Формування основ громадянського суспільства в Україні
Перші елементи формування громадянського суспільства на території сучасної України криються в сивій давнині. Коли в ІХ ст. виникла Київська Русь, її основними державними інститутами стали князь, князівська рада та народне
віче. Як свідчать про цей період нашого політичного розвитку писемні пам’ятки,
надзвичайно великі повноваження належали народному зібранню громадян. Повноваження
віча поширювалися на всі функції державної влади, у тому числі на вибори князя,
укладання з ним договору та обговорення найважливіших питань суспільно-політичного
життя.
Згодом, уже за доби феодалізму, селяни об’єднувалися в сільські общини, обираючи зі свого середовища отаманів, старшин та інших представників громадськості. Особливе місце у формуванні рис громадянського суспільства та боротьбі за волю й незалежну, суверенну державу належить козацтву.
Як підкреслює один із найбільш авторитетніших дослідників цього питання Д. Дорошенко,
«козаччина є не тільки найблискучішою, найефектнішою появою української історії,
вона являє собою ще й добу найбільшого напруження сил українського народу і його
державної, соціальної та культурної творчості…».
Найбільш повно ідеї громадянського суспільства та становлення демократичних засад вітчизняного державотворення знайшли своє втілення в конституції Пилипа Орлика 1710 р. Хоча цю конституцію не
було впроваджено в життя, вона має велике значення як документ, котрий уперше в
історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в основу державно-політичного
устрою. Уперше ідеї громадянського суспільства та українська державна ідея знайшли
втілення в юридичному документі, де було визначено, які саме і в якому порядку мають
бути здійснені державні реформи в Україні. «Гетьманська влада мала бути обмежена
і постійною участю в управлінні генеральної старшини, і генеральною радою; обмеження
стосувались адміністрації, суду, виборів старшини, фінансів. Тричі на рік належало
збирати сейм із полкової та сотенної старшини, депутатів і послів від запорізького
війська. Передбачалася сувора окремішність державного скарбу від коштів, що виділялися
з розпорядження гетьмана. Значне місце відводилося демократичним правам усіх станів
суспільства, особливо козацтва, а також правам міст».
Поширенню ідей української державності на українських землях значною мірою сприяв розвиток поняття громадянина. Виникнувши як термін після Французької революції XVIII ст., поняття «громадянин» набуло широкого вжитку в усіх європейських країнах і в Україні зокрема.
1 грудня 1991 року народ України на
всенародному референдумі висловив свою суверенну волю побудувати українську незалежну
державу. А почався цей процес ще до референдуму — з ухвалення Верховною Радою в
липні 1990 р. Декларації про державний суверенітет України. Її засадним принципом
було сучасне розуміння суверенітету народу як багатогранного поняття. Так, декларація
не обмежувалася проголошенням права народу України вирішувати свою долю. Вона визначала
сучасне комплексне наповнення цього права — верховенство, самостійність, повноту
і неподільність влади республіки в межах її території, незалежність і рівноправність
у зовнішніх стосунках. Декларація передбачала народовладдя, утвердження громадянства
Української держави, її економічну самостійність, екологічну безпеку, національно-культурне
відродження українського народу. Водночас гарантувався вільний національно-культурний
розвиток усім національностям, що проживають в Україні. Усі розділи Декларації пройнято
гуманізмом та демократизмом. Так, проголошуючи Україну суверенною національною державою,
Декларація виходила з того, що український народ як єдине джерело державної влади
в республіці — це громадяни всіх національностей, що живуть в Україні.
Наступний історично значущий крок —
це ухвалення Конституції України 28 червня 1996 року. У цьому головному політико-юридичному документі держави підкреслюється, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, багатопартійності, розвитку самоврядування. У статті 3 Конституції України проголошується: «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»
Формування в Україні громадянського
суспільства відбувається доволі повільним шляхом. Причиною такого його розвитку
є те, що певна частина суспільства не усвідомлює необхідності демократиних реформ,
а ще доволі значна частина тяжіє до повернення тоталітарного управління радянського
зразка.
Характеризуючи становище громадянського
суспільства в сучасній Україні варто зазначити, що для нашого суспільства є характерним
маргіналізація громадського життя. Доказом цього є значний розрив між задекларованою
та дійсною участю громадян у громадській діяльністю. Так, за декілька останніх років
значна частина громадян взяла участь у страйках, демонстраціях. Численні опитування
свідчать, що в останні роки, пов’язані з виборчими подіями, кількість громадян,
що беруть участь у таких заходах, зросла до 30%. Таким чином, ми бачимо низьку активність
громадян у громадському житті, що негативно впливає на становлення демократичного
суспільства.
У динаміці розвитку громадянського
суспільства в Україні за останні роки переважають позитивні тенденції. Зростає кількість
організацій громадянського суспільства та їх особового складу, зміцнюється їх матеріально технічна
база та організаційна спроможність, розширюється сфера діяльності, удосконалюється
нормативно правова база. За загальновизнаними міжнародними критеріями оцінки Україна
впевнено стає одним із лідерів з розвитку громадянського суспільства на пострадянському
просторі.
Подальший прогрес у даному напрямі
гальмується низкою проблем: недосконала структура фінансування та його недостатній
обсяг; недостатнє інформування громадян про можливості використання організацій
громадянського суспільства для захисту власних інтересів; низький рівень довіри
до них громадян та участі у їх діяльності; недосконалість окремих положень законодавчого
регулювання.
Нормативно правова база діяльності
організацій громадянського суспільства в Україні у деяких своїх принципових положеннях
все ще не відповідає стандартам Ради Європи, зафіксованим у її офіційних документах.
Згідно з Конституцією “Україна є
суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава” (Ст. 1).Вона надає широкі конституційні гарантії прав і свобод людини
і громадянина незалежно від походження, майнового стану, статі, раси, мови, релігії,
політичних та інших переконань. Гарантовано право кожного на збереження і захист
своєї національної самобутності, на розвиток національних мов і культур, на задоволення
громадянами своїх соціальних потреб. Стаття
15 Конституції стверджує, що “суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної,
економічної та ідеологічної багатоманітності”, гарантує “свободу політичної діяльності,
не забороненої Конституцією і законами України”. Разом із статтями 34 та 35, які
гарантують громадянам право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх
поглядів і переконань, а також на свободу світогляду і віросповідання, вона є конституційною
підставою формування плюралістичного суспільства.
Організаційне оформлення плюралізму
через утворення громадянами партій та громадських організацій забезпечує стаття
36. “Політичні партії, — сказано в статті,
— сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах”.
А громадські організації створюються для “здійснення і захисту своїх прав і свобод
та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів,
за винятком обмежень встановлених законом…”. Конкретизація відмінностей у структурі,
способах утворення та функціях партій і громадських
організацій міститься в законі “Про об’єднання громадян”, який було прийнято ще
в 1992 р. У той час, коли його приймали, країна ще не мала досвіду розвитку інститутів
плюралістичної демократії та громадянського суспільства. Тому, хоч закон і не суперечить
чинній Конституції, у ньому не всі особливості діяльності партій та громадських
організацій розписані на рівні сучасних потреб. Тому передбачається прийняття окремих
законів про партії, про профспілки та інші типи громадських об’єднань. Уже прийняті
такі більш вузькі за сферою дії закони, як закон “Про благодійність та благодійні
організації” та “Про творчих працівників і творчі спілки”. Вимагають законодавчого
врегулювання деякі проблеми оподаткування громадських об’єднань та їх фінансової
підтримки (спонсорами і державою), а також спрощення процедури їх реєстрації.
Правова, соціальна демократична держава задекларована в Конституції як намір, як політично-юридичний ідеал, до здійснення якого прагне суспільство. Гарантія прав і свобод людини, невтручання держави у
справи громадянського суспільства, її відповідальність перед народом створюють політико-правові
передумови для того, щоб люди домагались максимального наближення дійсності до цього
ідеалу. Однак на практиці ще діють старі стереотипи, уявлення про те, що Конституція
— лиш політичний документ…