Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Культура України (Шпаргалки)


Памятники та діячі культури Вашого краю


Пам’ятники нашого міста умовно можна поділити на такі, що відображають:

  • розвиток науки, культури, видатних діячів літератури та мистецтва
  • історію нашого краю.
  • боротьбу земляків проти фашистських загарбників
  • соціальні та екологічні трагедії

Феномен Єлисаветграда полягає в тому, що, мабуть, жодне повітове місто в Росії не дало на рубежі Х1Х - ХХ століть такої кількості талантів.

Тут народилися, виросли або перебували чи творили: музиканти: Фелікс Блюменфельд, Кароль Шимановський, Генріх Нейгауз, Ксенія Ерделі, віртуоз М. Ельман, майбутній голлівудський композитор Косма; математик М. Чеботарьов; біологи: брати Завадовські та Фауст Нікітін; конструктор  легендарних «Катюш» Георгій Лангемак; політики: Троцький та Зінов’єв; письменники: Юрій Олеша, Ярослав Івашкевич, Дон Амінадо, Віктор Ардов, Юхим Дорош, відомий славіст Віктор Григорович; хіміки: Мозес Гомберг та Моїз Гайсинський; фізики: Давид Талмуд, Борис Гессен, Ігор Тамм; філософ – богослов Георгій Флоровський; відомі театральні діячі: І. Карпенко – Карий (Тобілевич), М. Садовський, М.Кропивницький, М. Саксаганський, М. Заньковецька.

Всі вони достойні того, щоб про них пам’ятали нащадки. Однак, пам’ять лише деяких з них увічнена в нашому місті.

Першим пам’ятником Єлисаветграда був надгробок видатному вченому – славісту, професору В. І. Григоровичу.

На початку 1876р. Віктор Іванович Григорович приїздить до Єлисаветграда і поселяється у невеликій квартирі на Биковій, переповненій книгами і рукописами.

Він багато працює, здійснює поїздки по навколишніх селах, записує народні пісні і сказання, по зернині збирає історичний фольклор, читає лекції. Тісно подружився з викладачем реального училища Володимиром Миколайовичем Ястребовим, місцевим етнографом.

31 грудня 1876р. В. І. Григорович раптово помер. Тисячі єлисаветградців з усіх кінців міста йшли прощатися з славнозвісним вченим.

Всі інші, що є у місті, встановлені після 1917р.

Сьогодні маємо аж два пам’ятника Григоровичу у м.Кіровограді: один, ( біля бувшого реального училища – машинобудівного технікуму – технікуму Кіровоградського національного технічного університету) насправді є  імітацією, де використана лише одна деталь від оригіналу – плінт у вигляді різьблених із мармуру фоліантів; все інше – бюст (копія) та постамент (зовсім інший) – новоробні.

Сам же оригінал пам’ятника, про що мало хто знає, перебуває на Рівненському кладовищі у занедбаному стані. Рівненський цвинтар – уже третє місце його перебування. Спочатку був Петропавлівський цвинтар, потім – Биківський.

Це був перший і тривалий час єдиний в Росії громадський пам’ятник, споруджений не імператору чи полководцю, не письменнику чи поету, а Просвітителю, ученому – гуманісту.

Пам’ятник безкоштовно погодився виконати відомий український скульптор Борис Едуардас (1860 – 1907). Зібрані кошти пішли на оплату праці робітників та доставку пам’ятника в Єлисаветград.

Виникає питання: невже легко було понад 100 років тому організувати збір коштів, спорудити пам’ятник, аніж сьогодні привести його в належний вигляд.

Чільне місце в історії української культури займає Т.Г.Шевченко.

Поява нових пам’ятників великому поету – свідчення поваги і любові до співця українського народу, висоти і сили його духу.

Встановлені вони в м. Олександрії( 1990р) і Знам’янці – погруддя (1994). Скульптор – А. Ю. Мацієвський.

24 грудня 1982 р. згідно рішення облвиконкому № 1036 від 26.Х.1982 у м. Кіровограді в урочистій обстановці було відкрито пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Скульптори: М. Вронський, А. Мацієвський, архітектор А. Губенко.

Наше місто має давні традиції вшанування пам’яті О. С. Пушкіна, російського поета.

На честь 100 – ліття з дня його народження (1899) городяни заснували пушкінське училище. Зараз у цьому будинку гарної архітектури працює школа №7.

До 200 – річчя від дня народження О. С. Пушкіна (1999) на будинку відкрита меморіальна дошка з барельєфом Пушкіна ( автор – Аркадій Мацієвський ).

По дорозі з Кам’янки на Кишинів у березні 1821року та в серпні 1824року Пушкін зупинявся в Єлисаветграді. Зовсім ненадовго – змінити коней, переночувати.

Пам’ятник драматургу і актору М. Л. Кропивницькому споруджено в 1968році. Скульптор – Е. Кунцевич. Він розташований біля будинку театру ім. Кропивницького, який також є пам’ятником архітектури і має державне значення. Зараз будинок театру на реставрації.

Пам’ятник М. Л. Кропивницькому являє собою гранітну вертикальну стелу, нижня частина якої відполірована, а у верхній, - необробленій, в техніці високого рельєфу виконаний портрет Кропивницького. На фасадній стороні напис: «Марко Лукич Кропивницький. 1840 – 1910 роки».

Меморіальна дошка є також на будинку по вулиці Тобілевича,16,  де жив І. К. Тобілевич (Карпенко – Карий).

З 1871 по 1883рр. в м.Єлисаветграді жив корифей українського театру, видатний письменник – драматург І. К. Тобілевич (Карпенко – Карий). Будинок  Тобілевичів став своєрідним центром тодішнього театрального і громадського життя. Тепер у будинку І. К. Тобілевича знаходиться бібліотека, яка носить його ім’я.

На приміщенні старого корпусу педагогічного університету імені В.Винниченка відкрито меморіальну дошку Г.Нейгаузу та К.  Шимановському,  де свого часу вони проводили цикл лекцій та концертів. Автори: А. Мацієвський та В. Френчко. А в 1964 році на будинку, в якому проживав польський композитор і піаніст Кароль Шимановський, згідно рішення облвиконкому обласної Ради за №28 встановлено меморіальну дошку з барельєфним портретом композитору.

А на одному з будинків вулиці Калініна, що в обласному центрі, встановлено меморіальну дошку на честь Генріха Нейгауза.

Напис свідчить, що саме тут він народився 12 квітня 1888 року. В цьому будинку пройшли юні роки Генріха Густавовича. Варто сказати, що сім’я Нейгаузів була справді «хвора музикою». Густав Вільгельмович – глава сім’ї, закінчив свого часу Кельнську консерваторію (Німеччина), очолював Єлисаветградську  музичну школу. Мати теж належала до музично обдарованих людей.

Неоднозначною, складною та, до певної міри, либонь і досі нерозгаданою особистістю був наш земляк  Володимир Винниченко (1880 – 1951 рр.).

Відомий літератор  М. Жулинський охарактеризував  В.Винниченка як «художника, розіп’ятого на хресті політики».

З молодих літ доля його склалася непросто: і в силу свого незалежного характеру, і через генетичне усвідомлення своєї національної гідності, і тому що мав свої політичні переконання – вона наповнена драматичними подіями. Драматичним було становище Винниченка як українського письменника. Визнаний прозаїк,  драматург,  новеліст – у його творчому  доробку: 15 романів,  23 п’єси і понад сотня новел – був змушений потерпати від хронічної нужденності.

Творчі спілки та наукова громадськість міста ще у 1990 році ініціювали встановлення пам’ятника Володимирові Винниченку в місті Кіровограді. Але проект з багатьох причин не було реалізовано. І тільки у вересні 2010 року біля педагогічного університету його імені був відкритий цілісний архітектурний комплекс, який став окрасою міста.

У вересні 1995року в Кіровограді встановлено оригінальний пам’ятник Богдану Хмельницькому роботи київських скульпторів  А. М. Гончара та М. К. Вронського;  архітектори – кіровоградці А. Л. Губенко та В. Є. Кривенко. Макар Вронський – народний художник України, автор композицій «Леся Українка», «Декабристи у Кам’янці» , « Т. Шевченку» в Палермо (Канада) та на півострові Мангишлак у Казахстані.

400 – річчя від дня народження гетьмана України відзначала вся Україна, але тільки у нашому місті відкрито пам’ятник Богдану Хмельницькому

Напередодні Дня Перемоги 2010 року в Кіровограді у бронзі увіковічнили пам’ять нашого земляка, Героя Радянського Союзу Григорія Куроп’ятникова (1921 – 1982).

В березні 1943р. катер, на якому служив  Г. Куроп’ятников, конвоював військовий транспорт з вантажем для фронту. Німецька авіація вчинила на судна масовий наліт. В розпал бою Григорій Олександрович був тяжко поранений – осколком йому відірвало ліву руку. Знемагаючи від болю, він продовжував стріляти по ворожих літаках. Стікаючи кров’ю, зумів збити один з них. Водночас Куроп’ятников помітив димову шашку, що горіла неподалік від місцезнаходження глибинних бомб. Останнім зусиллям моряк викинув її за борт і цим врятував катер і його екіпаж від загибелі.

Г. О. Куроп’ятникову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Григорій Олександрович – кіровоградець. Після війни жив і  працював у рідному місті.  Його іменем названо одну з вулиць Кіровограда, а також прикордонний сторожовий катер на Чорному морі.


Категорія: Культура України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter