Криміналістична класифікація і характеристика крадіжок

Криміналістична класифікація і характеристика крадіжок

З-поміж
злочинів проти власності найпоширенішими є кра­діжки (ст. 185 КК України) – таємне
викрадення чужого майна. Небезпечність цього злочину значно посилюється у випадках, коли крадіжки
вчиняються злодіями-рецидивістами, для яких гака діяльність набуває характеру злочинного
промислу, чи особами, котрі ухиляються від суспільно корисної праці, або не­повнолітніми,
які об’єдналися в організовані злодійські угрупо­вання з метою систематичного посягання
на чужу власність.

Розрізняють такі види крадіжок:

– Залежно від власника і характеру
предмета посягання: крадіжки державного, колективного або особистого майна (ма­теріальних
цінностей, вантажів, особистих речей, транспортних засобів тощо).

– Залежно від способу вчинення
і приховання злочину: кра­діжки, поєднані з проникненням у житло чи сховище (зі
зламом замків і запиральних пристроїв чи без такого); без проникнен­ня, коли потерпілий
пускає злодія до свого помешкання, зокре­ма через зловживання довірою; крадіжки-«підсадки»,
коли па­сажир довіряє своє майно малознайомій особі та ненадовго від­лучається;
кишенькові крадіжки та ін.

– Залежно від місця реалізації
злочинного задуму: крадіжки з приміщень – крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв,
гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо; крадіжки матеріальних цінностей
із цехів промислових підприємств, під­приємств АПК, комунального господарства та
будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському
і повітряному транспорті тощо; крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, із
купе поїздів та ін.; кишенькові крадіжки на базарах, у громадському транспорті;
крадіжки з автоматичних камер зберігання, із транспортних засобів і т. д.

Аналогічно
будь-якому злочину, кожна крадіжка становить собою подію, що характеризується сукупністю
тільки їй
прита­манних властивостей і відмінних ознак. Щоправда, всі наведені вище та інші
різновиди крадіжок мають і спільні риси, які дозволяють дати їм узагальнену характеристику,
вирізнивши певну специфіку їх розслідування.

Криміналістична характе­ристика крадіжок
містить узагальнюючі відомості про своєрід­ні ознаки (елементи), такі, як:

• обстановку,
  в якій готуються і вчиняються крадіжки;
• предмет
  злочинного посягання;
• способи
  вчинення крадіжок;
• типові
  сліди (слідова картина);
• особу
  злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо);
• особу
  потерпілого від злочину.

До дій злочинців із підготування
до вчинення крадіжки можна віднести такі:

– вибір
об’єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля
тощо) здебільшого вчиняється або проведенням своєрідних розвідувальних дій, або
завдяки прямій чи неусвідомленій «наводці» інших осіб, зокрема май­бутньої жертви
(потерпілого);

– вивчення
об’єкта крадіжки та обстановки, в якій злодієві доведеться діяти. З цією метою використовуються
різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного
працівника, страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого «відвідування»
злочинцем намічаються предмети крадіжки і визначаються місця їх зберігання, ви­вчається
розташування приміщень (кімнат), особливості засув­них пристроїв на дверях, вікнах
тощо, а іноді створюються не­обхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджуєть­ся
охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей
або робиться його зліпок тощо);

– вибір
найбільш ефективного способу безпосереднього за­володіння майном, а також підготування
необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснено злочинний намір (знарядь
спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення
охоронної сигналізації, транс­портних засобів для пересування до об’єкта крадіжки
і переве­зення викраденого та ін.);

– вибір
способу приховання слідів крадіжки, в тому числі приховання чи збут викраденого;

– попередню
змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного
в підготовлюваному злочині, а також у разі необхідності – забезпечення алібі та
ін.

З-поміж усіх видів крадіжок
найбільш поширеними є квар­тирні крадіжки та крадіжки майна із закритих приміщень.
Вони мають багато спільного: схожий характер слідів і знарядь зламу, схожість обставин
учинення та ін., що дозволяє об’єднати спо­соби безпосереднього проникнення у приміщення
в декілька груп (зрозуміло, що інші види крадіжок чужого майна також учиняються
притаманними способами, але через значну поши­реність проаналізуймо, власне, способи
вчинення квартирних крадіжок і крадіжок із закритих приміщень).

До першої групи належать способи
крадіжок, які здійснюва­лися без застосування будь-яких технічних засобів,- «безінструментальний»
спосіб (злам вхідних дверей і засувних при­строїв, зруйнуванням корпусу дверей поштовхом
плеча чи йоги, зняття їх із навісних петель).

Другу групу способів учинення
крадіжок із приміщень скла­дають дії, вчинені із застосуванням технічних засобів,
що полег­шують реалізацію злочинного наміру. До них належать або спе­ціально виготовлені
злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички»,
«вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових
потреб (лом, сокира, цвяходер, монти-ровка, долітце, пилка, дрель, склоріз, клей,
герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються віджимання або згинання
ригеля врізного чи накладного замка та інших засув­них пристроїв, виведення з ладу
(розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної та соляної кислот («царської
горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного ци­ліндричного замка, зруйнування
короба навісного замка, вири­вання, перепилювання або перекушування його дужки,
зруйну­вання конструктивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги),
виставлення, вирізання або видавлювання ві­конних стекол, зламування стулок віконної
рами, кватирки або дверей на лоджіях чи балконах (злочинці проникають на лоджії
чи балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перела­зять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи
вчинення крадіжок майна, ма­теріальних цінностей з приміщень, доступ до яких є вільним.
До них належать: використання заздалегідь викраденого ключа від вхідних дверей;
знайдення і використання ключа від вхідних две­рей, «захованого» жертвою в обумовленому
для членів сім’ї місці (під дверним килимком, у шафці електрощитка, у поштовій скриньці
тощо); прохід крізь залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень,
лоджій та балконів, прорізан­ня через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні шахти
і т. ін.

Певні особливості мають і
способи приховування злочину. Часто вживаються заходи для знищення, маскування і
фальси­фікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або
знежирювальним розчином, взуття більшого роз­міру або жіноче, зміна зовнішнього
вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків,
обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо).

Відомості про спосіб учинення
крадіжки дозволяють визна­чити деякі особливості особи, яка вчинила цей злочин (стать,
вік, рід занять тощо). Так, проникнення у житло способом зла­му підлітками здебільшого
здійснюється із застосуванням різ­них знарядь, тоді як «безінструментальний» спосіб
(удар пле­чем, погою, рукою та ін.) неповнолітніми застосовується досить рідко.
Для підлітків характерним способом учинення крадіжки є «вільний доступ» у квартири
родичів, знайомих, друзів, іноді використання ключа, отриманого від потерпілого
або через обман малолітніх дітей.

У криміналістичній характеристиці
крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців,
які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на:

– професіональних злодіїв,
для яких крадіжки є основним джерелом існування. Зазвичай такі особи раніше були
судимі за аналогічні злочини, і в цьому сенсі злодійська діяльність – одна з найбільш
сталих і «рецидивонебезпечних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають певну
спеціалізацію («техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або
підбираючи ключі; «слюсарі» і «шніфери» – у спосіб зламу две­рей і засувних пристроїв;
«склярі» – виставляючи або видавлю­ючи віконні скла);

– не професіональних злодіїв,
тобто осіб, які вчинили кра­діжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені
без догляду особисті речі громадян чи без належної охорони ма­теріальні цінності,
незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що
перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко зали­шити
місце крадіжки.

Дані криміналістичних крадіжок
свідчать про якісні зміни злочинного середовища. Спостерігається значне омолодження
квартирних злодіїв, середній вік яких становить 25 років (лише п’ятий із загалу
засуджених за крадіжки був старший 29 років). Водночас серед засуджених за крадіжки
державного і колектив­ного майна вдвічі більше питома вага осіб середнього віку
(30-49 років). Майже половина крадіжок вчиняється злодій­ськими групами з розподілом
ролей між членами і відповідною «технологією» підготування, вчинення і приховання
злочинів (наведення, збирання інформації, відпрацювання плану, розпо­діл функцій
виконання, збут краденого).

У криміналістичній характеристиці
крадіжок особистого майна громадян варто вирізнити такий елемент, як особа
потерпілого. Взаємозв’язок «злочинець – потерпілий» часто посідає чільне
місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок
переважно аку­мулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє
дійти висновку про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення
цього зв’язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими
міг скористатися злочинець під час підготування і вчинення квар­тирної крадіжки
(майнове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо).
Особливо вирізня­ються дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення
до охорони свого житла від злочинних посягань, не­розбірливість і довірливість до
незнайомих людей, демонстру­вання забезпеченого побуту, систематичне публікування
оголо­шень про купівлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати
при собі значні суми грошей тощо.