Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)


Роль Києво-Могилянської Академії в державотворенні і праві
(П. Могила, Ф. Прокопович, С. Яворський)


Зростання освіченості українського народу стало важливою пере­думовою створення й функціонування Києво-Могилянської академії. Протягом усієї своєї історії український народ не мав іншого навчаль­ного закладу, який би здійснив такий вплив на розвиток освіти, науки, культури. Навколо академії були зібрані найкращі викладачі, науковці, громадські і церковні діячі. Їхня діяльність була спрямована на згур­тування всіх сил для відродження національної культури та боротьби за національну незалежність.

Засновником Києво-Могилянської академії був провідний україн­ський релігійний діяч ХУП ст. Петро Могила (1596 р.н.). Початкову освіту отримав у Львівській братській школі. Потім навчався в Парижі, в університеті. Після того, як отримав освіту, повертається в Україну і робить кар'єру священика. В 1627 р., у 31-річному віці стає архіман­дритом Києво-Печерської лаври, а через п ять років — митрополитом київським. У 1632 р. Могила проводить необхідні реформи у православ­ній церкві, її культурних та навчальних закладах. Підготував до друку перший православний Катехізис. Об’єднує засновану ним у Києво-Пе­черській лаврі школу зі школою Київського братства. Так була створена основа Могилянської колегії, яка згодом стала одним із найважливі­ших навчальних закладів слов’янського світу. Коли Києво-Печерський монастир стає важливим культурним центром всієї України в 1615 р. дружина мозирського маршала Лозки, Гальшка Гулевичівна подарувала Київському братству садибу під монастир та школу. У 1615-1616 рр. була організована Київська братська школа, яка мала чотири відділи: граматичний, риторичний, філософський та мовний (вивчали грецьку, латинську, слов’яно-руську, польську). Крім засновника Петра Могили ректорами цієї школи були Йов Борецький, Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович. Діяльність школи була спрямована на захист українських церковних традицій. Вона отримала велику моральну та матеріальну підтримку від козацтва.

У 1701 р. цей навчальний заклад отримує статус Києво-Могилянської академії. Фінансово її підтримував гетьман України Іван Мазепа. Що­року в академії навчалося 2 тис. студентів. Правила були дуже суворими. Навчалися 12 років. Кожного року з-за кордону приїздили від 200 до 300 студентів. Академія отримала ще одну назву, неофіційну - «Київські Афіни». До чотирьох відділів додасться ще три і стає сім - математика, астрономія, музика. Поступово в Академії з’являються нові предмети і вивчаються нові мови - французька, німецька, давньоєврейська та ін.

В бібліотеку академії йшли книги зі всієї Європи. «Книгозбірня» (так тоді називалася бібліотека) була визнана кращою в Європі. Свою власну бібліотеку П. Могила передав Академії.

Зі стін Академії вийшли самі видатні політичні, правові та військові діячі, а також ціла низка гетьманів України. Великий вплив Академія мала на Московське царство. Там, на той час не було такого наукового центру. Більше 100 років готували науковців і для Москви.

У 1734-1735 рр. Феофан Прокопович допоміг стати «спудеєм» (сту­дентом) Києво-Могилянської академії М.В. Ломоносову. Ф. Прокопович у той час був її ректором. Царський уряд у Москві не міг спокійно дивитися на розквіт культури, науки, освіти в Києві. В 1786 р., за наказом Катерини ІІ, академію насильно переводять на російську мову викладання, а в 1811 р. російський цар Олександр І закрив її зовсім. Викладачам запропонували їхати до Московською університету, який був заснований у 1755 р. Біль­шість перевезли насильно, а тих, хто виступив проти, підправили до Сибіру. Підготовку і видкриття Московського університету за наказом царського уряду проводили викладачі Кисво-Могилянської академії.

Гетьман Розумовський разом із старшиною звернувся до царя за дозволом заснувати новий університет у Батурині, але дістав відмову. До кінця XVIII ст. ситуація стала цілком протилежною. Провідні навчальні заклади знаходились тепер не в Україні, а в Росії. Але ідеї творців Києво-Могилянської академії вплинули на світогляд і правосвідомість багатьох.

Основні політико-правові погляди Петра Могили:

1. Протистояв католицизму, але мирним шляхом.

2. Захищав православ’я.

3. Доби­вався рівноправного статусу католицизму та православ’я.

4. У полеміці з ідеологами католицизму доводив, що православна церква має свою давню історію і володіє законним правом на своє існування.

5. Петро Могила вирішував питання про співвідношення церковної влади і світ­ської

6. Церковну владу ставив вище світської.

7. Розробив концепцію ідеального володаря (керівника): Сильний проти ворогів батьківщини, гуманний щодо підданих.

8. Володар мудрий у керуванні зовнішньою і внутрішньою політикою держави.

9. Володар сам створює закони і сам їх суворо дотримується.

10. Володар-законодавець мусить бути взірцем виконання як громадських законів, так і моральних норм.

11. Володар-цар сильний, мудрий, освічений, у ньому має бути зібрана історична пам’ять народу.

12. Боровся за піднесення самосвідомості українського народу в процесі визвольної боротьби.

13. Могила звертався до історії Київської Русі і за приклад ставив усім князя Володимира.

14. Дуже ба­гато робив для збереження давньоруських святинь - Десятинної церкви, храму Спаса на Берестові, Софіївського собору.

15. Захищав народну культуру, звичаї, обряди.

16. Петро Могила у своїх політико-правових та релігійних концепціях дуже багато уваги приділяв майбутній українській державі.

17. Створення української держави пов’язував з національно-визвольною боротьбою українського народу.

Погляди П. Могили розвивав філософ, учений, письменник, професор і ректор Києво-Могилянської академії, сподвижник Петра І у його рефор­маторській діяльності Феофан Прокопович (1681-1736). Крім філософії він дуже цікавився і зосереджував свою увагу на теорії держави і права.

У трактатах «Слово про владу і честь царську». «Правда волі монаршої», «Духовний регламент» створив першу в Росії й Україні концепцію освіче­ного абсолютизму. Використовуючи думки Т. Гоббса і С. Пуфендорфа про природний стан, Ф. Прокопович сформулював тезу, то в додержавному стані існували як мир. любов, добро, так і війна, ненависть, зло. Для того, щоб надійно захистити природні права від зовнішніх ворогів і вну­трішнього розбрату народ передає свою волю монарху. Ф. Прокопович, як і Т. Гоббс, вважав, що договір між підданими і монархом є однобічним, і тому засуджував будь-які виступи проти влади монарха. Він також об­грунтував необхідність підпорядкування духовної влади владі монарха.

Абсолютний монарх як верховний носій державної влади ставився над усіма громадянськими законами. Всі його дії, спрямовані на загаль­нонародну користь, виправдовувались. Верховним носієм державної влади міг бути лише освічений володар - «філософ на троні».

Освіта і розвиток науки розглядалися як основа історичного процесу, сила держави і добробуту. Тільки освічена монархія може забезпечити роз­виток науки, мистецтва, ремесел, ману фактур. Теорія абсолютизму тісно пов’язувалась з тогочасною соціально-політичною та правовою боротьбою за владу та майнові інтереси світської аристократії і церковної ієрархії.

У цій боротьбі Феофан Прокопович займав позиції, відмінні від письменника, філософа, церковно-політичного діяча, викладача Києво-Могилянської Академії Семена (Стефана) Лаврського (1658-1722). Останній підтримував державницькі реформи Петра І щодо розвитку армії, флоту, економіки, освіти. Але С. Яворський був незадоволений церковною реформою, захищав інтереси церкви, її владу в духовному житті суспільства, виступав проти підпорядкування церковних справ світській владі. Церковні справи - компетенція церкви, світські - цар­ської влади. Зрештою С. Яворський проводив думку про те, що церква підноситься над державою і повинна володіти не лише церковною, а й світською владою.

Своєю церковною політикою С. Яворський своєрідно виражав про­тест діянням Петра І. Будучи людиною прозахідного типу, Яворський виступав за автономію церкви, за її роль як головного арбітра у всіх справах моралі та суспільного життя. С. Яворський був у добрих стосунках з гетьманами І. Мазепою та П. Орликом. З останнім він тривалий час листувався і подав йому ряд ідей, які той використав при написанні своєї Конституції.


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter