Органи державної влади

1. Верховна Рада України

Чинна Конституція України визначає Верховну Раду України як єдиний загальнонаціональний постійно діючий, колегіальний, виборний орган законодавчої влади у складі 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років (статті 75-76 Конституції).

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади і загальнонаціональних або місцевих, крім Верховної Ради України. Не передбачена й можливість делегування нею своїх законодавчих повноважень.

Риси парламенту:

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі й порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції).

Виборний характер українського парламенту, як і парламентів інших країн, полягає в тому, що він формується виключно шляхом виборів народних депутатів України. Ці вибори є, як правило, вільними і демократичними. Вони проводяться на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Постійний, постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на п’ять років і здійснюють свої повноваження в ній на постійній основі. Верховна Рада України, як зазначається в її Конституції (ст. 82) і в Законі України “Про внесення змін до Конституції України”, працює сесійно.

Загальний кількісний склад Верховної Ради та її структура визначаються Конституцією України. Згідно з чинною Конституцією України (ст. 76) конституційний склад Верховної Ради України – 450 народних депутатів. Ця кількість обумовлена рядом факторів: кількістю населення (громадян) України і виборців, традиційною системою виборчих округів, однопалатністю парламенту та рядом інших причин.

Якісний склад Верховної Ради природно не передбачається ні Конституцією, ні законами, оскільки вибори до неї є вільними і демократичними, проте Конституцією встановлюється ряд вимог до народних депутатів України. Зокрема, народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Конституція 1996 року, на відміну від попередніх конституційних актів, значно понизила віковий ценз народних депутатів – з 25 до 21 року і підвищила ценз осілості з двох до п’яти років, а також встановила обмеження для осіб, які мають судимість.

Формування чисельного складу Верховної Ради відбувається на основі Закону України “Про вибори народних депутатів України”.

Ефективність діяльності Верховної Ради України значно залежить як від її складу, так і від структури. Конституція України та Закон України “Про Регламент Верховної Ради України” визначають, що парламент України складається з кількох підрозділів.

1. Керівні особи: Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник голови Верховної Ради України, що обираються та відкликаються Верховною Радою України зі свого складу (ст. 88 Конституції України). Голова Верховної Ради України веде засідання Верховної Ради України; організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради та ін.

2. Комітети Верховної Ради України. Вони здійснюють розгляд питань, належних до повноважень Верховної Ради України, здійснюють законопроектну роботу, сприяють втіленню в життя законів України й інших рішень парламенту та ін.

3. За рішенням Верховної Ради України для розгляду питань, які мають тимчасовий характер або не належать до профілю вже наявних комітетів, можуть створюватися тимчасові спеціальні комісії. Вони є незалежними в своїй діяльності. Оцінку їхній роботі дає лише Верховна Рада України. 

4. За необхідності проведення розслідувань, пов язаних з питаннями, що торкаються інтересів усього суспільства, Верховна Рада України може створювати тимчасові слідчі комісії (за це повинні проголосувати не менш як 150 народних депутатів). 

5. Апарат Верховної Ради України. На нього покладається здійснення правового, наукового, організаційного, документального, інформаційного, фінансово-господарського, матеріально-технічного, соціально-побутового й іншого забезпечення діяльності парламенту та народних депутатів України.

 

 

2. Президент України

Конституція України визначає Президента як главу держави, що виступає від її імені. Президент уособлює державу, має особливий правовий статус у політичному житті суспільства, завдяки своїм повноваженням врівноважує всі гілки влади, представляє державу в міжнародних відносинах.

Пост Президента України був введений Законом від 5 липня 1991 р. з метою:

– необхідності зміцнення системи центральних органів влади;

– надання динамізму розвитку української державності. Згідно Конституції України на Президента України як

главу держави покладено найважливіші функції:

1) обов’язок бути гарантом державного суверенітету;

2) виступати гарантом територіальної цілісності України;

3) бути гарантом Конституції України;

4) бути гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина.

Конституція України і Закон України “Про вибори Президента України” в редакції від 18 березня 2004 р. визначають загальні умови його обрання.

Президент України обирається на підставі основних виборчих принципів (загальними, рівними і прямими виборами при таємному голосуванні) на строк 5 років.

Президентом може бути громадянин України не молодше 35 років, який не менше 10 останніх років перед днем виборів років проживає в Україні, має виборчі права і володіє українською мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Повноваження Президента України починаються з моменту складення ним присяги народові України на урочистому засіданні Верховної Ради. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.

У зв’язку зі здійсненням в Україні Конституційної реформи повноваження Президента України дещо змінилися і вона перетворилася із президентсько-парламентської в парламентсько-президентську республіку.

Так, до 1 січня 2006 року Президент України сам формував Кабінет Міністрів України. Лише для призначення Прем’єр-Міністра України йому була потрібна згода Верховної Ради України. Після введення в дію Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року Президент України лише вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій подання про призначення Верховною Радою України Прем’єр-Міністра України, та подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, Голови СБУ.

Сукупність повноважень Президента України можна розділити на повноваження, пов’язані з:

1) представництвом України в міжнародних відносинах (підписання міжнародних договорів, прийняття вірчих та відкличних грамот, дипломатичних представництв інших держав…);

2) діяльністю Верховної Ради України (право передчасного припинення повноважень парламенту, право вето…);

3) законодавчою діяльністю (право законодавчої ініціативи, підписання і оприлюднення законів, призначення українського референдуму…);

4) вирішення кадрових питань (призначення і звільнення глав дипломатичних представництв, керівників окремих центральних органів виконавчої влади, голів місцевих державних адміністрацій…);

5) забезпеченням державної незалежності, національної безпеки і оборони країни (керування Радою національної безпеки України, прийняття рішень про загальну чи часткову мобілізацію, оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інше);

6) діяльністю судових органів (утворення судів, призначення 6-ти суддів Конституційного Суду України, всіх суддів вперше);

7) прийняттям до громадянства України та його припиненням, наданням політичного притулку в Україні…;

8) повноваження стимулюючого характеру (присвоєння вищих військових звань, дипломатичних рангів, спеціальних звань, класних чинів, нагородження державними нагородами, президентськими відзнаками…).

Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Конституція закріплює також умови, при яких повноваження Президента України припиняються достроково. Це можливо у разі:

– відставки, яка проголошується ним особисто на засіданні Верховної Ради України;

– неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я;

– усунення з поста в порядку імпічменту;

– смерті.

 

 

3. Система органів виконавчої влади

Конституція визначає, що Кабінет Міністрів є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він складається з Премєр-міністра, Першого віце-прем’єр-міністра, трьох віце-прем’єр-міністрів, міністрів. Прем’єр-міністр України призначається Верховною Радою України за поданням Президента України. Президент може подавати кандидатуру на цю посаду тільки за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. У своїй діяльності він керується Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України. Верховна Рада України схвалює Програму діяльності уряду, контролює її шляхом затвердження щорічного бюджету, а також здійснюючи законодавче регулювання.

Повноваження Кабінету Міністрів України безпосередньо пов’язані з основними функціями держави, адже їх забезпечення є основними завданнями уряду, це :

– забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України;

– розробки проекту закону про Державний бюджет України, виконання його і звіту про це Верховній Раді;

– створення рівних умов розвитку всіх форм власності; здійснення управління об’єктами державної власності; забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики;

– забезпечення політики у сферах праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;

Правовими актами Кабінету Міністрів України згідно ст. 117 Конституції є постанови і розпорядження.

Постанови – нормативні акти вищої юридичної сили, що приймаються у колегіальному порядку з важливих і принципових питань державного управління на основі і на виконання законів.

Постанови уряду підписуються Прем’єр-міністром і міністром Кабінету Міністрів, публікуються у збірнику постанов уряду, газеті “Урядовий кур’єр”, інших періодичних виданнях.

Розпорядження Кабінету Міністрів видаються Прем’єр-міністром або віце-прем’єр-міністром одноособово для вирішення питань оперативного характеру. В розпорядженнях норм права не встановлюється, тому розпорядження не публікуються в офіційних виданнях.

Кабінет Міністрів України утворює, реорганізує та ліквідовує, відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. До цих органів належать:

– міністерства;

– державні комітети (державні служби);

– центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (Державна податкова адміністрація, Державна митна служба, Державна комісія цінних паперів та фондового ринку, та інші).

Діяльність вказаних органів регламентована указом Президента України “Про загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади” від 12 березня 1996 р. “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15 грудня 1999 р. та положеннями про кожне окреме міністерство або відомство.

Вказані органи для здійснення своїх функцій приймають владні рішення, які оформлюють в юридичну форму наказів, інструкцій, інших нормативно-правових актів, що підлягають, як і постанови Кабінету Міністрів, державній реєстрації.

Виконавчу владу на місцях здійснюють державні адміністрації:

– обласні;

– міські, в містах Києві та Севастополі;

– районні;

– районні в містах Києві та Севастополі.

В Автономній Республіці Крим виконання функцій виконавчої влади покладено на Раду Міністрів цієї республіки.

В адміністративно-територіальних одиницях, де державні адміністрації відсутні (села, селища), ці функції забезпечують виконавчі комітети відповідних рад.

Президент України за поданням Кабінету Міністрів призначає голів державних адміністрацій, які формують склад цих органів.

Вказані органи мають загальну компетенцію, їхня діяльність носить характер міжгалузевого керівництва на відповідній, їм підвладній території. Вони охоплюють своєю діяльністю територію певної адміністративно-територіальної одиниці (області, району…). їх повноваження конституційно закріплені в ст. 119, вони стосуються забезпечення і здійснення державних і регіональних програм соціально-економічного і культурного розвитку відповідних території, а також реалізації гарантій прав і свобод громадян у різних галузях суспільного життя.

 

 

4. Судова система України

Судову владу представляють незалежні суди, які від імені держави, в порядку, встановленому законом, здійснюють правосуддя, наділені владними повноваженнями, завданням яких є забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (ст. 2 Закону “Про судоустрій України”). Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу.

Судова система загальних судів складається з трьох ланок:

1) місцеві суди району, району в місті, міськрайонні, військові суди гарнізонів;

2) апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; апеляційні військові суди регіонів і Військово-Морських Сил; Апеляційний суд України;

3) Верховний Суд України.

Господарські та адміністративні суди є спеціалізованими судами в системі судів загальної юрисдикції. Система господарських судів складається з чотирьох ланок:

1) місцеві господарські суди;

2) апеляційні господарські суди;

3) Вищий господарський суд;

4) Верховний Суд України (Судова палата у господарських справах).

Завданням господарських судів є:

– захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

– сприяння зміцненню законності в сфері господарських відносин;

– внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Господарські суди сприяють зміцненню законності й протидіють проявам злочинності в економічній сфері. З цією метою постійно направляють окремі ухвали на адресу керівників підприємств, установ і організацій, у діяльності яких виявлено недоліки, а також повідомлення до органів прокуратури та внутрішніх справ. Щороку майже на 50% збільшується кількість звернень суб’єктів господарювання за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбачених законом випадках, за винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.

У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення.

Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних справах, які віднесено до їхньої підсудності законом.

Верховний Суд України в межах своїх повноважень розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та справи, пов’язані з винятковими обставинами в порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України входить до судової влади як її самостійний суб’єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віху, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років і володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.

До повноважень Конституційного Суду належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд має також повноваження офіційно тлумачити Конституцію України та закони України.

Рішення Конституційного Суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

 

 

5. Прокуратура України

У державному механізмі України прокуратура виступає як самостійний інститут державного ладу, який реалізує покладені на нього Конституцією та законами України функції у взаємодії з іншими органами державної влади.

Прокуратура України – це єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову та Інші функції в державі

Прокуратура України формується і діє відповідно до загальних засад, визначених Конституцією та законами України. Основними принципами організації та діяльності органів прокуратури є принцип централізації системи органів прокуратури; принцип самостійності й незалежності прокуратури; принцип законності; принцип гласності; принцип колегіальності та єдиноначальства прокуратури тощо.

Важливим питанням правової природи органів прокуратури в України є їх система і структура.

Відповідно до Конституції України (статті 121. 122) та ст. 6 Закону України “Про прокуратуру”, органи прокуратури України становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, із підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим.

Систему органів прокуратури становлять; Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові, транспортні, природоохоронні та інші спеціалізовані прокуратури.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, прокуратура здійснює такі функції:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Конституційні функції прокуратури України мають певні юридичні особливості. Так, функція підтримання державного обвинувачення в суді є однією з пріоритетних функцій прокуратури України. її зміст полягає в публічному обвинуваченні прокурором підсудного і привселюдній вимозі справедливого покарання підсудного; допомозі суду в кваліфікованому вирішенні справи; приверненні уваги громадськості до причин і умов скоєння злочину і пошуку шляхів упередження злочинів.

Функція підтримання державного обвинувачення в суді є важливою гарантією забезпечення захисту прав і свобод громадян, а також законних інтересів держави.

Важливою функцією прокуратури є й функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Здійснюючи цю функцію, прокуратура України у передбачених чинним законодавством процесуально-правових формах виступає представником законних інтересів особи та держави суді.

Підставою представництва у суді Інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави – наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою

Для виконання прокуратурою України своїх основних функцій чинне законодавство визначає повноваження прокуратури – права і обов’язки органів прокуратури, визначені Конституцією та законами України.

За своїм змістом повноваження прокуратури України можуть бути розділені на три основні групи:

1) повноваження у виявленні порушень законів, причин порушень та умов, що їм сприяють;

2) повноваження, спрямовані на усунення порушень законів, причин та умов, що їм сприяють;

3) повноваження у притягненні порушників закону до відповідальності.

Реалізація прокурором зазначених повноважень здійснюється у формі відповідних актів, які є юридичними фактами, що породжують прокурорсько-наглядові правовідносини між прокурором, з одного боку, і відповідними посадовими особами, колегіальними органами підприємств, установ та організацій (а у ряді випадків – і з громадянами) з другого.