Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)


Тема 5. Українська політико-правова думка кінця XVIII - першої половини XIX століття

Західноукраїнські юристи – засновники Петербурзької юридичної школи
(М. Баудянський, П. Лодій, В. Кукольник)


З іменами відомих вчених-юристів західноукраїнського походження М. Баудянського (Балуг’янського), П. Подія та В. Кукольника пов’язано створення Петербурзького імператорського університету та його юри­дичного факультету. У зв’язку із занепадом вищої освіти у Петербурзі кінця XVIII ст. у 1803 р. було прийнято рішення запросити професорів із Австрії, «карпаторусинів» за національністю, які могли викладати Російською мовою.

Народився Михайло Андрійович Баудянський (Балуг’янський) 26 вересня 1769 р. в Словаччині, в сім’ї уніатів-русинів. Різне написання свого прізвища, сам Михайло Андрійович пояснював особливостями транскрипції у німецькій та угорській мовах.

Освіту отримав в гімназії, потім в Королівській академії Кашау, а потім у Віденському університеті на юридичному факультеті в 1789 р.

Був запрошений читати лекції по праву в академію поліцейського, фінансового і торгового права в місті Гроссвардейні. В 1796 р. Михайло Андрійович отримує ступінь доктора права і переходить в Пештський університет, де послідовно очолює кафедри історії, публічного та на­родного права. Вважався одним з найвидатніших вчених-правників Угорщини того періоду.

В 1803 р. Баудянського запрошують на «русскую службу», як іно­земця, відомого правника в Санкт-Петербург. 4 лютого 1804 р. він при­їхав у Росію. Завдяки авторитету та високій кваліфікації робить стрім­ку кар’єру на державній службі, зберігаючи і професорське звання. Відразу по приїзді стає членом «Комісії зі складання законів», очолює одне з її відділень. Готує проекти щодо реформування міністерства фінансів, системи державних фінансів, положення селян тощо. З 1813 по 1817 рр. Михайло Андрійович за наказом цариці Марії Федоровни викладав право та політичні науки великому князю Миколі Павловичу (майбутній цар Микола І).

Декілька разів продовжуючи термін свого перебування в Росії, вре­шті решт погоджується залишитися там назавжди. З 1822 р. він стає старшим членом Комісії зі складання законів. У тому ж 1822 р. за на­казом імператора Олександра І приймав участь у діяльності комісії щодо вирішення спору між Англією та Сполученими Штатами.

З 1826 р. призначений начальником II відділення особистої Імпе­раторської Канцелярії Миколи І., отримує посади статс-секретаря, се­натора, ранг таємного радника. На цій посаді він залишився до кінця життя. Разом з М. Сперанським створює перше Повне Зібрання та Звід Законів Російської Імперії у 15 томах.

В той же час, не полишає і академічної кар’єри. В 1819 р. стає де­каном юридичного факультету та першим ректором Петербурзького університету. Приймає участь у створенні статуту університету. Вва­жається одним з засновників школи юридичних та політичних наук. Намагається підтримувати європейські демократичні університетські традиції. Через це на знак протесту проти переслідувань ряду про­фесорів університету у 1821 р. залишає посаду ректора, хоча зберігає звання професора до 1824 р.

У Михайла Андрійовича було два сини і сім дочок. Помер 3 квітня 1847 р. Похований у Тройці-Сергійовій пустині біля Петербургу. Мав усі нагороди Російської імперії.

Значний вплив на розвиток української та російської правової думки справив Петро Дмитрович Лодій (1764-1829), уродженець Закарпатті, професор філософії Львівського та Ягелонського (Краківського) університетів

Представник закарпатської прогресивної інтелігенції, народився 4 травня 1764 р. в селі Збой (тепер територія Словаччини) у сім’ї свя­щеника. Початкову освіту здобув вдома, потім закінчив гімназію в місті Ораді, в Румунії, потім Ужгородська богословська семінарія, 1785 р. - Львівська генеральна семінарія.

17 травня 1787 року семінарію відвідав голова Австрійського уряду Йосиф ІІ, серед кращих слухачів назвав Петра Лодія. Крім того, уряд Австрії дозволив викладати предмети українською мовою. З 1 липня 1787 р. Петро Лодій - професор Львівського університету. В 1802 р. їде до Кракова. В цей час йому присуджують ступінь «доктора мистецтва, права та теології». Стає завідувачем кафедри Краківського університету.

У1803 р., разом з рядом інших Австрійських професорів українсько­го походження, запрошений до Петербурга, стояв у витоків створення Петербурзького університету, з 1819 по 1829 рр. був деканом філософ­сько-юридичного факультету. В той же час підтримував зв’язки із рідним Львівським університетом, публікував там свої праці, читав лекції.

Був прихильником природної теорії походження права, ідей рівно­сті та особистої свободи всіх людей. Виходячи з державно-правових поглядів X. Вольфа про прагнення людини до щастя, як фундамент природного права, категоричного імперативу І. Канта, на основі нових знань збагачував політико-правові доктрини. Наприкінці життя за свої погляди зазнав утисків царської цензури, частина його робіт була за­боронена до публікації. Його основні праці - «Логічні наставлення, що ведуть до пізнання й розпізнавання істинного й хибного» (1815) та «Те­орія загальних прав, що містить у собі вчення про природне загальне Державне право» (1828). Крім того, П. Лодій відзначився як перекладач праць з філософії та права видатних європейських вчених. Видав переклади робіт 1. Канта, підручників «Естественное частное право» Ф. фон Цайлера (1809) та «Уголовное право, с приложением российских уголовных законов, к каждому преступлению относящихся» П. Фейербаха(1810), які широко використовувалися в російських університетах.

Помер Петро Лодій 10 червня 1829 р. у Петербурзі. Дружина нака­зом царя отримувала 1000 крб. пенсії щорічно. Діти, а їх було п’ятеро у Лодія, чотири сини і дочка, кожен отримав по 16 тис. карбованців для оплати за навчання.

Василь Григорович Кукольник - західноукраїнський юрист. Ви­ходець із Австро-Угорщини, карпаторус за національністю. Народив­ся 30 січня 1765 р. в м. Мукачеве. За своє життя працював в Австро-Угорщині, Польщі, Російській імперії. Закінчив Лембергську Львівську академії та Віденський університет, юрист, викладав право, професор Замосцького ліцею.

В 1803 р. Кукольника виписали із Австрії в Петербург для того, щоб очолити кафедру «Римського та Руського права» в новому Головно­му педагогічному інституті (згодом - Петербурзький імператорський університет). Зробив це теж вчений, юрист Росії - М. М. Новосельцев, за порадою І.С. Орлая.

Василь Кукольник відзначився тим, що викладав не лише правові дисципліни, а й природничі, зокрема фізику У 1813-1817 рр. викладав російське право, римське та цивільне право майбутньому царю Миколі І та його братам. У 1817 р. був призначений радником Правління Голов­ного педагогічного інституту, а потім і його директором.

Зштовхнувшися з практичною відсутністю підручників з права у ро­сійських університетах (на що скаржився князю А. Голіцину у листі від 13 червня 1817 р.), видає підручники з римського права та російського цивільного права, які були прийняті Міністерством Народної Освіти для «употребления их в учебных заведеннях Империи».

У 1819 р. зі створенням Петербурзького університету очолює ка­федру Римського та Руського права. На виборах ректора університету вважався першим кандидатом на цю посаду, але у своєму виступі від­мовився, і заявив що бажає залишити Петербург.

У 1820р. повертається в Україну і створює Ніжинський педагогічний інститут. Йому допомагав його син Платон, який потім став доктором права Віденського університету. Але несподівано у Василя Кукольника сталася «гіпохандрія» і б лютого 1821 р. він покінчив життя самогуб­ством. Поховали його в Ніжині.


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter