функція має певні влас­тивості, що визначають співвідношення між обсягами випуску продукції та кількістю використовуваних ресурсів:

1.  Існує межа для збільшення обсягів виробництва, яке може досягатися зростанням затрат одного ресурсу за інших незмінних умов: якщо, наприклад, K – const, а зростає тільки L, то AQ ^ 0.

2.  Існує певна взаємна доповнюваність факторів виробництва, тобто ефективне функціонування кожного з них вимагає наявно­сті певної кількості іншого. Водночас, є можливість замінити де­яку кількість одного ресурсу на певну кількість іншого без ско­рочення обсягів виробництва.

3.  Зміни у використанні факторів виробництва еластичніші у довгостроковому періоді, ніж в короткостроковому.