Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Право соціального забезпечення (Шпаргалки)


Поняття, види та особливості джерел права соціального забезпечення


Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на соціальний захист, в тому числі і на соціальне забез­печення, є Конституція України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні, згідно Кон­ституції України, закони приймаються єдиним вищим органом за­конодавчої влади - Верховною Радою України.

Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, вида­ються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а та­кож для встановлення первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів.

В Україні створено єдину державну систему соціального забез­печення, яка передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує повсюдно на всій території країни однакові умови та нор­ми, рівні можливості здійснення громадянами свого одного з най­важливіших конституційних прав - права на соціальне забезпечен­ня. Крім того, місцевими органами державної влади можуть видаватися нормативні акти, якими передбачається надання окре­мим категоріям громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством, певних видів соціального забезпечення. Але такі нормативні акти діють лише на території відповідної місцевої ради і передбачені цими нормами види соціального забезпечення фінан­суються із місцевого бюджету.

В залежності від цілеспрямованості, нормативно-правові акти, що є джерелами права соціального забезпечення, можна кла­сифікувати за рядом ознак: за органами правотворчості, за формою акту, за сферою дії, за юридичною силою акту, за колом регульо­ваних правовідносин, за дією нормативного акту у часі і в просторі, за колом осіб, за характером нормативних положень тощо.

В залежності від органів правотворчості джерела права соціаль­ного забезпечення можуть поділятися на акти, які видаються:

1) вищими органами державної влади та управління (Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом Ук­раїни);

2) центральними органами державного управління (Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я, Міністерством фінансів, Національним банком, Пенсійним фон­дом, Фондом соціального страхування). Цими органами норма­тивні акти приймаються як самостійно, так і сумісно з іншими органами;

3) місцевими органами державної влади та самоврядування;

За формою акта джерела права соціального забезпечення мо­жуть бути класифіковані на: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження, накази, інструкції, правила, положення тощо.

За сферою дії джерела поділяються на: загальнодержавні та ло­кальні (місцевої дії).

За ступенем узагальнення поділяються на:

1) комплексні, тобто такі, які водночас є джерелами кількох га­лузей права;

2) базові, зазвичай, це закони чи постанови, прийняті Верховною Радою України, які містять загальні положення, а детальне регламентування передбачене підзаконними актами. Основним критерієм розмежування джерел права соціального забезпечення слід визнати класифікацію за їх юридичною силою. В цьому плані вони поділяються на:

а) міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;

б) закони України;

в) підзаконні нормативні акти:

- Укази Президента України;

- декрети,постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;

- накази, інструкції, правила центральних органів виконавчої влади;

- розпорядження та рішення місцевих органів виконавчої вла­ди та самоврядування.

Система юридичних джерел права соціального забезпечення по­будована на принципах ієрархії і являє собою порядок розміщення джерел права залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів:

- відмінності конституційного і законодавчого регулювання;

- пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої влади;

- перевага актів вищих органів держави у порівнянні з нижчи­ми;

- наявність первинних і вторинних актів;

- можливість зупинення і скасування нормативних актів. Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості

органів, що приймають акти. Саме місце органу в структурі дер­жавних органів влади і управління визначає місце того чи іншого джерела в системі джерел права.

Всі нормативно-правові акти, що видаються в нашій державі передусім класифікуються за характером та особливостями тих суспільних відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

Така класифікація відповідає поділові системи права на галузі, підгалузі та правові інститути. Часто один і той самий нормативно-пра­вовий акт містить норми, що регулюють різні за характером суспільні відносини, будучи водночас джерелом кількох галузей права. Наприклад, Закон України «Про статус та соціальний за­хист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи» є джерелом водночас таких галузей права, як екологічне, трудове, земельне, фінансове право, право соціального забезпечен­ня тощо. А Конституція України є джерелом будь-якої галузі національної системи права.

Право соціального забезпечення має досить складну систему юридичних джерел, що обумовлено характером правового регулю­вання цієї галузі права. Предмет права соціального забезпечення включає різноманітні суспільні відносини з матеріального забезпе­чення і соціального обслуговування. Тому джерела права соціаль­ного забезпечення можна класифікувати відповідно за основними видами соціального забезпечення: пенсії і допомоги, професійне навчання і працевлаштування інвалідів, соціальнс-побутове, жит­лово-комунальне та медичне обслуговування пенсіонерів, медико-соціальна експертиза, протезно-ортопедична допомога, забезпечен­ня спеціальними транспортними засобами і засобами пересування, утримання осіб похилого віку і інвалідів в стаціонарних закладах системи соціального захисту, пільги на проїзд в громадському транспорті, пільги в оподаткуванні, а також різноманітні види соціального забезпечення, передбачені міжнародними угодами і до­говорами України з іншими державами в області соціального забез­печення.

Дія нормативно-правового акта в часі визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії. Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами визначений Ука­зом Президента України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про по­рядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та на­брання ними чинності», де зазначено, що нормативно-правовї акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прий­няття, якщо більш пізній строк набранн.ч ниига чинності не перед­бачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визна­чають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Такими друкованими виданнями є газета «Урядовий кур'єр», «Офіційний вісник України» та «Відомості Верховної Ради Ук­раїни».

Дія нормативного акта може припинятися відповідним компе­тентним на це органом або після закінчення строку його дії (в разі видання на певний строк) чи у зв'язку із заміною його новим.



Категорія: Право соціального забезпечення (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter