Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)


Формування Львівської та Одеської юридичних шкіл (О. Огоновський, П. Казанський, О. Федоров)


Право на освіту українською мовою в Австро-Угорщині вперше було гарантовано «Крайовою конституцією» для Галичини від 29 червня 1850 р , згідно якої польська та русинська (українська) мови отримали статус «крайових мов». І хоча вибір мови навчання залежав від тих, хто утримував навчальний заклад (уряд, публічні фундації), було запрова­джено правило, згідно якого на вимогу учнів, могло бути запроваджене вивчення певних предметів українською мовою.

Формування української юридичної школи у Львівському універ­ситеті розпочалося із цісарського декрету від 23 березня 1862 р., яким були відкриті дві кафедри з українською мовою навчання - цивільного права та кримінального права і процедури. Кафедру цивільного пра­на очолив професор Еміль Лопушанський, а кафедру кримінальною права професор Владислав Сроковський. У 1870 р. приват-доцентом кафедри кримінального прана стає Іван Добрянський, який крім тою був відомим львівським адвокатом.

Але справжнім засновником української правничої школи у Львів­ському університеті вважається професор Олександр Огоновський. Він народився 17 березня 1848 р. у с. Букачівцях Рогатинського повіту. Закінчив Бережанську гімназію та юридичний факультет Львівською університету (1866-1871), отримавши ступінь доктора права.

У 1872 р. починає викладати цивільне право у Львівському універси­теті, у 1878 обирається на посаду професора, а з 1881 по 1891 рр. очолює кафедру цивільного права з українською мовою навчання. Українською він викладав курси «Австрійське родинне право», «Австрійське загальне приватне право», «Облігаційне право», «Австрійське спадкове право», керував семінаром з приватного права. Вважався одним з найавторитетніших австрійських цивілістів того часу. У 1886-1887 рр. Олександр Огоновський займав посаду декана юридичного факультету Львівського університету.

Крім наукової, займається і громадською роботою. Ще в студентські роки стає одним із співзасновників громадської організації «Просвіта», приймає участь у розробці її статуту, який був затверджений Галицьким Намісництвом 2 вересня 1868 р. Основною метою організації називалося поширення просвіти в моральному, історичному та світоглядному на­прямках, шляхом видання популярних книжок та брошур на мові, якою розмовляє український народ. У 1873 р. О. Огоновський виступає співзасновником Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (НТШ), яке стало про­відним центром розвитку ідей національного українського відродження.

І під час навчання, і вже будучи професором О. Огоновський приймає активну участь у студентському русі. У 1871 р. він засновує студентський гурток «Дружній лихвар» який об’єднував студентів-українців Львівського університету, пропагував ідеї народовства. За його сприяння та підтримки у 1881 р. в Львівському університеті було утворено студентський «Кружок правників», членом якого міг стати будь-який український студент юридичного факультету. Регулярно відвідує засідання гуртка, метою якого було допомагати українським правникам здобувати юридичну освіту, шляхом представлення рефератів, проведення дискусій, формування бібліотеки та власної видавничої справи. Найважливішим досягненням «Кружка правників» було створення Комісії для укладання української юридичної термінології, яка на протязі десята років розробила та видала Українсько-німецький словник правничих термінів. Активіст цього гуртка - К. Левицький, А. Чайковський, Є. Олесницький стали відомими правниками та діячами української революції на Галичині.

У 1885 р. Олександр Огоновський стає співзасновником та першим головою (1885-1890) політичного Товариства «Народна Рада» у Львові, розробляє його статут та програму.

1. Розвиток української народнос­ті, як самостійної, окремої від польської або російської.

2. Реалізація визнаної конституцією рівноправності українського народу.

3. Захист прав та інтересів українського народу у всіх політичних, культурних, суспільних і економічних відносинах.

4. Досягнення «автономії країв та автономії народів» Австро-Угорської імперії.

Крім суто політичних гасел О. Огоновський діяв і у напрямку прак­тичного захисту народних прав. Зокрема, у петиції «Народної Ради» 1885 р. відзначалися вимоги надання більше дозволів на зброю для сільських господарів, виплати компенсації втрат, зазнаних від диких звірів, відміни законів, що обмежували користування лісами тощо.

Олександр Огоновський був автором низки видань з проблем рим­ського та австрійського цивільного права, автором першого україномов­ного підручника з цивільного права. Основні його праці: «Австрійське майнове право подружжя» (1880) «Австрійське обще право приватне» (1880), «Систем австрійського права приватного. Науки загальні і право річеве» (т. 1-2, вид. 1887), «О зобов’язаннях природних» (1890) по сьо­годні викликають великий інтерес правників-цивілістів.

Помер Олександр Огоновський 10 лютого 1891 р. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Формування одеської юридичної школи розпочалося з юридичного відділення Рішельєвського ліцею, яке у 1837 р. набуло статусу універ­ситетського факультету. У 1865 ліцей було реорганізовано у Новоросій­ський університет, одним з чотирьох факультетів якого був юридичний. Широке визнання одеська юридична школа отримала у другій половині XIX ст. завдяки розробці доктрини міжнародного приватного права, або як його ще називали «колізійного права».

Одним з найяскравіших представників одеської юридичної школи був Петро Євгенович Казанський. Він народився 11 травня 1866 р. Закінчив юридичний факультет Московського університету (1891), а у 1895 - отри­мав звання магістра права. Його магістерська дисертація стала першим грунтовним дослідженням правового статусу міжнародних рік. Після цього для вивчення питань міжнародних адміністративних союзів, пра­цює у Німеччині, Бельгії та Франції. З жовтня 1896 р. стає професором Новоросійського (Одеського) університету, а у 1897 р. - доктором права.

Основні його погляди на міжнародне публічне та міжнародне при­ватне право були викладені в роботах «Загальні адміністративні со­юзи держав» (1897), «Введення в курс міжнародного права» (1901), «Підручник міжнародного права публічного та приватного» (1902).

1. Міжнародне право поділяється на публічне та приватне. Міжнародне право є сукупність юридичних правил, що визначають організацію та управління міжнародного спілкування та цивільні права іноземців.

2. Велике значення мають глобальні загальносвітові процеси в праві. Юридичне положення особи повинно вироблятися все більш та більш незалежно приналежності її до окремої держави, а право цивільне пови­нно перетворюватися у право космополітичне або міжнародне цивільне право.

3. В майбутньому для облаштування міжнародних відносин важ­ливе значення матимуть адміністративні організації. Загальносвітова адміністративна організація може засновуватися на тих самих началах, на яких покоїться міжнародне право, та складатися із системи загальних адміністративних союзів.

4. Міжнародне приватне право складається з начал, що визначають цивільні права людини в міжнародній області та з міжнародного торгового права.

5. Міжнародне приватне право но­сить колізійний характер. Положення іноземців визначається частково міжнародним правом, частково внутрішньодержавним.

Починаючи з 1905 р. П. Казанський основної уваги почав приді­ляти політичній діяльності, був представником правих сил, вимагав придушення революційних проявів, за що отримав прихильність цар­ської влади, та у 1908 р. був призначений на посаду декана юридичного факультету Новоросійського університету. У 1919 р. після остаточного захоплення Одеси більшовиками був звільнений з університету. Викла­дав у різних навчальних закладах Одеси. Помер у 1947 р.

Засновником концепцій морського та торгового права був професор Олександр Федорович Федоров (1855-1935). Закінчив юридичний фа­культет Петербурзького університету, отримав ступінь магістра права у Казанському університеті (1885), та звання доктора поліцейського права у Харківському університеті (1892). З 1887 р. - приват-доцент; азі 889 професор торгового права та судочинства Новоросійського університету. Крім того він був відомий, як композитор, автор декількох опер та романсів.

О. Федоров вважався одним з найвідоміших фахівців в галузі торго­вого та морського права свою часу.

1. Визначив предмет торгового права, як сукупність операцій, що входять до процесу доставляння потрібних для задоволення людських потреб предметів від виробника споживачу із спекулятивною для посередника метою.

2. Обстоював окремий харак­тер морського приватного права, що регулює правовідносини, пов’язані з перевезенням товарів морем. Міжнародне узагальнення настанов про морську торгівлю можливе і бажане в наслідок спільності її умов у всіх цивілізованих країнах.

3. Відзначив значення міжнародних звичаїв для торгового та морського права.

4. Розробив концепцію міжнародно-право­вого регулювання зіткнення (колізії) «разноместних» законів у регулю­вання питань торгового, морського та вексельного права. Торговельне мореплавство дуже часто потрапляє під застосування права різних дер­жав або в наслідок укладання угод в різних країнах та між громадянами різних держав, або у випадках інцидентів в іноземних водах.

Після більшовицької революції О. Федоров емігрував у Німеччину Помер у Берліні 17 травня 1935 р.


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter