Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Форма державного устрою та його види

  


3. Форма державного устрою та
його види

Форма державного устрою – це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.

Цей елемент характеризує: принципи поділу території держави на складові
частини; можливість врахування інтересів національних меншин шляхом надання території,
де вони проживають, певних прав щодо територіального самоврядування; відносини між
різними рівнями владних органів (центральних, регіональних, місцевих).

За формою устрою держави поділяють на прості й складні.

Простою або унітарною (від лат. Unitas – єдність) є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю,
частини якої є адміністративно-територіальними одиницями, що не володіють сувереними
правами (Болгарія, Україна, Франція, Італія, Фінляндія, Іспанія, Греція, Японія,
Китай та ін.).
 До основних ознак унітарної держави відносяться:

  • єдина конституція;
  • єдина система вищих органів державної влади – глава
    держави, уряд, парламент, юрисдикція яких розповсюджується на всю територію держави;
  • єдине громадянство та єдина державна символіка;
  • єдина система законодавства та єдина судова система;
  • адміністративно-територіальні одиниці не можуть володіти
    будь-якою політичною самостійністю;
  • в міжнародних відносинах виступає в однині.

Частини
унітарної держави мають різні назви: у Польщі – воєводства, В Англії – графства,
В Італії – провінції, В Україні – області.

Деякі унітарні держави (Великобританія, Грузія, Ізраїль, Португалія та ін.)
включають автономні утворення (адміністративні автономії). Такі держави називаються
децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму.
Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, в яких на чолі місцевих
органів влади стоять призначені з центру посадові особи, що підкоряють собі місцеві
органи самоуправління. В децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади
обираються населенням та володіють правом самостійно вирішувати більшість питань
місцевого життя. В них автономії мають внутрішнє самоуправління, як правило, в сфері
адміністративної діяльності. Вони можуть мати визначену самостійність і в сфері
законодавства. В такому випадку закони приймаються парламентом автономії в межах
своєї компетенції (головним чином в порядку делегування йому законодавчих повноважень
центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

До складних держав належать:

І. Федерація – це союзна держава, що складається з територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет (США, Росія, Австрія, Індія, Австралія). Юридичними ознаками федерації є:

  • наявність єдиної території, яка в політично-адміністративному
    відношенні не представляє собою єдиного цілого, а складається з територій – суб’єктів
    федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;
  • наявність загальної конституції федерації та конституцій
    її суб’єктів, тобто наділення суб’єктів федерації установчою владою;
  • наявність системи законодавства всієї федерації та
    системи законодавства її суб’єктів, тобто наділення суб’єктів федерації в межах
    встановлених для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють тільки
    на території суб’єкта федерації та повинні відповідати союзному законодавству;
  • наявність федерального двухпалатного парламенту та
    парламентів суб’єктів федерації, федерального уряду та самостійних органів управління
    суб’єктів федерації;
  • наявність громадянства як всієї федерації, так і її
    суб’єктів; в ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН,Австрія);
  • можливість суб’єктів федерації мати власну правову
    та судову системи (США);
  • наявність загальнофедеральної податкової та грошової
    системи;
  • суб’єкти федерації не володіють суверенітетом та не
    є суб’єктами міжнародного права, але в договорних міжнародних відносинах може виступати
    як федерація в цілому, так і кожний з її суб’єктів.

Федерації
різноманітні. Класифікувати їх можливо за різними підставами:

1. За способом створення:

  1. Договірні – виникають на підставі договору, виникають, як правило, знизу.
  2. Конституційні – установлюються шляхом прийняття конституції, виникають,
    як правило, зверху (Індія).
  3. Договірно-конституційні
    – їх більшість (США, ФРН, Російська Федерація).

2. За способом взаємовідносин федерації та її суб’єктів:

  1. На підставі союзу (США, ОАЕ, СРСР – в минулому).
  2. На підставі автономії (Бельгія, Австрія, Індія).

3. За способом розподілу та здійснення владних повноважень:

  1. Централізовані (Індія, Пакістан, Мексика).
  2. Відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

4. За принципом переваги або поєднання національного
та територіального підходів:

  1. Територіальний підхід (США, Індія, Мексика).
  2. Національний підхід (В минулому Союзі, в чистому
    варианті зараз немає).
  3. Поєднання національно-територіального та територіального
    підходів (Росія).

ІІ. Конфедерація – тимчасовий союз суверених держав, що об’єдналися для досягнення визначених цілей та сумісно здійснюючих ряд направлень державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, грошова-кредитна система) при збереженні в інших питаннях повної самостійності (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація – Сенегамбія 1981-1989 рр., що об’єднує Сенегал і Гамбію). 

До основних ознак конфедерації відносяться:

  • відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної
    території та державних кордонів;
  • відсутність загальних законодавчих органів та системи
    управління;
  • відсутність загальних для всієї конфедерації конституції,
    системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;
  • відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету
    та міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;
  • наявність загального конфедеративного органу, що складається
    з делегатів суверених держав;
  • рішення загальних конфедеративних органів, що приймається
    за принципом консенсусу; у випадку незгодності з ним членів конфедерації, не є обов’язковим
    та не тягне за собою ніяких санкцій (право відхилення);
  • наявність права виходу із складу конфедерації у кожного
    з її суб’єктів.

Конфедерації
мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у
федерацію.

ІІІ. Співдружність – особлива форма об’єднання держав (СНД, Британська співдружність націй, Європейська співдружність в Західній Європі). Це рідке, більш аморфне, ніж конфедерація, але ж організаційно оформлене об’єднання держав, що виступають в якості асоціованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності. В основі співдружності, як і при конфедерації, знаходяться міждержавний договір, устав, декларація, інші юридичні акти. Цілі, які висуваються при створенні співдружності, можуть бути різноманітні – економічні, культурні та ін.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися
у конфедерацію і також у федерацію при наявності необхідних передумов, або, навпаки,
привести до дезінтеграції, роз’єднання.

ІV. Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою нині вже відійшла в історію (Римська імперія, Російська імперія).

 


 

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+